.

Коли в нас жив Прим, кілька разів в ночи була тривога. Я наполягала на тому, що в бомбосховище треба їхати на ліфті разом із собакою. Бо не можна кидати його напризволяще коли ми самі ховаємося. Прим взагалі не гавкає, він лише скавучить. Принаймні я не чула щоб він гавкав. Заходиш із ним у ліфт і він починає тихенько скавучати, демонструючи занепокоєння маленької собачки, яка не знає що відбувається, хоча й сидить на руках великої людини. Невідомість породжує скавучання.

Сидіти просто з нами тихо на дивані він теж не хотів. А біля нас кімната, де спить черговий конс'єрж. Будити не хочеться, особливо якщо зміна балакучої Лариси, яка ладна говорити майже сама із собою, аби її слухали. Я інтуїтивно почала його обіймати, щоб заспокоїти. І раптом виявилося, що якщо ти накриваєш тойчика зверху, створюючи йому м'яку теплу нирку, то він всередині згортається колечком і спить. Принаймні, в більшості випадків це спрацьовувало.
А якщо ні, то ми просто йшли із ним гуляти навколо будинку, трохи заходячи, в комендантську годину, у сусідні двори. Десь о п'ятій ранку. Потім він мене до обіду не будив, бо видно відчував що це не вчасно. Має цей руденький вухастик почуття такту, інакше не поясниш. Я ж знаю, що йому тільки дай, то гуляв би і гуляв

When Prim lived with us, there was anxiety several times at night. I insisted that the bomb shelter should be taken by elevator with the dog. Because you can't throw it at will when we are hiding ourselves. Prim doesn't bark at all, he just whines. At least I didn't hear him bark. You enter the elevator with him and he begins to whimper quietly, showing the anxiety of a small dog that does not know what is happening, although it is sitting in the arms of a large person. Obscurity breeds whining.

He didn't want to just sit quietly with us on the couch either. And next to us is a room where another concierge sleeps. You don't want to wake up, especially if it's the change of talkative Larisa, who likes to talk almost to herself in order to be listened to. I instinctively started to hug him to calm him down. And suddenly it turned out that if you cover the boy from above, creating a soft, warm kidney for him, he curls up inside and sleeps. At least it worked most of the time.

And if not, then we just went for a walk with him around the house, going a little, during the curfew, to the neighboring yards. Around five in the morning. Then he didn't wake me up until dinner, because he obviously felt that it was not in time. This red eared dog has a sense of tact, otherwise I can't explain it. I know that if you only give it to him, he would walk and walk

Бути хазяйкою собаки було дуже добре цілих два тижні, але його постійні хазяїни почали вимагати щоб ми її повернули ще в аеропорту. У них відірвалися ручки в сумці, в якій вони везли сувеніри, але ж дуже хотілося разом із валізами везти ще й Прима. В останні хвилини сумку просто штовхали. Прим бігав взад-вперед перевіряючи наявність всіх в групі. Так щоденне милування песиком закінчилося, але я встигла побути собачкиною мамою. Трохи втомилася, але приємно згадати як ми з ним ходили і бігали рано в ранці і бачили всі ці сорти квітів, переважно троянд, які йому хотілося обнюхати, бо тойчик відчував дуже виразні запахи.

Одного разу на нас напала ворона. Тож виявилося, що всі ці чутки про напади ворон на людей в Києві правда. Один раз ворона, яка залицялася до іншої під кущем, звернула увагу на Прима і пішла за ним, розкривши рота. Тоді ми просто пішли не звертаючи на ворону особливої уваги. Нахабна представниця сімейства вранових деякий час нас переслідувала, а потім втратила цікавість. А другий раз ворона атакувала з неба саме мене. Я тоді вийшла гуляти з собачкою с заколкою на голові, ворона підлетіла і клюнула в заколку, а потім усілася на електродротах. Я їй в дуже стислій формі сказала що про неї думаю, а вона щось вигукувала у відповідь. Не те щоб це була реальна загроза, але такого я в своєму житті ще не бачила!

А так дарувати любов, увагу, яку песик з радістю приймає і демонструє свою прихильність, було ну дуже круто! Взагалі ми б не взяли собаку якщо господарі квартири проти тварин, але коли береш на руки Прима, то розумієш, що як би там не склалося, ця собачка має бути нашою! Але власники житла, яке ми знімаємо, живуть в іншому місті і могло якось обійтися. Ось тільки вже не актуально. На прощання ми висловили хазяїнам Прима, що ми з ним гуляли дуже і дуже добре, скільки йому треба, вони ніби прийняли до уваги. Далі будем дивитися


Being the owner of the dog was very good for two whole weeks, but his permanent owners started demanding that we return him at the airport. The handles of the bag in which they were carrying souvenirs broke off, but they really wanted to carry Prim along with the suitcases. In the last minutes, the bag was simply pushed. Prim ran back and forth checking the presence of everyone in the group. So the daily petting of the dog ended, but I managed to be a dog's mother. I was a little tired, but it's nice to remember that we walked and ran with him early in the morning and saw all these varieties of flowers, mostly roses, which he wanted to smell, because the toy could smell very distinct smells.

Once a crow attacked us. So it turned out that all these rumors about crows attacking people in Kyiv are true. Once, a crow courting another under a bush noticed Prim and followed him, opening her mouth. Then we just left without paying much attention to the crow. An impudent representative of the crow family chased us for a while, and then lost interest. And the second time the crow attacked me from the sky. Then I went out for a walk with a dog with a hairpin on my head, a crow flew up and pecked at the hairpin, and then sat on the electric wires. I told her very succinctly what I thought about her, and she shouted something in response. Not that it was a real threat, but I have never seen anything like this in my life!

And giving love and attention, which the dog gladly accepts and demonstrates its affection, was very cool! In general, we would not take a dog if the owners of the apartment are against animals, but when you take Prim in your arms, you understand that no matter what happens, this dog must be ours! But the owners of the housing that we rent live in another city and it could somehow get away. That's just not relevant anymore. In parting, we expressed to Prim's owners that we had a very, very good walk with him, as much as he needed, and they seemed to take it into account. We will see further

Взагалі, хазяїни розмовляли із ним російською, але Прим дуже швидко засвоює українську мову. Він вже розуміє що "рудик" це він і коли кажуть "ходімо". Навіть "снідати" розуміє. Які ж тупі мають бути ті кацапи, які живуть в Україні 30 років і не розуміють ніхуя! Добре що їх тут кіт наплакав, і якогось суттєвого впливу на суспільство вони не мають взагалі!

In general, the owners spoke to him in russian, but Prim learns the Ukrainian language very quickly. He already understands that "saffron milk cap" is him and when they say "let's go". He even understands "breakfast". How stupid those russian must be who have lived in Ukraine for 30 years and don't understand a no fucking way! It's good that the cat made them cry here, and they don't have any significant influence on society at all!

Довгошерстий той-тер'єр сонячного забарвлення в нас, поки що, на два тижня. Але ми спробуємо довести хазяїнам, що щасливим по-справжньому він може бути тільки в нас. Так довго з ним гуляти як я, вони і не зможуть і не захочуть. Так, він вже не дитина, десь на середині свого життя, але він такий чудовий, і ми так добре знаходимо з ним спільну мову, що яка різниця, сім років, чи чотирнадцять? Всі ми тут тимчасово. Але важливо вміти жити тут і зараз. От я вже кілька днів встаю о шостій ранку із задоволенням. Мені казали, гуляти багато з Примом не треба, але я бачу надзвичайну спрагу до пізнання і потрібність активно рухатися не менш двох годин на день. Тому я виходжу з ним два рази і один раз Сережа. Товаришувати із іншими собачками йому проблематично, бо на хлопчиків горчить, а дівчата для дружби теж не підходять. Але коли вчора не було світла, у вечорі, Прим одразу збагнув що треба бігти не до ліфтової, а до двері де сходи. Не я його туди повела, а він мене. Він живе так само емоціями, як і розумом. Зона комфорта в нього вже побудована відмінно. Є ризик переїдання, але я стараюся з ним бігати стільки щоб це компенсувало те, що йому важко відмовляти коли він жалісно дивиться біля своїх тарілочок на кухні :-)

We have a long-haired toy terrier of a sunny color, for the time being, for two weeks. But we will try to prove to the owners that he can be truly happy only with us. They will not be able to walk with him for as long as I did, and they will not want to. Yes, he is no longer a child, somewhere in the middle of his life, but he is so wonderful and we find a common language with him so well that what difference does it make, seven years old or fourteen? We are all here temporarily. But it is important to be able to live here and now. For several days now, I've been getting up at six in the morning with pleasure. I was told that it is not necessary to walk a lot with Prim, but I see an extraordinary thirst for knowledge and the need to actively move for at least two hours a day. That's why I go out with him twice and Seryozha once. Making friends with other dogs is problematic for him, because boys are bitter, and girls are not suitable for friendship either. But when there was no light yesterday, in the evening, Prim immediately realized that it was necessary to run not to the elevator, but to the door where there were stairs. I didn't take him there, he took me. He lives by emotions as much as by reason. His comfort zone is already well built. There is a risk of overeating, but I try to run with him enough to compensate for the fact that it is difficult for me to refuse him when he looks pitifully at his plates in the kitchen

How to sleep so that you are informed