Я б навіть сказала, яка імперія, такі і фашисти

Порівняння із німецькими фашистами це є не лише асоціації зі звірячою жорстокістю, зарахуванням себе до нації, яку підтримує весь потойбічний світ, параноїдальними ідеями, через які треба переслідувати інші народи. Це ще й естетика, дизайн одягу Хуго Босс, сильні і спортивні, ті що мають помітні воєнні успіхи. Порівняння із фашистами з Німеччини може не лише ображати, а ще й лестити тим, для кого звіряча жорстокість не є чимось неприйнятним, а от порівняння із сильними ну дуже лестить! Єдине що ті переможці програли, з рештою, а естетика це так відносно, що взагалі справа смаку. Хто сильний той і красивий. Хто перший встав того і капці! :-)

А у нас, на решті, похолодало і, як і весною, настав час носити Массімо Дутті і навіть Хілфігер. А ще настав час діставати теплу ковдру. Хоча тільки у вересні виникає це відчуття, що ти прогулюєш уроки серед зелені, яку під'їдає іржа. І навіть ВДНГ осіннє сонечко торкається так обережно і лагідно, ніби говорить, що з часом все засне і потім буде довгий, зимовий сон. А поки що, качатися у гамаку в саду бажань і дивитися на лебедів в ставочку перед рестораном "Прага", це все є таким класним, що скільки там того зимового сну? :-)

Образи

Дрони СБУ, ГУР та ССО ліквідували склад з "Іскандерами", "Точками-У" та КАБАми у Тверській області РФ
Місцеві в пабліках запитували одне одного, чи це часом не ядерна бомба до них прилетіла. Зараз пожежа палає на ділянці шириною 6 кілометрів. Місцева влада оголосила евакуацію населення

Як працює в росіян логіка (не так як у решти світу):

Якщо у прикордонних областях України бомблять КАБами і іншими ракетами щодня і не дають місцевим жителям України навіть дихати спокійно, то ці довбані українці самі винні. Якщо приліт, мов привіт, до росіян, то українці є довбаними терористами, а росіяни ні в чому не винні. Якось не симетрично виходить... у головах росіян

Віталій Портников

Несподіваний вир емоцій, які викликав перший концерт 18-річної співачки з Дрогобича, знову засвідчив, як змінюється український культурний простір – і не в бік парадоксальності, а у бік нормальності, схожої з культурним простором будь-якої самодостатньої країни чи навіть будь-якого самодостатнього цивілізаційного світу. Звісно, багато хто може сказати, що мова йде про намагання якось врятуватися від емоційного шоку воєнних років і знайти такий порятунок у казці. Я й сам обмірковував тези цього тексту вранці після великого обстрілу Львова, коли залишив перелякане помешкання, щоб пройтися ще прохолодними сусідніми вулицями від однієї пожежі до іншої. Думки про концерт та утаємничену співачку і дійсно допомагали дистанціюватися від власних спогадів про чергові вибухи й нові трагедії. Але річ, як на мене, все ж таки не в тому. А в тому, що остаточний розрив із чужим культурним світом створює логічний попит на свій. У тому числі і на світ образів.

Я завжди переконую, що у мистецтві (будь-якому – від філософських промов Цицерона до скетчів містера Біна) є тільки два шляхи – шлях твору і шлях образу. Переконливим прикладом є заочна конкуренція двох великих акторок ХХ сторіччя, Грети Гарбо та Марлен Дітріх. Втім, це навіть важко назвати конкуренцією. Грета Гарбо – дійсно велика актриса, у цьому переконається кожний, хто подивиться хоча б одну стрічку з її участю. А от Марлен, цей «блакитний янгол» німецьких 20-х, явно поступається їй рівнем гри. Але хто у нас дивиться старі стрічки, окрім істориків кіномистецтва?
Гарбо була зосередженою на своїй грі – і пішла з мистецтва непереможною, але й призабутою. Дітріх наполегливо працювала не тільки над грою, але й над образом. Насамперед над образом. Екстравагантні для її часу витівки (жінці одягти брюки сто років тому – більше, ніж роздягтися на сцені сьогодні); естрадні виступи із культовими піснями; гучні романи, від «класичних» із знаменитостями минулого – Ремарком чи Жаном Габеном – до лесбійських немовби навіть із самою Едіт Піаф; політична активність впевненої антифашистки; поїздки на фронт і не просто заради виступів перед бійцями, але й для поцілунку із коханим просто на танку; незламність у старості… Про Дітріх можна розповідати й розповідати – і зауважте, ми поки що не згадали про кіно!

Переважна більшість людей не читає великих романів, не слухає старих пісень і тим більше не дивиться старих фільмів. Тому те, що залишається у памʼяті – це люди, їхні ідеї й образи, тінь їхніх успіхів і трагедій. І, звісно, для того, щоб образ приваблював й залишався у памʼяті, він має бути незвичним й неканонічним. Тому мене дивує дискусія навколо вокальних даних Клавдії Петрівни або ж Соломії Опришко. У тої ж Анни Нетребко, скажімо, неймовірний голос – але коли ти створила собі всесвітню репутацію путінської хвойди, не кожна сцена бажатиме запрошувати власницю цього неперевершеного сопрано. Чудовий голос – прекрасне і важливе доповнення до образу. Він нічим особливо не допоможе, якщо образу немає.

Тому ті, хто створив образ Клавдії Петрівни, саме ім’я якої викликає асоціації з Винниченком у «занадто» освіченої людини або ж асоціації з молодою, але впевненою у собі жінкою у того, хто далекий від класики, дійсно пішли правильним шляхом – шляхом таємниці, маскараду, чекання зустрічі із незнайомкою. І тепер питання навіть не у тому, як надалі складатиметься естрадна карʼєра юної співачки, а в тому, що такий образ у нас вже був. І ми можемо тепер розповідати, як нікому донедавна не відома таємнича співачка збирала величезні зали прихильників під час війни, як медіа і соціальні мережі кілька місяців поспіль намагалися розгадати її інкогніто, як студенти і викладачі Дрогобицького музичного коледжу зберігали таємницю своєї подруги – дивовижна, як на наші часи, солідарність і усвідомлення важливості міфу. Ми можемо тепер навіть уявити, як тендітна романтична дівчина у елегантному капелюсі зі світлин минулого заходить до цинамонових крамниць Дрогобича часів Бруно Шульца (до речі, чи багато людей читали Шульца? А образ є, фестиваль є, ми підсвідомо шукаємо аромат кориці на вулицях Дрогобича та її смак у тістечках і тортах його кавʼярень. І це ще раз нагадує, як нам важливо «демонументизувати» таких привабливих і незвичайних людей, як Франко). Отже, у нас є образи і асоціації цих непростих часів – у нас створені, наші. А це означає – будуть ще. І наші образні асоціації, а особливо образи і асоціації тих, хто буде тут жити після нас, – вони будуть українськими.

Буває, що я так втомлююся, на момент закінчення роботи, у вечорі, що немає сил на читання чогось, крім новин. Тож я раптом помітила, що українська версія журналу Elle мені до вподоби. Якщо хочеться тільки дивитися колекції одягу, підходить. Якщо хочеться знайти цікаве почитати, то там зараз є рубрика по історії України і є шанс що цікаве знайдеться.

Є окремі фоторепортажі про Ukrainian Fashion Week. Взагалі роботи наших дизайнерів, огляди з точки зору трендів. Багато красивого, як на мене. Я передивилася своє відношення к сірому кольору. Ще минулої зими я стала помічати, що мені личить сполучення білого з відтінками сірого, хоча раніше набір сірих відтінків асоціювався з нудьгою. Дизайнерські витвори з журналу Elle остаточно довели що форми з тканини сірого кольору можуть бути надзвичайно привабливими!

Заради цікавості, я вирішила подивитися що в цієї галузі відбувається у росії. Просто, не думаючи про те, що це терористична, фашистська держава. Я помітила, що тенденції в росії помітно відрізняються від світових тенденцій. Якщо весь світ створює конструкції одягу, які явно розраховані на те що людина в них буде рухатися, тканина розрахована на те, що її краса найбільше розкриється в динаміці, то російські дизайнерські витвори більше нагадують статику. Так ніби все там незмінне, в той час як вся решта світу змінюється кожну мить.

https://elle.ua/moda/garderob/vibir...inskih-brendiv/

СТИЛЬНІ РЕЧІ, ЩО РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ: ПРОЄКТ «МИ ОДНІЄЇ КРОВІ» СТАВ УЧАСНИКОМ UKRAINIAN FASHION WEEK

Цієї осені Ukrainian Fashion Week вперше від початку повномасштабного вторгнення пройшов у Києві. І проєкт ПУМБ «Ми однієї крові» став його учасником з 2 по 3 вересня в Мистецькому Арсеналі. Одяг, що був створений за ініціативи ПУМБ спільно з агенцією Adsapience, вкотре засвідчив, що стиль — це не лише питання крою, фактур чи кольорів, це сенси, якими ми його наділяємо

https://elle.ua/moda/novosty/stilni...n-fashion-week/

Ми досі під враженням від Ukrainian Fashion Week SS25, який проходив з 1 по 4 вересня в Києві. Об’єднавшись, українські дизайнери нарешті представили свої колекції вдома. Стилістка та fashion-експертка Тетяна Дуду відвідала знакову подію та оцінила колекції з огляду на тренди прийдешнього сезону

https://elle.ua/moda/trendy/15-tren...n-fashion-week/

Фото з колекцій українських дизайнерів

Як правильно українською ображати гомосапієнсів, які нам не подобаються:

На словах Іван Франко, а на ділі їбанько. На словах Іван Багряний, а на ділі лох їбаний. На словах ти Підмогильний, а на ділі хер ванільний. На словах ти як Махно, а на ділі ти гівно. На словах ти Кобилянська, а на ділі дура з Брянська. На словах Сергій Жадан, а на ділі уїбан. На словах Лариса Косач, а на ділі шваль курноса. На словах Олесь Барліг, а на ділі збитий МІГ!

:-)))

Наш квартирний хазяїн, старший чоловік, який живе у Кропивницькому, як виявилося, поїхав у Австралію. Поки що на три місяці. Сережа його набрав, щоб запитати, чи погодиться він на компенсацію половини нашого внеску за генератор. А він каже, що зараз у Австралії і в них вже ніч...

Сережа запропонував: "Олексійович, привезіть нам сушену змію!" Він одразу, як з ним познайомився через ріелтора, почав звати його "Олексійович" бо відчув що він нормальна, товариська, добра людина. Завжди нам йшов на поступки. І жодного разу не приїхав із ревізією, хоча порядок в нас завжди ідеальний, але ж звідки він знає? Олексійович колись був начальником чогось у колишньому Кировограді. Ріелторша казала, що це її знайомий і що він не бідна людина. На момент, коли ми тільки почали знімати хату, Іван Олексійович відносно недавно одружився на жінці набагато молодше за себе, яка намагалася заявити нам про себе через телефонні розмови і доводити свою важливість. Тож ця особа якось сказала Сережи, а із квартирними хазяїнами завжди спілкується саме він, вона казала, що вони могли і не робити там такий ремонт, квартиранти все одно все повбивають на хер, але ж Олексійович такий добрий, що зробив як найкраще. Мовляв цінуйте, тремтить! Я зрозуміла, що жінка хазяїна має якесь ущемлене почуття важливості. Ще вона казала, що у будь-який момент може приїхати, разом із чоловіком, із ревізією. але не тільки не приїхала, але й жодного разу більше не брала трубку замість чоловіка, як тоді. Тож більше Сережа її не чув. А зараз Олексійович одразу погодився перевести нам половину внеску за генератор і побажав нам гарного дня, а йому, у відповідь, були бажання доброї ночі!

Мене Сережа підключав до розмови лише раз, коли я помилково перевела більше ніж треба грошей за хату, бо йому було не зручно пояснювати, в загальному, цю ситуацію і я теж чула, що в нашого хазяїна голос доброї людини :-) Хоча з тваринами все одно не можна :-))

Бог буде поруч. Я тобі кажу.
Бог-олень, бог-осінній пізній жук,
бог-підліток на скейті з ластовинням.
Ти з ним, ти не один чи не одна,
у нього дуже різні імена,
але його призначення єдине.
Він не створив, не множив покарань,
не факт, що є у нього перст чи длань
чи голос, щоб здолати мертву тишу.
Бог-жовтий лист, бог – в сутінках шосе.
Можливо, ні від чого не спасе,
але також ні в чому не облишить.
Бог-родимка на вигині плеча,
бог – гупання вечірнього м’яча
з міських завулків, бог – підмерзлі квіти.
Бог ровер припнутий, на ранок мокрий весь,
бог ти, бог я, бог теплий чорний пес
і все, що ми подужали любити.

Він побачив це в Тік-тоці і одразу загорівся ідеєю фаршированого грибочка в клярі і паніровці!

В очищених крупних печериць відрізаємо ніжки. Капелюшки начиняємо змішаним фаршем, зверху кладем скибочку твердого сиру. Потім мокаємо у яйце, потім в муку і паніровачні сухарі. У аерогрилі, в режимі "м'ясо" виставляємо температуру 210 і час 50 хвилин. Солимо лише фарш.

Виходить щось неймовірне! Я хвалю Сережу кілька разів, об'являю йому подяку. Потім він запитує, чи мені дійсно сподобалося! Я ще раз кажу, що він кращий у світі кухар! А він ще раз питає: "Ну скажи, вони кльові!" Я: "Та ну вапше!" Сидимо і насолоджуємося :-)

1. Вид на озеро у Голосіївському парку
2. Качечки
3. Ведмедики з камінчиків

Вересневе літо плавно переходить у справжню осінь. Ще селфі з літа. Де я не посміхаюся. Кристал на лісці раптово підійшов до спортивного стилю. І сполучення яскраво-салатового з білим і чорним теж дуже підійшло

У День народження Сережи ми пили горілку "Sobieski". Його майже весь день вітали по телефону друзі і родичі. С хамоном і сиром "Дана блю" польська горілка пилася дуже легко, але я, у якусь мить, відчула що мені досить. Несподівано подзвонила колишня дружина Сережи. Тобто вона його вітала раніше кожний день народження, а тут раптово подзвонила щоб наїхати.

Її звинувачення супроводжувалися невпевненістю у голосі із істеричними нотками. Так буває, коли людина не впевнена у тому що вона морозить, то починає кричати. Мовляв, Сергій не займається вихованням їх сина, не бере на себе витрати, ніби він взагалі ні до чого в житті Іллюши. Погрожувала лишити колишнього чоловіка батьківських прав. І все ніяк не могла зупинитися.

Тоді я попросила в Сережи телефон, сказала хто я і повідомила їй що в нашій сім'ї гроши заробляю саме я. Попросила назвати мені суму грошей, яку, на її думку, я повинна давати їй на утримання сина. І, головне, чому я їй щось винна. При тому що я оплачую йому спортзал, одяг і взуття і даю гроші на обіди. Жіночка щось булькнула і кинула трубку.

Справа у тому, що вона, крім того, що не мусить знімати хату, заробляє раза в два більше за мене. І ще має пенсію державопосадовця за вислугою років. Також не для кого не є таємницею, що вона більше цінує час, який проводить у секті, ніж в навколишньому світі. Секта любить гроши. Тому ніяких аліментів ніхто платити не збирається. Ми даємо гроші напряму дитині. Ну вже стільки скільки можемо. Звісно я запитала цю особу про компенсацію витрат на дитину не для того щоб їй щось давати, а щоб вона зрозуміла що питати нема з кого.
Вибрати момент саме у День народження, щоб зіпсувати настрій, це вже курва 60-го левела. Ну зате навряд вона так скоро подзвонить ще.

А ще наша подруга Аліна і Андрій С. її сусіди. Вони багато мені про неї розповідали, хоча я ніколи і не просила. Тож кажуть, що вона дуже зарозуміла і ніколи не з ким не вітається. Ніби випромінює негатив. Але якось Андрій зустрів колишню жінку Сергія біля метро. Точніше вона до нього підійшла і схопила за руку. Він офігів! Каже мені: "Розумієш, мене тоді за руку схопила бабка! Я давно її не бачив зблизька, а тут раптом зрозумів, що вона вже БАБКА!" Але він тоді, можливо, перебільшував, вочевидь, щоб мені сподобатися

В каталозі megogo знайшлося кіно, яке хотілося подивитися до кінця. Із Дженні Ортегою у головній ролі. Фільм "Венді" я не бачила, тому мені важко сказати, чи грає вона весь час однаково, як пишуть про неї кінокритики. Але мені, на мій любительський погляд, здалося що актриса вона добра. Або їй було легко зіграти саме цей персонаж.

На любительський погляд, головне щоб просто зачепило. Тож історія відносин викладача літератури у письменників-початківців і його студентки мені була цікавою. Спроба балансувати між бажанням відповідати вимогам соціуму, перш за все, моральним, і потягом до привабливої і милої дівчини, виявилася дещо недолугою. Як у ведмедя у цірку. Погано виходило брехати, бути не щирим. Його дружині, яка є так само викладачем літератури, не брехати важко, бо вона ледь не свідомо робить усі шаблонні помилки жінки, яка вже ледь не засинає від нудьги у статусі дружини. Замість хвалити чоловіка вона його постійно штрикає, робить все щоб знизити його самооцінку. Замість провести час разом, кохатися, зігрівати ласкою шукає як зануритися ще більше в роботу. Втім лише підозра зради її ображає і бісить. Насправді вона доволі токсична людина хоча й не без почуття гумору. Взагалі весь перелік подій на екрані не дає змоги зрозуміти напевне чи була зрада чи ні. Почуття, емоції були. Втеча від почуттів і відсторонення. Але чи був секс між студенткою і викладачем напевне невідомо. Дженні Ортега чудово зіграла дитячу наївність, так що її було аж шкода. Закохавшись так, як можна лише у 17-18 років, вона забула про моральні орієнтири і вчинила просто погано. Їй не було коли думати про моральні орієнтири. Кінець фільму також залишає глядачеві простір для домислювання.

Мені сподобалися сцени, де головні герої фільму спілкувалися цитатами з Генрі Міллера і нібито з роману самого викладача літератури, який колись, до викладацької роботи, написав книгу.

А ще студентки-подруги вигадували не існуючі цитати, в жарт, щоб підкреслити напруження пристрасті, силу бажання:
"Я хочу зрілого чоловіка як шматок мармурового м'яса японська яловичина"

Після пошкодження критичної інфраструктури, яке сталося у наслідку масованих обстрілів, виникла проблема з постачанням електроенергії навіть у нашому будинку. Тобто, як раніше, уникнути черг відключення, з рештою, схоже не вийшло. Але я все встигаю робити що треба. Бо ідеї по оптимізації роботи, тайм менеджмент, бажання не здаватися, все разом призвело до бажаного результату. Я відпрацьовую гроші, отримані наперед з необхідною швидкістю.

В сполученні з незмінними нічними пробіжками у бомбосховище, мої спроби встигати все що треба дали втому. І після відпустки працюєш так ніби її не було. Ось тільки поступове зниження спеки дає надію на нові сили. А ще мені став більше допомогати по дому мій Сереженька. Він чудово готує, шукає цікаві рецепти. Якщо необхідно, може прибрати у квартирі. Я його завжди хвалю, дуже і дуже! Я знаю як це важливо хвалити чоловіка за те що він зробив, якщо він старався і робив це з любов'ю!

Зі зниженням температури повітря я стала робити три комплекса йоги, а не максимум один, як виходило у спеку.
Знаючі, що зима по переду може бути не простою, у плані енергетики, ми замислилися про покупку генератора.
Але раптом побачили в ліфті об'яву, що наше ОСББ збирає гроші на загальний генератор, а це вигідніше, звісно. Хіба що при переїзді в інший будинок, ми не заберем його із собою. Але що мені сподобалося більше за все, так це те, що українці не скиглять як кацапи, у схожих випадках. А одразу координують свої дії для отримання бажаного результату.

Для живлення компа, все ж, потрібна інша тема. І нам порадили друзі брати не зарядну станцію, а просто ноут, дизайнерський або геймерський. 17 дюймів діагональ. Я була дуже здивована цінами на сайтах, я думала, такі принади коштують більше, але, виходить, що можна обійтися малою кров'ю. Нехай навіть заліземо у кредітку. Ми знаємо що ми будемо робити у випадку чого. Але скиглити і жалітися не збираємося