Шановні читачі “Слова Просвіти”, дорогі просвітяни, учасники акції “Збудуємо Тарасову церкву!” — українці в Україні і поза Україною сущі!

20 травня 2001 року Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка звернулося до українців всього світу з ініціативою про спорудження Тарасової церкви біля підніжжя Чернечої гори у Каневі — символу єднання українського народу навколо святого імені Кобзаря, на підтвердження власної національної самоідентифікації, з метою вшанування пам’яті тисяч українців, які помирали з ім’ям Тараса на вустах за незалежність і славу України. “Збудуємо миром і будемо з миром!” — так, щиро і мудро, із надією на об’єднання українців ХХI сторіччя, незалежно від релігійних переконань і поглядів, приналежності до тієї чи іншої конфесії, віку і соціального статусу, місця проживання і професії — тисячі українців відгукнулися на заклик “Просвіти”, “проголосувавши” за нього своєю трудовою, пенсійною, студентською гривнею. Від вересня 2003 року до Великоднього дня на рахунок Тарасової церкви надійшло 344 472 грн. 18 коп. — збір коштів став всенародною справою, і Храм Кобзаря постане не з волі багатіїв та нуворишів, а за бажанням українців, готових поділитися останнім для здійснення національної справи.

20 травня 2001 року просвітяни України, за погодженням із Шевченківським Національним заповідником, в урочищі Монастирок (біля західного боку Чернечої гори) встановили пам’ятний хрест на місці майбутнього будівництва Тарасової церкви, освячений Патріархом Київським і Всієї України-Руси Філаретом.

Напередодні нинішнього Великодня Оргкомітет зі спорудження Тарасової церкви отримав відповіді від генерального директора Шевченківського Національного заповідника В. І. Туліна та міністра культури Ю. П. Богуцького про дозвіл на будівництво — саме в тому місці, де встановлено пам’ятний хрест.

Оргкомітет дякує панові міністру та панові генеральному директору за розуміння і визнання просвітянської акції, яку вже підтримала Верховна Рада, Національне телебачення, тисячі українських патріотів. Однак науково-методична рада Шевченківського національного заповідника наполягає на тому, що Всенародний Храм любові до Кобзаря має відтворювати “козацьку церкву, яку в XVII столітті звели козаки-монахи під Чернечою горою”, “невелику дерев’яну трьохбанну козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці”, “скромну церкву”…

Ми глибоко шануємо працівників Шевченківського Національного заповідника, але хотіли б нагадати їм, що йдеться не про відтворення історичного храму XVII сторіччя, а про всенародну будову — Тарасову Церкву, яку зведуть українці ХХI сторіччя, чия генна і духовна пам’ять охоплює всю історію України — від трипільських часів до голодоморів ХХ сторіччя, від світових воєн до Чорнобиля, від козацьких звитяг до космічних перемог, від перших книг до світового рівня наукових дерзань. Йдеться про храм ХХI сторіччя, де звучатиме Тарасове “Прочитайте тую славу”, де тисячі, мільйони сучасних українців не лише віддаватимуть належне Богові й пам’яті Тараса Шевченка, але й пізнаватимуть самих себе в Шевченковому слові, його духовному подвигу в ім’я України.

Наш задум — звести споруду легку і світлу, архітектурно досконалу і сучасну, не заперечує планам заповідника спорудити монумент відважним українським гетьманам — Іванові Підкові, Якову Шаху та Самійлу Кішці, пандуса, що з’єднає Шевченкову могилу з Тарасовою Церквою.

Навпаки, — він стверджує присутність Тараса Шевченка в сьогоднішній Україні, в серці кожного, нині сущого, українця.

Оргкомітет ще раз дякує за розуміння всім причетним до винесення цього важливого рішення і сподівається й надалі працювати спільно й творчо з усіма, хто дбає про нинішню Шевченкіану, про українську перспективу.

Павло МОВЧАН,
народний депутат України, голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка