Мандруючи Закарпаттям, на під'їзді від Великої Копані до Хуста, минаєш цікаву споруду: пам'ятний хрест височить на постаменті, навкруги оформлено невеликий, але чепурний майданчик. Все це вказує на історичну важливість пам'ятки.
Зведення об'єкту розпочали у кінці 90-х років минулого століття. Нарешті потомки вшанували пам'ять тих, які проявили свого часу справжній героїзм, і без усякого зайвого пафосу полягли за рідну землю. Багато з нас чули таку назву: Карпатська Україна, але мало хто знає повний її сенс. Між тим, це було дійсно унікальне державне утворення на території сучасної України, яке мало дуже нещасливу долю, будучи приреченим одразу після свого заснування. Всього кілька днів проіснувало творіння закарпатських патріотів, але їх зусилля не були марними. Особливою, визначною за важливістю сторінкою існування Карпатської України, була битва на Красному полі.

Геополітична ситуація для молодої держави тоді склалася вкрай невдала. Перебуваючи під шаленим пресингом озвірілих держав Європи (яка в ті часи була хворою на лихоманку розвалу імперій і розвитку тоталітаризму), вона опинилася в справжніх “лещатах”, і врешті-решт зазнала зухвалої агресії з боку гортістської Угорщини. Фашисти кинули проти зграйки українців-русинів, озброєних дрібними ручними піштолями та кулеметами майже у стократ переважаюче військо, з танками та літаками. На допомогу обороняючимся прийшла неспокійна Тиса, що майже вийшла з берегів, і не дозволяла мадярам легко себе форсувати. Невелике угрупування закарпатців більше доби (15-16 березня 1939 року) стримували прохід танкової колони ворога Королівським мостом. У той же час, основні бойові дії точилися на Красному полі, яке періодично зазнавало авіанальотів з-за скелі Марії-Терезії, яку добре видно на сучасному фото. Врешті-решт, мадярам вдалося форсувати бурхливу Тису і вступити в нерівний бій з набагато менш численними закарпатцями. Останні, з гордо піднятою головою прийняли бій, в якому віддали життя за рідну землю. Озброєння та амуніція армії молодої держави були майже вичерпані, тож фашисти вже надвечір 16 березня зайняли Хуст, який був столицею Карпатської України. Уряд і Сойм молодої держави згодом виїхали у еміграцію, а прості громадяни ще довго потерпали під ярмом тоталітарного режиму Горті.
Вони гордо називали себе Січовиками, ті, хто воював за свободу рідного краю, і не боявся дивитись ворогам у вічі. Це неабияк дратувало фашистів, що ладні були вбити людину навіть за звучне прізвище. В Закарпатті відомою є легенда про Яноша Сюча, який загинув, тільки назвавши угорським солдатам, які підійшли спитати “документи”, своє красномовне прізвище. Це доводить те, що будь-який тоталітарний режим тримається на визначній своїй жорстокості і немилосердності.
Битва на Красному полі має бути пам'яткою для сучасників та потомків, що справжній патріотизм – це не інтриги і політиканство, а відверта любов і відданість землі, на якій живеш, працюєш, і виховуєш своїх дітей. На жаль, більшість сучасних українців не можуть похвалитися таким ставленням до рідного краю. Чому б не взяти за приклад жителів маленького Закарпаття, які, можливо й розмовляють дещо кумедніше, ніж “свідомыє украйинцы”, але Батьківщину свою люблять без зайвого пафосу, просто щиро і віддано?



Состояние Грустное