Нарешті я показала Сережи велотрек! Ми гуляли у центрі у вихідний день і людей було стільки, що взяти каву у парку Шевченко без черги було не можливо. Тому ми випили кави пізніше, в "Мафії". Уперше ми удвох пройшлися з бульвару Шевченко до Леонтовича, де жовтий храм. Я запитала мого супутника, чи він хотів би зайти в цю церков, адже вона така красива, що й мені б було цікаво яка вона в середині. Так, він би хотів, але в мене немає з собою хустки, тому зараз ми не підемо. Я запитала, чи підійде капюшон на жилетці, але ж ні, капюшон не підійде. Що ж... Провулок Леонтовича в квітучих деревах підвів нас до Франка, а звідти вже ми пішли на Липинського. Ми йшли трохи в незвичний спосіб для мене. Наче це не я опиралася на руку чоловіка, а він вів мене за ту руку, якою я взяла його під руку. Наче ми йшли танцювати полонез, або мазурку... І ось Липинського зробила свій неповторній вигін, скеровуючи нашу ходу трохи вбік і ми побачили велотрек! Сережа був вражений надзвичайно, адже він теж колись катався на професійних велосипедах. Він очікував в історичних кварталах Києва побачити щось на кшталт львівського, вінтажного, дерев'яного велотреку, але перед його очима з'явився сучасний, який б не дивився так добре серед старих будинків, якщо би ззаду не було житлового комплексу, багатоповерхівки.
На велотреку гоняло по кругу два велосипедиста. А це, виявляється, були той хто спочатку веде, допомагаючи розігнатися і їхати по поверхні під кутом, і той хто слідує за ним і розганяється. Видовище доволі файне! Потім ми пішли в ресторан, замовили каву по-ірландськи. Я запитала, чи сподобався такий маршрут і центр міста в цей день? А мій чоловік сказав, що так, але саме прекрасне в цій прогулянці це я! Оооо, все вийшло супер! :-))
Наконец-то я показала Сереже велотрек! Мы гуляли в центре в выходной день и людей было столько, что взять кофе в парке Шевченко без очереди было невозможно. Поэтому мы выпили кофе позже, в "Мафии". Впервые мы вдвоем прошлись с бульвара Шевченко до Леонтовича, где желтый храм. Я спросила моего спутника, хотел бы он зайти в эту церквушку, ведь она так красива, что и мне бы было интересно какая она в середине. Да, он бы хотел, но у меня нет с собой платка, поэтому сейчас мы не пойдем. Я спросила, подойдет ли капюшон на жилетке, но нет, капюшон не подойдет. Что ж... Переулок Леонтовича в цветущих деревьях подвел нас к Франка, а оттуда мы уже пошли на Липинского. Мы шли немного необычным способом для меня. Как будто это не я опиралась на руку мужа, а он вел меня за ту руку, которой я взяла его под руку. Как будто мы шли танцевать полонез, или мазурку... И вот Липинского сделала свой неповторимый изгиб, направляя наше шествие немного в сторону и мы увидели велотрек! Сережа был очень впечатлен, ведь он тоже когда-то катался на профессиональных велосипедах. Он ожидал в исторических кварталах Киева увидеть что-то вроде львовского, винтажного, деревянного велотрека, но перед его глазами появился современный, который не смотрелся бы так хорошо среди старых домов, если бы сзади ни было жилого комплекса, многоэтажки.
На велотреке гоняли по кругу два велосипедиста. А это, оказывается, были тот, кто сначала ведет, помогая разогнаться и ехать по поверхности под углом, и тот, кто следует за ним и разгоняется. Зрелище довольно прикольное! Потом мы пошли в ресторан, заказали кофе по-ирландски. Я спросила, понравился ли такой маршрут и центр города в этот день? А мой муж сказал, что да, но самое прекрасное в этой прогулке это я! Оооо, все получилось супер! :-))
2D як 3D
[Print]
Та сама киянка