Дощ-дощ-дощ. Під нього так хочеться їхати світ за очі, розсікаючи світлом фар пітьму безлюдної дороги, стискати кермо і посміхаючись пританцьовувати на водійському сидінні під який-небудь "Hey Jude", сподіваючись, що незабаром дощ скінчиться, як скінчиться ця ніч і з першими променями сонця досягнути врешті мети подорожі, зупинитися, вимкнути двигун і радісно гукнути у вранішню майже_тишу коротке, але сповнене мабуть що навіть і трохи нетерплячими сподіваннями "привіт!"