Потім, в Інституті Нафти і Газу, у відділ, де працював Сергій, направили людину яка, якось на перекурі, повідомила що він є музикант. Це був Дунчик. В музичний коллектив, де він грав, був потрібен барабанщик. Але ж Сергій лише закінчив музичну школу по класам гитари і фоно! Але Дунчик все одне наполягав! Тож купили ямаху і все небохідне було зроблене згодом на ній. Мама Сережі працювала в обрядовому салоні і всі зали були тоді в її розпорядженні. Тому Сережа із друзями репетувати в залі Інститути Нафти і Газу скільки завгодно. Грали ночами, ставили голос всім, бо розрахунок був на те, що кожному прийдеться співати те що замовляють. До них приходив навіть Володимир Домшинський, пісні якого вони теж співали. А ще Гадюкіни.
Взагалі, музиканти у Франківську здавна збиралися у центрі міста. Всі музиканти. Завжди можна було вирішити питання коли хтось захворів, але не зміг з іншої причини. Коли треба барабанщик, гитарист, клавішник, завжди можна було підібрати з іншого коллективу. Грати на весіллі не було соромно, бо якщо ти пагано граєш, промахуєшся повз ноти, то люди просто виплескували своє обурення так що, ти б на цьому весіллі б вже не грав. Тож на весіллях грали тільки професійні і дійсно хороші музиканти.
Завдяки тусівці в центрі міста Сережа і опинився, з рештою, на Червоній руті. І їх гурт теж так називався