Ебануццо. Мой двоюродный брат захуярил брошюру со стишками. 12 лет.

Ще мене не було,
Як купив дід хату
І в той день із лісу
Два дубки приніс.

Посадив в воротях
У дощ, у негоду
Маленьких два дуба,
Як внуків своїх

Більшому дубкові
Ім`я дали Владик (досихпор поверить не могу! прим. Владик)
А маленький ріс собі
При самій землі.

Та, коли піднявся
І розправив гілля
Денисиком назвали,
Як мене тоді.

Часто говорили
Й давали поради
Що дубів не треба
У дворі садить.

А дід усміхався,
Хитав головою:
„Не дуби це зовсім
А онуки мої!”

Хуясе, дед брательнику историй понарассказывал. Незнаю, что и думать поповоду этого всего. Никаких дубков нет ведь. И небыло никогда.

Последнее время начинаю подозревать своих близких родственников в тайном пристрастии к различным галюцинагенам.