Ебануццо. Мой двоюродный брат захуярил брошюру со стишками. 12 лет.
Ще мене не було,
Як купив дід хату
І в той день із лісу
Два дубки приніс.
Посадив в воротях
У дощ, у негоду
Маленьких два дуба,
Як внуків своїх
Більшому дубкові
Ім`я дали Владик (досихпор поверить не могу! прим. Владик)
А маленький ріс собі
При самій землі.
Та, коли піднявся
І розправив гілля
Денисиком назвали,
Як мене тоді.
Часто говорили
Й давали поради
Що дубів не треба
У дворі садить.
А дід усміхався,
Хитав головою:
„Не дуби це зовсім
А онуки мої!”
Хуясе, дед брательнику историй понарассказывал. Незнаю, что и думать поповоду этого всего. Никаких дубков нет ведь. И небыло никогда.
Последнее время начинаю подозревать своих близких родственников в тайном пристрастии к различным галюцинагенам.