Ще недавна мені здавалося, що на читання книг нема часу, а вчора я зрозуміла, що почала читати у чотири рази швидше ніж два роки тому. Скоріш за все, за вхідні дочитаю "Тореадорів із Васюківки". Ось Ява з Павлушею риють підкоп під свинарником, намагаючися збудувати першу станцію метро у рідному селі, а ось вже вони бачать на власні очі Київ і "інтелигентно" кидають п'ять копійок в турнікет справжнього метро, бо розуміють, що там зайцем не прострибнеш!

Ось вже дзвонять у двері першого явиного кохання на нинішній Парковій, а ось намагаються зняти біль в накручених вухах, прикладаючи по морозиву, скоріш за все, в тому ресторані що був раніше над станцією Хрещатик! :-)

Так дивно відстежувати відповідність сучасним назвам всіх цих Калініна, Кірова... Але саме це відчуття першого знайомства з Києвом мені настільки близько, ніби я там теж гуляю із ними! І нехай трьошка це зараз вже гривень 200, але хиба ж питання у грошах! Ми купуємо зараз так само емоції! Київ так само найкраще місто на Землі! :-)

А техніка читання яку я якось озвучила знайомому театрознавцю і кінокритику, виявилася неправильною. Тобто неправильною для моїх потреб і кількості вільного часу. Пробувати опиратися лише на голосні було хибним кроком. Спочатку опираєшся поглядом на уявні скорочення як у конспектах, а потім на лише самі асоціації, уявні позначки, згадки для бокового зору. Йти по середині рядка, підхоплюючи бокові частини боковим зором, теж не найкраще по швидкості що може бути.

А "Тореадори з Васюківки" мені необхідні зараз, бо саме в моєму дитинстві не було геть української дитячої літератури. І по відчуттям світ у цій книзі надзвичайно щасливий і комфортний! Це, чесно кажучи, те що треба! :-)