В суботу були танці до упаду у буквальному сенсі. Гості до нас дійшли із іншого Дня Народження і вже були такі радісні і веселі, що їм були ніколи ображатися на те що ми їх не запросили заздалегідь. Поки чоловіки пили вино на кухні, ми із Наталкою включили yotube через телевизор. Наталка вимагала щоб я ставила лише самі веселі пісні у швидкому ритмі. І танцювали ми шалено весело, до тих пір, поки не прийшла черга Zaz із Paris sera toujours Paris. Тоді наша вже вкрай весела знайома просто впала на диван, добре що не на розкритий ноут. Але раптом, усвідомив свою неочікувану неспроможність рухатися, вона заплакала. Лише хвилину. Потім знов підвелася і пішла плясати :-) Але поки вона плакала, я встигла їй сказати, що це ж пісня Едіт Піаф про те що Париж завжди лишиться Парижем. А ми можемо уявляти що йдеться не про Париж, а про Київ. І це теж буде правдою.

Коли ми зайшли на кухню, виявилося, що чоловіки вже сходили за горілкою і ситуація вже явно змінилася. Всіх объєднала готовність співати! І коли ми викликали гостям таксі, і воно не приїхало, ніхто не засмутився. Гості нам подзвонили коли дійшли до дому пішки. Сказали, що все добре. Якщо згадаю про суботу, то одразу стає весело. А попереду, і дуже скоро, ще ДН Сережи і в нього ювілей!