Коли в нас жив Прим, кілька разів в ночи була тривога. Я наполягала на тому, що в бомбосховище треба їхати на ліфті разом із собакою. Бо не можна кидати його напризволяще коли ми самі ховаємося. Прим взагалі не гавкає, він лише скавучить. Принаймні я не чула щоб він гавкав. Заходиш із ним у ліфт і він починає тихенько скавучати, демонструючи занепокоєння маленької собачки, яка не знає що відбувається, хоча й сидить на руках великої людини. Невідомість породжує скавучання.

Сидіти просто з нами тихо на дивані він теж не хотів. А біля нас кімната, де спить черговий конс'єрж. Будити не хочеться, особливо якщо зміна балакучої Лариси, яка ладна говорити майже сама із собою, аби її слухали. Я інтуїтивно почала його обіймати, щоб заспокоїти. І раптом виявилося, що якщо ти накриваєш тойчика зверху, створюючи йому м'яку теплу нирку, то він всередині згортається колечком і спить. Принаймні, в більшості випадків це спрацьовувало.
А якщо ні, то ми просто йшли із ним гуляти навколо будинку, трохи заходячи, в комендантську годину, у сусідні двори. Десь о п'ятій ранку. Потім він мене до обіду не будив, бо видно відчував що це не вчасно. Має цей руденький вухастик почуття такту, інакше не поясниш. Я ж знаю, що йому тільки дай, то гуляв би і гуляв

When Prim lived with us, there was anxiety several times at night. I insisted that the bomb shelter should be taken by elevator with the dog. Because you can't throw it at will when we are hiding ourselves. Prim doesn't bark at all, he just whines. At least I didn't hear him bark. You enter the elevator with him and he begins to whimper quietly, showing the anxiety of a small dog that does not know what is happening, although it is sitting in the arms of a large person. Obscurity breeds whining.

He didn't want to just sit quietly with us on the couch either. And next to us is a room where another concierge sleeps. You don't want to wake up, especially if it's the change of talkative Larisa, who likes to talk almost to herself in order to be listened to. I instinctively started to hug him to calm him down. And suddenly it turned out that if you cover the boy from above, creating a soft, warm kidney for him, he curls up inside and sleeps. At least it worked most of the time.

And if not, then we just went for a walk with him around the house, going a little, during the curfew, to the neighboring yards. Around five in the morning. Then he didn't wake me up until dinner, because he obviously felt that it was not in time. This red eared dog has a sense of tact, otherwise I can't explain it. I know that if you only give it to him, he would walk and walk