I його важко спiймати, бо вин зовсiм ефемерний. Якась мить i вже нема. Дотого ж, кожного дня, повiдомлення про чиюсь загибель. Це дуже i дуже тисне. А лiто, можливо, так i мене без жодного селфi. Я вже не вiдчуваю такого поспіху як ранiше, бо ще бiльш впевненно втримую рiвновагу, завдяки фiтнесу, якого я не кидаю попри все. Але жодного фото за лiто - це теж неправильно. Ще невiдомо чи спiймаю я ще один настрiй до Дня народження, який вiдбудеться в цьому мiсяцi. Може i так, але хтозна, не хотiлось би порушувати власнi традиції. А ще поширюються чутки про повну мобiлiзацiю. Це буде той самий випадок, коли в армiю вiзьмуть навiть мене, якщо пiду.

I ще. Останнiм часом, невiдомо звидки, узялось таке вiдчуття ниби, викладуючи фото в iнтернетi, я неначе приймаю виклик страховиська у змаганнi у красi. Це одночасно принизливо i трохи смiшно. Тому треба, я вважаю, подолати це вiдчуття, бо принизливо саме воно, а не те, що я пощу якись свої фото. Та, незважаючи на почуття, таки постити