Мелкий шляхтич с Волыни Петро Павло Горностай-Лазаревский - авантюрист, взалкавший богатства и почету, - вынужден бежать на Запорожье, где его записывают в курень под именем Павло Лазаренко. ( ) Против воли назначенный атаманом чайки, он попадает к туркам на галеру, но бежит из плена вместе с сербом по имени Желько Милошевич и гребцами-эфиопами, после чего все они отправляются в Эфиопию. Там, за порогами на Голубом Ниле, Петрос Паулос основывает Сечь для защиты от набегов на негров и эфиопов-евреев, разводит свиней и гонит горилку, но соблазняется бабой (похотливой принцессой) и переходит на сторону царя царей, который при подстрекательстве португальских иезуитов как раз затеял ввести в стране католичество. Потом "предает" монарха и переходит к сторонникам истинной монофизитской веры, ну дальше менее интересно. Это не совсем авантюрный роман, потому что действие происходит на нескольких пространственно-временных уровнях - например, в прологе повествование ведется от имени Адольфа Алоизыча, а в эпилоге - от имени далекого потомка главгероя по имени Мустафа Лазарлы, который бежит из мусульманского Киева в Эфиопию, последний оплот христианства. Что афтар курил, я не знаю, но трава у него была высший сорт.

"Дуже їх забавляло те, що всі святі, включно з Богородицею і самим Спасителем, були зображені темношкірими і винятково в анфас, зате лиходії - Змій-спокусник, Іуда Ізкаріот та сам Вельзевул зі своїм нечестивим воїнством - лише у профіль, до того ж чимало з них було білими, як сіль. Мабуть, такими чином ефіопські богомази насміхалися над прибулими європейцями, що називали себе білими."

"...йому розповіли, що на березі озера Тана живе цілком нечестивий народ вето, який розводить і жере цих паскудних тварин. Мало того, він тевкає не лише свиней, але й - гидко навіть подумати - гіпопотамів, суть бегемотів. Коли цей народ, Петросе Паулосе, католицькі вовки надумали прилучити до своєї халкідонської єресі, ті вето відповіли, що не проти хреститися, але ж вони їдять гіпопотамів. Тоді цар-відступник Сисиній зібрав раду вищих ієрархів католицької церкви, і ті по довгих роздумах і дискусіях винесли вердикт - "Поїдання гіпопотамів аж ніяк не заважає вірити в Ісуса Христа"."

"У серця правителів тих країн увійшов сатана, і вони позабороняли хоча й єретичні, проте християнські церкви: у величезній холодній північній країні, де безбожники вбили свого імператора, який допомагав нашому нигусе негестові воювати франків італійського короля - візантійсько-халкідонську, на заморському острові, де з очерету роблять цукор, - католицьку, а в частині колись великої франкської Германії - поширену там Лютерову єресь. В усіх тих країнах бачу культ трьох бородатих чортів - двох пелехатих і одного лисого. І цю сатанинську церкву вони принесуть у нашу споконвічно християнську Ефіопію."