:-)

Портрет січового стрільця

Взято в ukraine_retro

Нехай я не в фокусі, але мати портрет на фоні Андріївської церкви і фундаменту Десятинної церкви, в любому випадку, чудовий варіант :-)

Перша кам'яна церква Київської Русі була зруйнована під час монголо-татарських навал, але той фундамент що лишився, з тих пір, завжди буде мати статус пам'ятки національного значення

Луки на Михайлівський і на Майдані :-)

але стилізоване під ретро. Україночка в національному строї. Сто років тому, воно приблизно десь так і було. Видає косметика, форма брів і видно, що обличчя у фокусі сучасної камери. Якщо взяти тип зовнішності, то, для Києва, це скоріше пересічна українка. Взагалі виняткової краси, в нас, вже давно не існує. Скільки живу у Києві, дуже красивих дівчат, жінок бачу стільки, що розумію, що це скоріше правило ніж виняток :-)

Естетичні норми :-))

Я мріяла про сумочку Presentville. Я хотіла, щоб принт був обов'язково із персонажем. Хоча в них багато прекрасних принтів з квітами і орнаментами. Моя мрія виглядала як кіт, сова або лисиця :-) І мій коханий чоловік замовив для мене шопер з принтом моєї мрії. Сумку виготовили на замовлення! І хоча я щось таке відчувала у повітрі, сюрприз вийшов дуже приємний :-) І кросівки NB стали знов актуальні. Пастельні відтінки з рожево-персиковим, але без циганського шику. А інтер'єри київських ресторанів так і взагалі максимально далекі від цього...

Мама прислала мені фото, де ми позуємо разом з нею. Мама одягала мене в блакитне і синє і називала "Мальвиною"

Якщо б у часи молодості моєї мами був би інтернет, то я навіть уявити не можу, що вона б викладала свої портрети в прихованих дописах...

Історія особняка

Особняк Полякова, розташований на вулиці Грушевського, 22, є видатним пам’ятником архітектури початку XX століття в історичному районі Липки в Києві. Цей елегантний будинок, навпроти будівлі Верховної Ради, втілює багату та багатошарову історію Києва.

Початок історії

З 1799 року ця ділянка землі належала Дем’яну Оболонському, губернському ватажку дворянства. Тут був побудований одноповерховий будинок з дев’ятьма кімнатами, який став місцем перебування для імператора Олександра I та майбутнього імператора Миколи I, під час їхнього візиту до Києва в 1816 році. Пізніше, у 1833 році, вдова Оболонського вирішила продати будинок. Його новим власником став генерал-лейтенант Григорій Білоградський. Двадцять років по тому він облаштував в особняку домашній театр.

Віхи володіння

Особняк кілька разів змінював власників. У 1861 році його купили подружжя Івенсени, а в 1891 році будинок придбав відставний поручик Володимир Міклашевський, відомий староста церкви Олександра Невського. Міклашевський провів масштабну реконструкцію будівлі, збільшивши кількість кімнат до 21 і прикрасивши їх ліпниною та дорогими шпалерами.

Велич Полякова

Пізніше маєток перейшов до Якова Полякова, опікуна Київської єврейської лікарні та зятя відомого магната Льва Бродського. Поляков зніс старий будинок та побудував новий маєток, який зовні нагадує Маріїнський палац. Проєкт особняка створив одеський архітектор Федір Троупянський.

Радянська епоха і перетворення

У 1913-1917 роках Поляков продав особняк Миколі Попову, крупному домовласнику Києва. Після революції будівлю було націоналізовано, і в ній розмістилися різні установи: від Центрального комітету Комуністичної партії України до дитячої рентгенологічної станції «Охматдиту» та Торгової палати при Раді Міністрів УРСР. Нині особняк служить відомчою їдальнею та залом для урядових заходів.

Архітектурна спадщина

Архітектура особняка на Грушевського, 22, нагадує Маріїнський палац, завдяки чому його неофіційно називають «Малим Маріїнським палацом». Будівля виконана в бароковому стилі з елементами модерну, що надає їй витончений та елегантний вигляд. Головний фасад, пофарбований у блакитний колір, прикрашений пишною ліпниною, картушем та дахом зі шпилем. Особливий шарм дому надає асиметрія фасаду, викликана розташуванням парадного входу.

Інтер’єри: Велич і розкіш

Внутрішні приміщення особняка зберегли та відновили первісне оздоблення, надаючи їм палацової розкоші. Пілястри, ліпні карнизи та стелі з позолотою створюють атмосферу величі та витонченості, нагадуючи про славні дні історії та пишноту старовинного Києва.

Особняк Полякова – це не просто будівля, а жива історія, що відображає всі перипетії та велич пройдених століть

Конструкції з Lego, які Рома К. вигадав сам

На тому тижні ми зустрілися з братами. Віталіку З. мене представляти не було потрібно, а ось Олега З. я бачила у перше, наживо! Мені колись одна людина, на першому побаченні, рекомендовала сама себе як "капітан комфорта" :-) Так ось, просто в деяких людей є така здібність, навіть якщо вони виглядають просто, скромно, тому що їм нема для чого бути павичем :-) Побачення з ними чи просто затишна сімейна зустріч, а вони вміють бути комфортними у спілкуванні. Я думаю, Олег взагалі такий і це є частиною його успіху. Медичне обладнання давно вже та ніша, в який він знайшов себе і Богдан Тимофійович допоміг йому тільки на старті. Балакали про все на світі. Пили вино, їли грузинські національні страви, хоча на десерт був торт, просто подарунок ресторану для добрих гостей :-)

Віталік розповів, що після нас в нього жили біженці, по 10 -15 чоловік. Бульдожки вже немає, а крім кішочки Бусі є ще одна з Великої Британії, біла красуня, тієї ж породи, тимчасово, скоро поїде назад до Батьківщини :-)
Пили за зустріч, за мою красу, за здоров'я дяді Богдана, який передав нам подарунок :-) Олег більш подібний на Богдана Тимофійовича. Навіть дуже! Віталік нас фотографував, я - всіх братів разом. Потім показували фото Андрію З, брату, і йому теж було радісно бачити всіх, хоча б тільки на фото! :-)

Ресторан сподобався, хочемо прийти туди, коли буде привід відмітити щось приємне, з робочого процесу нової перспективної роботи. Теж з напрямку медичного обладнання

Місяць лютий порадував снігом! Я на фото не у фокусі, але краще бути не в фокусі, ніж не мати взагалі жодних фото. Тим більше, що день був чудовий :-)

Моя польська куртка бренду House скоріше зеленого кольору, але на фото виходить як хакі

по схемам :-)

Хоча ЗСУ майже кожну ніч б'ють, із відчутними результатами, по російських НПЗ, на жаль, дронові атаки російських фашистів не завжди без жертв серед мирного населення. А росіяни б'ють саме по мирним жителям. Як і у випадку з дитячою лікарнею "Охматдіт". Так сьогодні зруйновані звичайні житлові будиноки у Головасі і у Броварах. Загинуло три людини. Простим росіянам це, звичайно, радість, або похуй.

Але "Киевский вексель" вже встиг написати російської мовою, що сила Києва у тому, що він є вічним містом і додати фотоілюстрації

Дом Икскюль-Гильденбанда — один из красивейших старинных зданий Печерска, но о котором знают не так много людей. Хотим восполнить этот пробел.

Это знаменитый доходный дом, который расположился неподалеку от Шоколадного домика; известный памятник архитектуры, представленный в готическом стиле, что можно с легкостью определить по его внешнему виду, по острым элементам сооружения. Поэтому местные жители называют еще этот дом готическим домиком Киева. Он принадлежал семье и непосредственно барону Владимиру Икскюль-Гильденбанду Августовичу из эстляндского рода (ветви древнего немецкого рода).

Строили этот доходный дом на Шелковичной на протяжении двух лет, с 1901-го по 1902 год, по проекту инженера Николая Вишневского. И если особняк Ковалевского называют Арабским домиком, то этот построен в стиле неоготики. Представьте – в своем первоначальном виде здание имело семь готических деревянных шпилей, которые, к сожалению, сгорели во время Второй мировой войны.

При Советском Союзе особняк сначала трансформировали в коммунальную квартиру, а затем в обычный многоквартирный дом – из известных людей тут жили Николай Бажан, поэт-футурист и переводчик, а также известный экономист аграрного сектора Павел Першин.

Но изначально дом Икскюль-Гильденбанда был рассчитан всего на шесть квартир, в каждой из которых было по пять-семь комнат. Они сдавались в аренду, а из инфраструктуры там были камины, конюшни и сараи для карет, погреба для дров и прачечная. В начале нулевых дом отреставрировали по авторским чертежам силами частной компании, однако здание по сей день находится за строительным забором и доступ в него закрыт.

Кстати, этот особняк засветился и в кино – на лестнице вестибюля дома снимался эпизод фильма «Адъютант его превосходительства», это было в 1969 году. Дом Икскюль-Гильденбанда еще называют розовым из-за цвета стен.

Інколи ми спеціально робимо фото нас, щоб вислати батькам, як емоційне підкриплення до ознак того що ми жіві, і що теж важливо для батьків, здорові. Голос по телефону, або букви у вайбері, звичайно, добре, але додати ще трохи відносної візуалізації теж добре. Або якісь там випадкові селфі з новим мейкапом. І батькам приємно і собі самим на згадку :-)

Твій власний блог це ж собі самому, в першу чергу. І в 48 років вже навіть не усвідомлення що ти не долар, а лише натяк на це випадковими рухами, підкриплений набором того що і так зрозуміло за замовчуванням

Станиславів (тепер Івано-Франківськ).1937р. Міжвоєнний період.
з родинного архіву Дем'янчука Романа (пластуна, футболіста, репресованого члена ОУН).

джерело: Тарас Зень

В Левчика, у школі, проводили фотосесію! :-) Наше сонечко таке безтурботне і веселе! Він один із самих молодших у класі і називає вчительку: "моя нова вихователька". Що цікаво, вчителька віку приблизно мого і сестри. А у моєму першому класі була стара ман'ячка-сталіністка, яка брала учнів за шию, якщо вони завинили за щось, і кидала у кінець класу. Або ми ходили маршем, наспівуючи "юних нахимівців". Або просто ти не підготувався до політінформації і тебе при всіх принижували і ганьбили. Тоді батьки раділи, мовляв, наші дітки в їжакових рукавицях! А тепер моя мама бачить свого онука в школі і розуміє, який тоді, коли вчилася я, насправді, був піздець! В мене навіть одна з аватарок у піонерському галстуці, на пам'ять о піздеці. Я щиро, всією душею, бажаю щоб таке ніколи не повторилося з новими поколіннями!

А ще самі молодші учні, у Льовиному класі читають гірше за самих старших. І Левчик розуміє, що читає гірше за старших однокласників. Тому він сказав про це мамі і його вже віддали до репетитора, як і решту самих молодших учнів в класі. Вони стараються, підтягують навички читання. Справа у тому, що українських дітей не вчать всюди бачити конкурентів, ходити по головах і як завгодно, кого ти в конкуренти призначаєш, чавити конкурентів. Хоча б в уявних. А маленьких українців вчать здобувати успіхів справжніми знаннями і реально існуючими гідностями. Що ще цікаво, Льві ніхто не казав що він погано читає. Він сам зрозумів і пішов з проханням записати його до репетитора. Мабуть, так і формуються власні вимоги до себе і уявлення про те, чи ти сам цим вимогам, на справді, відповідаєш :-)

Вийшло витягнути чоловіка на прогулянку у центр, за що він мені потім дякував. Він вже забув це відчуття, коли йдеш з кавою по місту і просто кайфуєш від власного руху в комфортному взутті, береш за руку кохану жінку і разом з неї ловиш ті моменти краси, які обов'язково спіткають будь-кого у Києві, хто готовий дивитися і сприймати. Після прогулянки дозволили собі трохи шопінгу на районі, після чого, на радощах, фотографувалися в сквері, де раніше збиралися футбольні фанати. Там є один заклад, який відремонтували і він тепер має сучасній вигляд, а раніше на його місці був закинутий радянський магазин. Але, коли фанати призначали зустріч, то казали назву того радянського магазину. Нашому другу з Нідерландів, фанату "Динамо Київ", ми вислали фото себе на фоні фасаду будинку, в якому знаходиться вищезгаданий заклад і він нас впізнав, а місце ні, а потім був здивований, коли Сергій сказав що за місце :-)) Але це інше фото

Винайшла дещо нове у малюванні мейк-апу. Стандартна розтяжка від дуже світлого до дуже темного, виявляється, не саме краще рішення. Краще брати тон шкіри, із персиковим відтінком, і виводити до трохи темнішого к зовнішньому краю ока. Втім, і без мейкапу все одне так само добре. Хіба що не так яскраво, а мені і не треба завжди яскраво. Сережа завжди переживає, якщо я пішла гуляти сама і підфарбовую очі, губи. Каже, що довіряє мені і жартує про те, що я так збираюся до когось. Але просить дзвонити у процесі прогулянки. Взагалі, чим частіше дзвониш, тим краще. Сережа схвалює те, що я інколи тренуюся робити мейкап. І погоджується, що палетку тіней Евелін краще замінити на італійські, якщо перші розтушовувати не дуже просто і швидко