Час від часу читаю не тільки книжки, але і блог Іздрика. Чимось він цікавий, з чимось хочеться сперечатися (ба, навіть час від часу мріється у розпалі суперечки заїхати по мармизі), але водночас постійно ловлю себе на думці про якийсь магнетизм, яким він мене до себе притягує і який я пояснити не можу.
Так от, до чого це я? А, ну да - Іздрик росте над собою. Раніше мене троха смішили його думки про "внутрішній дагестан", про абстинентну боротьбу з самим собою і бажанням похмілитися, та з часом цей легінь видає на-гора дійсно цікаві думки і над тим, що пише варто хоч на хвилинку замислитися.
От над цим, наприклад:

Кава і молоко