17:20 09-02-2017
Андрій Бондар:
Знову Гоголь спровокував.
Іноді я думаю, що дарма Росія вже два століття тримається за київську спадщину. Це їй, якщо замислитись, просто невигідно. Це просто абсурдно і неправильно, якщо завгодно. Київська спадщина - це якась сотня років розквіту під наглядом смотрящих-варягів (історики виправте, якщо я неправий), а потім - суцільний морок братовбивчих міжусобиць, срачів і, як результат, падіння від монголо-татарської навали.
Київськоруська фатальна нездатність об'єднатися заради спільної мети, запхати подалі свої амбіції в жорстокому світі середньовіччя і перемогти разом - це українське, занадто українське. Це Мазепа і Кочубей, це Петлюра і Махно зі Скоропадським, це Бандера з Мельником, це Щербицький із Шелестом, це Ющенко з Тимошенко... Це Моцарт із Сальєрі, врешті-решт.
Ой, скільки прикладів!.. І все - суцільна поразка, зрада, подляна, підступність, хитрість... Нація забзалюків. Навіть продавшись, як остання наволоч, вони примудряються напудити на голову новим хазяям! Тризуб - це насправді графічна модифікація "дулі в кишені". Царство посередності і сірості, перемога негативного людського відбору. Перемагає той, хто приведе на стрілку з рідним братом побільше татар чи половців.
Росія ж, навпаки - приклад іноді безглуздої і смертоносної, але єдності. Вона - плоть від плоті дивний виплід візантійської парадигми, замішаній на татарському деспотизмі. І невідомо, чого в ній більше - татарського чи візантійського.
В її природі насправді нема головної руської риси - її глибокого українства... Тобто, київська спадщина - не їхня передусім тому, що вони інакші. Вони - це не ми. Ця спадщина міфологізована в Москві. Вона насправді - наша гірка доля і наша планида. Це довела історія. І доводить кожен день, прожитий цією країною, як останній, як диво, як випадковість.
Тому коли вони кажуть "русский мир", то вводять в оману абсолютно всіх навколо. Руський світ, хоч як трагічно це звучить, на жаль, саме тут. І він - український.
Перепрошую за банальності. Вважайте, що я написав це для себе.