не прошепочу "бувай"
і не скажу "допобачення",
звенить останній трамвай,
я не попрошу пробачення...

не дивись як капають сльози,
як капають сльози, як плачу я,
ти не злись - все було серйозно,
та інший в мене пункт призначення...

бо люди як літаки –
маршрути різні у просторі,
усі ми одинаки
в безмежній вічності космосу...

состояние шерсти: Грустное