Коли ніч вже чітких набуває рис,
Й нереальне робиться ближчим,
В Ірпені з'являється дядько Борис
З продовгастим кінським обличчям.

І як лютий щороку у нас настає, -
(Це, юначе, циклічність одначе!) -
Він чорнило звідкись бере й дістає,
І стоїть, і при тому плаче!

Біля "Фори" нових розсувних дверей
(Хто там був уночі - той бачив) -
Завмира старий понурий єврей,
Дістає чорнило і плаче.

Я з платформи іду, я вже сплю на ходу
(Я пройшов електрички горнило!) -
Але бачу я постать високу й худу,
І вона дістає чорнило.

Я підходжу впритул: - Та я ж твій читач!
Я твій фан! (Усміхаюся мило...)
- Чуєш, дядьку Борисе, будь ласка, не плач!
Перестань діставати чорнило!

Я дивлюся спокійно в очі йому,
(Я шукаю там зерно любови?)
- Заховай те чорнило. Я щось візьму.
Супермаркет в нас - цілодобовий!

Олександр Ірванець

23 лютого 2018