Кому не сложно читать на украинском - листаем
Офіційний епіграф:
Олені-олені, небриті і неголені
Ну шо тут сказаць? Вже коли речі розібрані та частково навіть попрані, можна заварити чаю і почати оповідку.
Знаєте, існують місця на землі, котрі якимось чином впливають на свідомість людей. Начебто місце, як місце, а рукі всьо тянутса і тянутса. В одну з таких місцин на острові Крим (доречі, Ска, так співпало, що ми з тобою обидва називаємо островом) я і потрапив ще три роки тому (йой, там теж цікава історія дуже - скажу лишень, що рішення їхати я прийняв за годину-півтори до відправлення потягу, не маючи квитків. Але ж врешті-решт я поїхав!). Потім вже кожен рік мене туди як магнітом, а судячи з кількості людей (от adrian_fleura навіть опитування проводив, чому люди туди їздять - ніхто не зміг відповісти, тягне їх), так не тільки мене. Взагалі-то й мікроклімат у бухті дещо відрізняється навіть від сусідніх, що вже казати про енергетику. І діло не в портвейні (гашиш яхши!), місце само по собі містичне і розширює межі свідомості.
Зроблю ремарку і розповім вже про наші пригоди. Приїхали ми цього разу не в звичну бухту, а в сусідню
І тут почалося. Різкий вітер, що вириває намети, майже шторм, дощ ітеде, що перемежовувалися пекучим сонцем, набридливими мухами, павуками, жуками і сколопендрами, наче даючи нам зрозуміти, що слід повертатися у звичне місце і не випробовувати долю. Але були і моменти відпочинку, чи то природи від нас, что то якісь сили давали нам час зібрати речі. Все це тривало допоки не прийшов час найсильнішого аргументу - вогню. Побачивши дим, що здіймався над горизонтом, вийшли подивитися на це диво (а вітер був з берега!)
І дивилися, допоки не побачили вогонь на сусідньому схилі
Ніколи так оперативно не збиралися речі. Все цінне поклали у машини, але 2 намети і кіпа інших речей залишалася - а вогонь вже підступав. Намети покидали на березі, заваливши камінням, сподіваючись, що не згорять. Усе інше так і полишили. У машини сідали вже коли полум'я було у 15 метрах від нас.
Довелося заночувати в машинах у лісосмузі біля Чорноморську, а о 5 ранку вирішили повернутися і позбирати все, що не згорить. І який у нас був подив, коли ми побачили, що не згоріло нічогісінько!
Тут ми знову припустилися помилки - попри сморід з берегу не поїхали звідти. Тоді природа намагалася нас вигнати сухою грозою вночі - все ж таки лячно, коли без жодної каплі дощу у повній тиші над тобою миготять блискавки і б'ють у море поряд. Але наступного вечора з-за загрози сильного шторму, що зламав вже один намет, все ж таки вимушені були переїхати. І, о диво! Вітер почав стихати і грозове попередження відмінили.
А потім вже все було як в маслі. Точніше сказати, в маслі були коники і сарана, яку нас запросив скуштувати той самий adrian_fleura Взагалі-то був дуже здивований і страшенно радий тебе, друже, там зустріти Дякую за гарний настрій, за вірші на заході сонця і філософські бесіди про цю місцину!
І додому їхати зовсім не хтілося. А черговою містичною несподіванкою став равлик, що вранці причепився до машини ще в Криму, а ввечері був знайденим вже у Киеві і відпущений на волю.
Кому лень - ждите перевода на русский.
Наконец-то..
[Print]
A1ien