Поки російські змі розповсюджують фейк про наступ на Херсон та на Миколаївщину, а також про те, що Україна нібито евакуює з низки південних міст держслужбовців, що є брехнею, я натрапила в мережі на вірш Катерини Бабкиної, який значно цікавіше чергової російської брехні:

Їй сняться кити і малі північні пташки,
блискучі колії та чужі рюкзаки,
і мандаринів середземні стиглі боки
у нічному листі.
й іноді теж – всі її чоловіки,
котрі так невдало зійшлися в одному місці.
їй хочеться келихів, суконь, смішних подій,
вітрильників білих, що ковзають по воді,
яскравих повернень і тоскних блакитних злив,
пісень і океанських припливів
і також щоби хтось назавжди її захистив
від усіх лихих і незрозумілих впливів.
І хай вона тобі світиться як ніхто,
коли підкурює або веде авто,
коли розсипає дріб’язок і ключі,
коли не відповідає на дзвінки уночі,
і хай твоє серце вистрибує через рот
від всіх її сподівань, надій і скорбот,
чи від кута повороту її голови
як від запаху свіжоскошеної трави.
Нехай вона мандрує в твоїй крові,
під язиком, в легенях і голові -
помри чи зникни, та тільки стій де стоїш,
допоки певне все, щось залишається між –
обіцянки, відстані, сутінки снігові.

Пока российские СМИ распространяют фейк о наступлении на Херсон и на Николаевщину, а также о том, что Украина якобы эвакуирует из ряда южных городов служащих, что является ложью, я наткнулась в сети на стихотворение Екатерины Бабкиной, которое значительно интереснее очередной российской лжи: