00:45 10-01-2014
Впродовж останнього десятиліття (як мінімум) «проукраїнський» політикум або ігнорував Схід, або змушував східняків відчувати себе другосортними, неповноцінними, небажаними гостями на національному святі. Так, часто агресія щодо Сходу продиктована реваншистськими прагненнями. Але, цілячись у Табачника, Путіна чи агентів «Русского мира», борці за Україну постійно попадають у пересічних східняків. Тих самих східняків, абсолютна більшість яких не є ані українофобами, ані карикатурними «гопниками», ані шанувальниками блатної музики. Так само і численні захисники російськомовного населення ціляться у Фаріон, а попадають у пересічного західняка, якому і на думку не спаде пхатися з філологічною інспекцією до дитсадка.
Отже, маємо, що маємо. І виправити цю ситуацію парою реверансів у бік Сходу не вдасться. Потрібна багаторічна системна робота, аби замиритися зі Сходом. Але наразі це цілковито фантастичний сюжет. Не так через брак ресурсів, як через кон’юнктурність вітчизняного політикуму. Виграти вибори можна і без підтримки східняків, мобілізувавши наявний електорат. Опозиції простіше змусити додаткових 3% киян сходити на вибори, аніж збільшити свій результат на 3% у Луганську. А після виборів – хоч потоп. Що поробиш, так у нас заведено. Але не варто очікувати дива на наступному майдані. Целиком