дневник заведен 10-02-2004
постоянные читатели [154]
3_62, 8-) СТИКС, A i s c h a, A1ien, Aglaia, anikeeva, ARMY, Arris, Artt, asole, Avana, Basilicum, BISyanya, blackberrry, Bladewalker, Cherry_Dashik, Creative emotion, Dama&@, Die Flora, dimas, Dreamtiger, Dummy, Eagles, Emptyness, End split, Eroshka, Eternity(ToSA), Etheriall, four seasons, Galateya, GoldenAndy, Guaranda, hanami, Hunger, Hydralisk, Indigo girl, I_R, Jeanne Osoien, Jouir, Kanpu3Ka, kolobo4ek, Kukushka, K_Altos, leksei, Lilichka, Loss of Soul, Mari-May, Marineska, Marjerri, Mechanic, meteora, Mirabelle, Nessy, nevidim, Nicholas Hawkwood, nobuddhy, NoGod, O De San, OkeaNik7, onk, Paint It Black, Panny, Parshivka, pauluss, photo, photo_tDO, point69, Princessen, Pulim, RADAR, Radu, Ra_au, RomperStomper, ruslan7, ryecat, Samum, Sergo, SharoWar, Silvara, Simpli, SoulOfTheI, Southern_Cross, strangeman, Tajutka, The Cure, The Doors, The House Of Rock, Tournesol, Uncatchable Jane, ura23, username, Vasilich, Volna, vvol, Wetka, WhereItFrom-Club, Wrong Direction, zappa, Zoi_site, z_g, Альфи, Ануца, Арматур-батыр, Белый, Библиотека, Бодюлька, Бонни, Брю, Буквы иллюзий, Букля_, В кедах по снегу, Великое Ничто, Влюбленная в жизнь, Волшебница Эфи, Вредные Советы, Дизайнер шатун, Дочь Самурая, Дура, Дядя Федор, ежеви, Ёлочка, Желудь, Карпатский ёж, Ква-кВася, Клуб меломанов, криворук, Лёчка, Марина, Мастер, Мильди, Мюу, Не та, новембер, ПАРАД УРОДОВ, Паранормальный клуб, ПЕПЯКАМОБИЛЕ, Птица без ног, Путник, Роковая малышка Ню, Синий Мастер, Стрелка_в_центре, Та сама киянка, ТАРЗАНКА, Тин, Тихий океан, Толерантный клуб, Тррринадцатый, Хару, Хикки_коморный, Чел, Шпулька, Штиль, Эль, Юкка
3_62, 8-) СТИКС, A i s c h a, A1ien, Aglaia, anikeeva, ARMY, Arris, Artt, asole, Avana, Basilicum, BISyanya, blackberrry, Bladewalker, Cherry_Dashik, Creative emotion, Dama&@, Die Flora, dimas, Dreamtiger, Dummy, Eagles, Emptyness, End split, Eroshka, Eternity(ToSA), Etheriall, four seasons, Galateya, GoldenAndy, Guaranda, hanami, Hunger, Hydralisk, Indigo girl, I_R, Jeanne Osoien, Jouir, Kanpu3Ka, kolobo4ek, Kukushka, K_Altos, leksei, Lilichka, Loss of Soul, Mari-May, Marineska, Marjerri, Mechanic, meteora, Mirabelle, Nessy, nevidim, Nicholas Hawkwood, nobuddhy, NoGod, O De San, OkeaNik7, onk, Paint It Black, Panny, Parshivka, pauluss, photo, photo_tDO, point69, Princessen, Pulim, RADAR, Radu, Ra_au, RomperStomper, ruslan7, ryecat, Samum, Sergo, SharoWar, Silvara, Simpli, SoulOfTheI, Southern_Cross, strangeman, Tajutka, The Cure, The Doors, The House Of Rock, Tournesol, Uncatchable Jane, ura23, username, Vasilich, Volna, vvol, Wetka, WhereItFrom-Club, Wrong Direction, zappa, Zoi_site, z_g, Альфи, Ануца, Арматур-батыр, Белый, Библиотека, Бодюлька, Бонни, Брю, Буквы иллюзий, Букля_, В кедах по снегу, Великое Ничто, Влюбленная в жизнь, Волшебница Эфи, Вредные Советы, Дизайнер шатун, Дочь Самурая, Дура, Дядя Федор, ежеви, Ёлочка, Желудь, Карпатский ёж, Ква-кВася, Клуб меломанов, криворук, Лёчка, Марина, Мастер, Мильди, Мюу, Не та, новембер, ПАРАД УРОДОВ, Паранормальный клуб, ПЕПЯКАМОБИЛЕ, Птица без ног, Путник, Роковая малышка Ню, Синий Мастер, Стрелка_в_центре, Та сама киянка, ТАРЗАНКА, Тин, Тихий океан, Толерантный клуб, Тррринадцатый, Хару, Хикки_коморный, Чел, Шпулька, Штиль, Эль, Юкка
цитатник:
- • лента
хочухи:
- • группы хочух
- • rss
07-04-2007 21:20 Таємниця
А вот кусочек из разрекламированного мною Юрия Андруховича, на украинском, заранее прошу прощения у москалей 
как-нибудь переведу на досуге.
Ага, ще був один цілком таємничий звук, який з’являвся винятково вночі, десь близько одинадцятої. Я чув його завжди, скільки себе пам’ятаю, але ніколи про нього не запитував. Аж одного разу мої батьки заговорили про нього самі, і я зрозумів, що то не якийсь мій персональний глюк.
Що це було?
Стукіт. Або краще сказати гупання, цілком розмірене, завжди в однаковому ритмі – так наче десь унизу під нами працював якийсь величезний молот, можливо, пневматичний. У моїх батьків була звичка читати в ліжках перед сном. Вони по черзі читали одні й ті самі позичені з бібліотеки книжки, найчастіше Джека Лондона і Ремарка. Я від певного моменту почав їх у цьому наслідувати. Отже, ми мовчки лежали кожне у своєму ліжку і у своєму тексті, аж раптом мама сказала щось типу «Знову це гупання». Почалось обговорення – настільки жваве, що, виявилося, ми всі роками тільки й чекали нагоди. З-поміж кількох версій (забивання паль – прокладання тунелю – серце живцем похованого під нашим домом чарівника,) найімовірнішою здалася батькова: підземний завод, секретний стратегічний об’єкт. Я уявив собі ці велетенські, залиті неоновим світлом цехи, довгі ряди станків, іскри, сталь, металеві листи ракетної обшивки. Тисячі робітників, що все життя працюють лише вночі. Можливо, серед них якісь наші знайомі, сусіди? Удень ми бачимо їх поруч з нами, а вночі вони спускаються під землю. Або ні – якісь ніколи й ніким не бачені люди, підземні мешканці, що ніколи не виходять на поверхню? Було захопливо і дещо лячно. Здається, батько звернув увагу на те, що в ніч з неділі на понеділок гупання припиняється. Тобто у них так само є вихідний. Тобто це все-таки завод. Дуже сильний арґумент, але я не певен, чи справді з неділі на понеділок усе завмирало...
У 71-му році ми переїхали до хрущовки на Бельведері і майже відразу забули про ті звуки. Ага! Щойно пригадалось таке: я цю таємницю колись промусолив і з сусідськими пацанами. Кожен з них радісно визнав, що таке гупання справді існує. Найстарший серед нас – з тих, які вчать молодших усьому найгіршому – активно проштовхував версію з будівництвом тунелю. За його словами, цей тунель роками будували китайці – з наміром одного дня вийти назовні і захопити нас практично голими руками. То були часи, просяклі духом китайської загрози. Усі говорили про Мао Цзедуна і хунвейбінів, чи, як це зазвичай вимовлялося, хуйвенбінів. Було відомо, що в них жахливе перенаселення, що вони з голодухи пожерли всіх ворон і горобців, а тепер не мають іншого виходу, як тільки завоювати нас. Політична напруга між Союзом і Китаєм справді зростала замалим не щодня. Говорилося про багатотисячну атаку хуйвенбінів на нашу прикордонну заставу. Це мало бути десь на Амурі, острів Даманський чи якось так. І нібито наші всіх їх там покосили – лазерними променями, тобто сотні тисяч китайців просто перетворились у попіл. Інші, щоправда, стверджували, ніби то був ніякий не лазер, а катюші нового покоління. У будь-якому разі наші хлопці незле довели тій жовтій швалі, що перемоги здобуваються аж ніяк не кількістю. Після того даманського погрому аґресивність жовтків пішла відчутно на спад, хоч напруга все одно відчувалась і остаточно всіх попустило лише після смерті Мао. Ця смерть якось особливо втішила мою бабцю Ірену Карлівну, котру одні сусіди кликали «пані Ірена», а інші просто «Карловна». І вона не любила Мао Цзедуна.
Я розумію так, що це та сама особа, про яку ти пишеш в «Ерц-Герц-Перц»? Та, що дванадцятилітньою дитиною спостерігала за Францом Фердинандом фон Габсбурґом у фіакрі?
Так, вона. Але не у фіакрі, а у відкритому авто, себто в кабріолеті. Він їхав у бік залізничної станції попри той самий наш дім на вулиці Романовського, майбутній Гаркуші. Ну так – пані Ірена. Королева ірисів. Малесенького зросту дивовижна істота – патетична, іронічна, нервова, наївна... Значно більше я пишу про неї у «Центрально-східній ревізії». Але скільки б я про неї не писав, буде все одно недостатньо. Це вона мене навчила найдовшого слова на світі і це слово німецьке: Hottentottenpotentatentantenatentatentater. Тобто я завжди лишатимуся перед нею в боргу. За свої неповні 80 років вона пережила шість політичних режимів.
П’ять.
Усе-таки шість: Австрійська імперія, ЗУНР, Польща, перші совіти, Райх, другі совіти. Можна писати історію ХХ століття.
У чому різниця між першими й другими совітами? Хіба це різні режими?
Перші були окупантами, а другі визволителями. І все завдяки німцям.
Як би там не було, але моя бабця – то такий фантастичний шпагат над рікою часу. На одному березі – фотопластикум, Франц-Фердинанд, німе кіно і танець шиммі, на іншому – космонавти, Мао Цзедун, Центральне телебачення і смерть Гагаріна, яку вона тяжко оплакувала. Уявляєш – Франц Фердинанд і Юрій Гагарін в одному й тому ж фільмі! Бракувало б ще тільки групи «Франц Фердинанд».
как-нибудь переведу на досуге.
Ага, ще був один цілком таємничий звук, який з’являвся винятково вночі, десь близько одинадцятої. Я чув його завжди, скільки себе пам’ятаю, але ніколи про нього не запитував. Аж одного разу мої батьки заговорили про нього самі, і я зрозумів, що то не якийсь мій персональний глюк.
Що це було?
Стукіт. Або краще сказати гупання, цілком розмірене, завжди в однаковому ритмі – так наче десь унизу під нами працював якийсь величезний молот, можливо, пневматичний. У моїх батьків була звичка читати в ліжках перед сном. Вони по черзі читали одні й ті самі позичені з бібліотеки книжки, найчастіше Джека Лондона і Ремарка. Я від певного моменту почав їх у цьому наслідувати. Отже, ми мовчки лежали кожне у своєму ліжку і у своєму тексті, аж раптом мама сказала щось типу «Знову це гупання». Почалось обговорення – настільки жваве, що, виявилося, ми всі роками тільки й чекали нагоди. З-поміж кількох версій (забивання паль – прокладання тунелю – серце живцем похованого під нашим домом чарівника,) найімовірнішою здалася батькова: підземний завод, секретний стратегічний об’єкт. Я уявив собі ці велетенські, залиті неоновим світлом цехи, довгі ряди станків, іскри, сталь, металеві листи ракетної обшивки. Тисячі робітників, що все життя працюють лише вночі. Можливо, серед них якісь наші знайомі, сусіди? Удень ми бачимо їх поруч з нами, а вночі вони спускаються під землю. Або ні – якісь ніколи й ніким не бачені люди, підземні мешканці, що ніколи не виходять на поверхню? Було захопливо і дещо лячно. Здається, батько звернув увагу на те, що в ніч з неділі на понеділок гупання припиняється. Тобто у них так само є вихідний. Тобто це все-таки завод. Дуже сильний арґумент, але я не певен, чи справді з неділі на понеділок усе завмирало...
У 71-му році ми переїхали до хрущовки на Бельведері і майже відразу забули про ті звуки. Ага! Щойно пригадалось таке: я цю таємницю колись промусолив і з сусідськими пацанами. Кожен з них радісно визнав, що таке гупання справді існує. Найстарший серед нас – з тих, які вчать молодших усьому найгіршому – активно проштовхував версію з будівництвом тунелю. За його словами, цей тунель роками будували китайці – з наміром одного дня вийти назовні і захопити нас практично голими руками. То були часи, просяклі духом китайської загрози. Усі говорили про Мао Цзедуна і хунвейбінів, чи, як це зазвичай вимовлялося, хуйвенбінів. Було відомо, що в них жахливе перенаселення, що вони з голодухи пожерли всіх ворон і горобців, а тепер не мають іншого виходу, як тільки завоювати нас. Політична напруга між Союзом і Китаєм справді зростала замалим не щодня. Говорилося про багатотисячну атаку хуйвенбінів на нашу прикордонну заставу. Це мало бути десь на Амурі, острів Даманський чи якось так. І нібито наші всіх їх там покосили – лазерними променями, тобто сотні тисяч китайців просто перетворились у попіл. Інші, щоправда, стверджували, ніби то був ніякий не лазер, а катюші нового покоління. У будь-якому разі наші хлопці незле довели тій жовтій швалі, що перемоги здобуваються аж ніяк не кількістю. Після того даманського погрому аґресивність жовтків пішла відчутно на спад, хоч напруга все одно відчувалась і остаточно всіх попустило лише після смерті Мао. Ця смерть якось особливо втішила мою бабцю Ірену Карлівну, котру одні сусіди кликали «пані Ірена», а інші просто «Карловна». І вона не любила Мао Цзедуна.
Я розумію так, що це та сама особа, про яку ти пишеш в «Ерц-Герц-Перц»? Та, що дванадцятилітньою дитиною спостерігала за Францом Фердинандом фон Габсбурґом у фіакрі?
Так, вона. Але не у фіакрі, а у відкритому авто, себто в кабріолеті. Він їхав у бік залізничної станції попри той самий наш дім на вулиці Романовського, майбутній Гаркуші. Ну так – пані Ірена. Королева ірисів. Малесенького зросту дивовижна істота – патетична, іронічна, нервова, наївна... Значно більше я пишу про неї у «Центрально-східній ревізії». Але скільки б я про неї не писав, буде все одно недостатньо. Це вона мене навчила найдовшого слова на світі і це слово німецьке: Hottentottenpotentatentantenatentatentater. Тобто я завжди лишатимуся перед нею в боргу. За свої неповні 80 років вона пережила шість політичних режимів.
П’ять.
Усе-таки шість: Австрійська імперія, ЗУНР, Польща, перші совіти, Райх, другі совіти. Можна писати історію ХХ століття.
У чому різниця між першими й другими совітами? Хіба це різні режими?
Перші були окупантами, а другі визволителями. І все завдяки німцям.
Як би там не було, але моя бабця – то такий фантастичний шпагат над рікою часу. На одному березі – фотопластикум, Франц-Фердинанд, німе кіно і танець шиммі, на іншому – космонавти, Мао Цзедун, Центральне телебачення і смерть Гагаріна, яку вона тяжко оплакувала. Уявляєш – Франц Фердинанд і Юрій Гагарін в одному й тому ж фільмі! Бракувало б ще тільки групи «Франц Фердинанд».
Комментарии:
(вздохнула)
21-01-2008 22:53
gsqwn kvhxcy uztjaoc xkrpsfa lrbcyt kaptoneld pbuha
Гость чё, типо шутка по поводу украинского? 
Тилль Линдеманн говорил: «Е...
[Print]
Kukushka