Літо... Чудова пора незабутнього дитинства. Завжди згадується спекотний червневий день на березі Тиси, коли з друзями купалися до тріску в макітрі та червоних очей, а потім, вмостившись на гарячому камінні, мало не шкварчали, як ті карасі на сковорідці. Увечері, повертаючись до міста з Наталкою, потайки хотілось обійняти її, і сказати щось приємне. Але ми були тоді ще надто малими і нерішучими, тому просто розходилися, посміхаючись, на маленькому перехресті нашої затишної вулиці. А вдома вже чекала смачна бабусина вечеря... Ні, таки нема нічого кращого за рокот-крумплі з бринзою, та свіжі солодкі помідори з городу, присипані дещицею крупного шроту солі. Після цього вдається тільки, зіваючи, проковтнути чашку духмяного чорного чаю, та швиденько відмитись у душі, після чого зморює одразу, як тільки прихиляєш голову до подушки.
Липнева ніч схожа на дивну казку. Біляво-жовтий, товстий серпанок місяця повільно пливе по рядну світло-чорного неба, на якому червонувато блимає таємничий Марс, діамантом сяє Сіріус та інші зорі. Біля води трохи прохолодно, але після денної спеки це навіть приємно. Я сижу, слухаю мелодію цвіркунів та жабок, і мрію про ті часи, коли зможу полетіти на невидиму для мене зірку Фомальгаут, відшукати там населений світ, і зустріти свою зоряну принцесу, дуже схожу на ту дівчинку, яку так часто хочеться обійняти і приголубити. Так, я мрійник, але хто сказав, що мріяти – це погано? А короп все не клює, вже мабуть і макуха скисла у теплій липневій воді Дунковицького озера.
- «Андрюшааа» - лунає над озером. Це дідусь, кличе на юшку. Похапцем підвожусь і швидко крокую по мокрій росяній траві, уздовж берега, аж до самого багаття, де пораються мої старші товариші. Після юшки одразу захотілось спати, але я стримувався – дуже хотілось побачити, як будуть витягати величезного, трохи жовтуватого, дзеркального коропа, з довгими вусами і розумними очима. Так хотілось, що сів на колоду, поклав підборіддя на коліна, і щоб не поснути, почав рахувати червоних гномиків, що стрибали у глибині багаття... Дорахувався до того, що прокинувся майже в обід, у палатці. Вусатий короп давно чекав на мене на кукані.
В серпні вранці вже прохолодно. Але це унікальна пора року, бо тепло приходить до трохи змерзлої за ніч природи швидко, і прокидається вона дуже жваво. Солодко співають солов’ї, в гущавині верб, десь біля ставку у долині. Та цього разу ми з дідусем їдемо в гори, які вдягли вже перші багряні смужки на крони буків, і перекидаються невагомими хмарками ранкового туману. Я ніколи не забуду особливий аромат старенького «Жигуля». Тут пахне димом від сигарет «Фільтр» та дідусевою рибальскою штормовкою, ще трошки макухою, яблуками і свіжим гірським повітрям. І хоч давно вже немає ні дідуся, ні автівки, я ніколи не забуду цей щасливий аромат дитинства. Чомусь навіть зараз на очі накочуються сльози, коли згадую його, хоч давно вже став дорослим і розгубив дитячі сентименти.
Харіус клював добре, ми вже упіймали кілька нереально красивих рибин, з плавцем-парусом на спині, відчули їх силу і гірський темперамент. Тож ловити мені набридло, я залишив вудку біля дідуся, і блукав берегом гірської річки, шукаючи коштовні камінчики для своєї Наталки, і в мріях уявляв себе головною дійовою особою якогось героїчного вчинку, що обов’язково відбудеться в неї на очах. Мрії бувають солодкі і захоплюючі, що тут поробиш... Особливо, якщо це літні мрії...

Current music Mark Knopfler - Four in a Row
Состояние хорошее