Пласт української культури написаний російською, але про українців, створювався не лише М. Гоголем, а ще низкою авторів. Вони мали освіту петербурзьких вишів, але мріяли про Українську республіку, товаришували із Шевченко, доносили головну ідею до широкого кола читачів


Софія Олексіївна Закревська (1796 або 1797, с. Березова Рудка Пирятинського повіту на Полтавщині – не раніше 1865) походила з дворян, була донькою відставного майора Олексія Закревського, згодом голови Пирятинського повітового дворянства, й онукою Осипа Закревського, генерального бунчужного війська Запорізького, який у 1752 році купив хутір Березова Рудка і збудував там палац.

У 1806 році Софія разом із молодшою ​​сестрою Анастасією вступила до петербурзького Катерининського інституту, але у серпні 1813 року, незадовго до випуску, через те, що захворіла Анастасія, залишила навчання. Більшість свого життя Закревська прожила у сусідньому з Березовою Рудкою селі Лемешівці, що дісталося їй та її сестрі Марії у спадок. У 1849–1850 жила в Петербурзі.

Родина Закревських вирізнялася високою освітою, українським патріотизмом, культивувала зацікавленість українською літературою і фольклором. У 1840-х рр. часто у них бував Шевченко, який залишив низку портретів родичів Закревської. З братом Софії Віктором він так міцно здружився, що навіть заснували пияцьке Товариство мочемордія.

Весь цей рік я переводила гроші дитині, яку я майже не бачила, і мені особисто ніхто не дякував. Але все одно, відмовляти дитині, яка пережила емоційну травму через розлучення батьків, я не можу. Тож переводила і переводила, поки не закінчився рік, не сподіваючись що мені за це щось буде.

Традиційно Сережа відвідує Іллюшу щоб привітати його з Новим роком і дарує йому солодощі. І в цей раз Ілля згадав про мене. Він просив тата щоб він цінував те що я все роблю для нього, дбаю про тата. А ще просив його купити мені котика, адже віддати Прима мені він ніяк не може.

Коли Сережа мені це розповів, я згадала казку, де радять робити добро і кидати в воду :-)

А про домашніх улюбленців в мене збережений уривок із роману Володимира Винниченка:

Байда — круглоголове, товстолапе, з вилискуватою шкурою й сонно-добрими очима створіннячко. У його «оксамитні», як каже Стьопа, вуха, біла зірочка на пукатім лобі, й вираз поважности та лагідности у славній мордочці. Мурза приятелює з ним, але через те, що Байда раз-у-раз спить і не вміє чемно поводитись у покоях, то вони бачаться тільки на кухні за їжею.

— Подивіться, який чудесний! — підносить мені Шапочка під самий ніс Байду. — Страшенно хочеться кусати його. Він такий м'ягкий, теплий. Ух, ти,ти!

Байда, коли його кусають, цілують і щипають, тільки заплющує очі з філософічно-добрим виглядом. А коли пускають додолу, він сідає на задні лапи й по черзі дивиться на всіх

Попри те, що кінець роману Винниченка "Записки кирпатого мефістофеля" здавався спочатку передбачуваним, він виявився протилежністю того що здавалося. І дуже добре, що я почала читати з початку, мені було дуже цікаво! Клавдія Петрівна з'являється на початку оповідання, а потім надовго зникає. І перебіг дій розгортається так, що я забуваю про неї. Особливо захоплюючим було знайомство головного героя з Шапочкою, як він називав Ганну Забережну, ще не знаючи її імені. Вміння підкреслити почуття і настрій персонажів описом міського пейзажу, разом з усіма відтінками пори року, добових змін, залучає мене, як читача, в той світ, що створений у цій книзі, просто стовідсотково.

Я стала більше цікавитися доходними будинками Києва, розуміючи, що частина дій відбувається в тих що, я легко можу уявити, але краще мати в запасі ще хоча б парочку :-) А так, уявити собі колишню Фундуклєєвську, Бібіковський бульвар, Хрещатик, Паркову не важко, звичайно. Від себе додати Володимирську, Гончара, Лютеранську, Шовковичну, Володимирський узвіз, Десятинний провулок і казковий Київ Винниченка, початку двадцятого сторіччя, вимальовується доволі легко! :-)
Коли закінчила читати, я ще поновила уявлення про костюми 1916 року. Щоб більш чітко уявити собі типові силуети тих років.

Головний герой, як виявилося, дуже сильно нагадує ззовні портрет автора. В романі Яків Васильович спочатку здавався людиною настільки вільною від суспільних забобонів, що уявити собі щось інше крім щасливого шлюбу в кінці, із його коханою жінкою, було взагалі неможливо, але ж не так сталося як гадалося :-))) І людиною, яка дійсно виборола собі право на щасливе особисте щастя, виявився безвольний і безхарактерний Панас Павлович. Який, на справді, просто на емоціях, ледь не застрелив свою стервозну дружину, яка його просто, що називається, допекла. А Яків Васильович, будучи за крок до ідеального хеппі енду, раптом знайомиться із дитиною, яка народилася від нього. І саме для цього і з'являється Клавдія Петрівна. Як людина, вона, звичайно, відрізняється від типової, для свого часу, Варвари Федорівни, яку намагався застрелити Панас Павлович. Але хоча Клавдія не чепляється усіма правдами і неправдами за статус заміжньої жінки, вона не така незалежна, як її намагаються представити деякі критики. Заробляти на життя вона не може, без її рідної сестри, вона б точно загубилася в житті. Тому її можно вважати персонажем, який напевне викликає жалість. І жалість багато чого вирішує у перебігу подій. А ще коли Яків побачив оці маленькі ручки, оченятка, які напевне його оченятка, коли сам купав, колисав це немовля, то просто якось в повітрі, яке уявлялося в оповіданні, утворювалися невидимі ниточки, які прив'язували до дитини. І подібно більярдній кульці, який вже заданий імпульс києм, і яка закочується в лузу, бо іншого шляху немає, нібито вільний від забобонів, наш герой одружується на Клавдій Петрівні. Ніяких ілюзій щодо виникнення почуттів не виникає, він точно одружується лише заради дитини. Кохана жінка зникає з його життя.

Роль Клавдії Петрівни, від початку і до кінця, не така що позаздриш. Хоча вона людина скоріше добра, її не кохають. З одного боку, від стереотипів суспільства вона вже відійшла, але нової повноцінної форми існування ще не набула... Її сестра, викладачка на жіночих курсах, більш цілісна і незалежна особистість, яка доречи, не хвилини не бачила трагедії в тим, що сталося із Клавдією (ситуація, в наслідок якої народилася дитина). Саме сестра щаслива в тім чим вона займається в житті і це робить її незалежною від наявності кохання. Чому Соломія Опришко, створила на сцені саме ту Клавдію Петрівну, яку ми зараз всі знаємо? Я думаю, що скоріше, це такий собі фанфік, що книгу вона читала, але її Клавдія, це можливо, вона сама, те як би вона діяла на місці Клавдії Петрівни Любченко, в тих обставинах. Але образ спроекований на наш час

Київ, на початку двадцятого сторіччя, складали дуже різні верстви населення. Їх перспективи в житті і можливості суттєво відрізнялися. Але цікавий той факт, що і у вищих колах були україномовні люди, з українськими іменами і прізвищами. Це і адвокат Яків Васильович Михайлюк і, викладач кількох дисциплін у вишах, Панас Павлович і майбутня оперна співачка Ганна Пилипівна Забережнв. Партнери Якова Васильовича по грі у карти, як ось, на приклад, Дмитро Сосніцький. Російська мова деколи проривається в людей з галузі обслуговування. Покоївки, чи двірники де-інколи копіювали імперський стиль розмови, підслухований десь на якихось дріжках, або лакаї, які приймають візитні картки, або капелюхи із рукавичками у передпокоях.

Романтичні мрії про революцію. А ще виклик суспільній моралі, зокрема інституту шлюбу, тій його формі, яка була тоді сталою традицією. Ця традиція часто псувала людям життя, але вони не могли по-іншому. І ось з'являється людина, весела і намішкувата, яка не злякалася носити маску циніка, але все робила по-своєму. Це Яків Михайлович. Від допомагав інколи друзям, переосмислити своє життя, вказував на причини їх нещастя, генерував ідеї для змін у житті.

Сам він був не з тих, звісно, людей, для яких відносини із жінкою є вже привідом одружитися. Взагалі Яків був менше за більшість людей підвладним маніпуляціям. Тож опинитися в такий ситуації як Панас Павлович, якого утримували в шлюбі виключно хитрощами, істериками і шантажем, не міг аж ніяк.

Яків Васильович Михайлюк був, при цьому, на справді, людиною дуже чуйною, і робив що міг для тих хто його любив, багато міг зробити, мотивуючись співчуттям, але тільки не принести в жертву власну свободу, емоційний комфорт і життя. Я думаю, що цей персонаж, головний в цій книзі, є прикладом втілення внутрішньої свободи, наслідком якої є усвідомлене прийняття рішень і також розуміння того, що за свої вчинки треба брати на себе відповідальність

Уривок:

Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шопотливих вулицях його.Милий, тихий, задумливий красунь! Каштани обсипають рудявим цвітом дахи вагонів трамваю. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у його. Ніде нема такої ласкавої чепурности, природної охайности, грайливости! Він подібний до великого гарного звіря, який бо-зна коли слідкує за собою.

От заходить сонце за Кадетською Рощею, і ще горять хрести Андріївської церкви, Володимирського Собору і блискають червоним, металічним одблиском вікна високих кам'яниць на горах. Унизу, в подібних до коридорів алєях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями, ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаюче чується сміх і музика. Біля дверей бакалійних крамничок, які через щось у Київі люблять підвали, неодмінно що-вечора збірається клуб: дворянки, поліцаї, покоївки. З дверей крамничок потягає холодком підвалу, политою підлогою, таранею, свіжими овочами.

Знайшла роман Володимира Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля", щоб краще розуміти контекст деяких пісень, які мені заходять останнім часом. Якось так мені видав ukrlib, що почавши з останніх сторінок, я рухалася до кінцевої розв'язки і за крок до кінця пригальмувала. Бо емоційна важкість утворення саме залежності однієї людини від іншої почала так тиснути, що я взяла перерву на те щоб подумати, чи треба воно мені. Попри те, що протагоніст знайшов жінку, з якою йому добре і затишно, вище згаданий механизм затягував його назад у відносини, які, за визначенням, важкі і він сам розуміє, що, за великим рахунком, і не потрібні. Я сумніваюся що мені це зайде, але обережно, все ж, спробую читати. Можливо закину читання тому що, в мене самій ніколи не було складних стосунків. Те що можна було колись, і є зараз, завжди були чисті, ясні і щасливі стосунки. Навіть ті сторінки мого життя, на яких відбувалися зустрічі із одруженим чоловіком, протягом 11 років, демонструють готовність швидше відмовитися коли стає складно і повернутися тоді, коли обидва готові бути просто щасливими разом. Але пісні Клавдії Петрівни все одно заходять і я вже відчуваю, що ось це важке плетення емоційних залежностей романа ніби просто струшується і перетворюється на легкий і просто іронічний формат кабаре. Не знаю хто як класифікує, але для мене це кабаре і я знаю що є такий стиль

Знайшла на ukrlib.com.ua коротку прозу Гната Хоткевича, який народився у Харкові, у 1877 році. В 1939-м був розстріляний нібито за «Участь у контрреволюційній організації і шпигунство на користь Німеччини». Стандартна відмазка чекистів при знищенні української інтелігенції.

Всі його есеї, що я читала, були різні за стилем, різні за способом подачі наративу. У "Caprice Шуберта" більше привертали увагу емоції головного персонажа на тлі сцен у стилі скоріше імпресіонізму. "Арія passionate" це така рухома замальовка в стилі модерн. Де бажання пристрасті переплітається мов виноградні лози із мотивами природи.

А "У давнину" це швидше сценарій для фільму або вистави. Який є саме екшн.
Якщо уявити собі реальність, в який російське дворянство, мов спрут, прибирає до лап землі українських селян, ставлячи їх від себе у залежність, по всім правилам кріпацтва, даючи брехливі обіцянки, які ніхто не збирався виконувати, а попри всі підступні й підлі вчинки поміщиків, уявити мальовниче українське село, то персонажі вже на такому бекграунді оживають дуже легко, без примусу.

Поміщик Куракін вважає що якщо кріпаки його власність, то в них нема власних бажань, а його бажання і є бажаннями цих людей. Особливо якщо це красиві жінки. Справжні емоції кріпаків, українців, для нього нічого не важать. Життя йде по накатаній схемі.

Ось тільки одного разу з'являється юний і закоханий в одну з кріпосних дівчат протагоніст. І його кохання сильніше за страх перед розправою поміщика. Він не думає, що буде потім, він просто переходить від почуттів до дії і перемагає! Його шлях вже за межами спокійного налагодженого життя, він тікає, але разом із коханою дівчиною, яка теж не боїться невизначеності в майбутньому. Вони разом біжуть на волю

ТАРТАК, а, ч . Лісопильний завод; лісопильня.

НЕХіТЬ · лінь

УЧВА́Л) (про коня — найшвидшим бігом, роблячи стрибки), ЧВА́ЛОМ, ВСКАЧ (УСКА́Ч), НАВСКА́Ч, НАВСКО́КИ, КАР'Є́РОМ, ГАЛО́ПОМ, ВСКО́КИ (УСКО́КИ), СКО́КОМ, СКО́ЧКИ

Велебний — гідний, почитаємий

Тарапа́та — діалектне слово, що означає «колотнеча, халепа, клопіт». Існує вираз «потрапити в тарапату (тарапати)» — «опинитися в скрутному, безвихідному становищі».

супліка Писане прохання або скарга

Крижі — див. Крижова кістка ·

СКОЧКИ, присл., розм. Те саме, що навскач. Бігом швидко

Занапащати (занапастити) [свою] душу, заст.
2. Недбайливо ставитися до кого-, чого-небудь; не берегти, призводити когось, щось до повного занепаду. Бодай наша цариця та Катерина На світі не жила, Що степ добрий, край веселий Та й занапастила (Думи.., 1941, 223); - Не за те душа болить, ..

Червінь – рум'янець або густа червоно-коричнева фарба для розписування череп'яного посуду, яку добували із спеціальної кольорової глини.9

ЗВАБА, и, ж. 1. Те, що приваблює, манить, спокушає.

єдваб ... ЄДВАБ, у, ч., заст. Сорт коштовної шовкової тканини.

БАКЕНІ, а, ч. Поплавець на якорі (вночі із світлом), що встановлюється на річках, озерах і т. ін. для позначення фарватеру і небезпечних місць

Живоплі́т, також живий пліт, жива огорожа — ряд густо посаджених дерев, кущів, що утворюють загорожу.

Завдавати ударів, бити чимсь гнучким -
ШМАГАТИ

РО́ЗИГРИ, ів, мн., заст. Перший день петрівки, коли, за народними переказами, в лугах і лісах розгулює нечиста сила

ЛЮБО́ТА, и, ж., діал. Приємність.

Безгоміння - Відсутність гомону, звуків, голосів;



ТАРТАК, а, ч . Лесопильный завод; лесопильня.

НЕХИТЬ · лень

УЧВАЛ) (о лошади — самым быстрым бегом, совершая прыжки), ЧВАЛОМ, УСКАЧ (УСКАЧ), НАВСКАЧ, НАВСКОКЫ, КАРЬЕРОМ, ГАЛОПОМ, ВСКОКЫ (УСКОКЫ), СКОКОМ, СКОЧКЫ

Велебный — достойный, почитаемый

Тарапа́та — диалектное слово, означающее «потасовка, беда, забота». Существует выражение «попасть в тарапату» («оказаться в затруднительном, безвыходном положении»).

суплика Писанная просьба или жалоба

Крыжы – см. Крестовая кость ·

СКОЧКИ, прист., разм. То же, что галопом. Бегом быстро

Занапащаты (погубить) [свою] душу, зам.
2. Небрежно относиться к кому-либо; не беречь, приводить кого-то, что-то к полному упадку. Хоть наша царица и Екатерина на свете не жила, что степь добра, край веселый да и погубила (Думы.., 1941, 223); – Не за то душа болит, ..

Червинь – румянец или густая красно-коричневая краска для расписки черепицы, которую добывали из специальной цветной глины.

ЗВАБА, и, ж. 1. То, что привлекает, манит, соблазняет.

едваб... ЕДВАБ, у, ч., зам. Сорт драгоценной шелковой ткани.

БАКЕНИ, а, ч. Поплавок на якоре (ночью со светом), устанавливаемый на реках, озерах и т.п. для обозначения фарватера и опасных мест

Живоплит, также живой плот, живая изгородь — ряд густо посаженных деревьев, кустов, образующих изгородь.

Наносить удары, бить чем-то гибким -
ШМАГАТЫ

РОЗЫГРЫ, ив, мн., зам. Первый день петровки, когда, по народным преданиям, в лугах и лесах разгуливает нечистая сила

ЛЮБОТА, и, ж., диал. Удовольствие.

Безгоминня – отсутствие гула, звуков, голосов

Драглі - желе

Шибки - стекла в рамках

Дзига - юла

Ослінчик - скамійка для молитов

Фотель - стілець з поручнями

Пацьорки рожанця - чотки розария

Влазень - зять

Незчутися - це не помітити

Знічев'я - ні з того ні з сього

Бовкати - говорити, не обдумавши

НАВМАННЯ - не маючи точних даних про щось, упевненості в чомусь;

Кресати - пристрасно, з запалом робити, виконувати що-небудь

Зокола - непрямо, натяками; здалеку.

КУРЯВА - дрібні тверді частинки, що нависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь

Блаватних - шовкових або волошкових

Пашів - пахнув

Ретязь - ланцюг

Видноколо - простір, який можна охопити зором

Ґречний - шанобливо ввічливий у поводженні з людьми; чемний

Ввесь зашарівсь, мов жар в печі (І. Котляревський). РУМ'ЯНІ́ТИ (виділятися червоним)

Рундук - відкритий або критий прилавок для роздрібної торгівлі

Ко́зуб, ко́зубень, зменш. козубе́нька, козубе́ць, діал. козу́бка — невеликий кошик, короб, сплетений з лубу (лика, бересту) або лози, переважно для ягід.

Закарбовувати це: - 1. Карбуючи, роблячи засічки, позначати, відмічати що-небудь. Фіксувати, зображувати на чому-небудь або в чомусь.




Драгли - желе

Шыбкы - стекла в рамках

Дзыга - юла

Ослинчык - скамейка для молитв

Фотэль - стул з поручнями

Пацьоркы рожанця - четки розария

Влазэнь - зять

Незчутыся - это не заметить

Зничэвья - не с того, не с сего

Бовкаты - говорить, не подумав

НАВМАННЯ - не имея точних даних про что-то, уверенности в чем-нибудь;

Крэсаты - страстно, з запалом делать, выполнять что-нибудь

Зокола - непрямо, намеками; издалека.

КУРЯВА - мелкие частицы, що нависают в воздухе или оседают на поверхности чего-нибудь

Блаватных - шелковых или васильковых

Пашив - пахнул

Рэтязь - цепь

Выдноколо - пространство которое можно охватить взглядом

Грэчный - уважительно учтивый в обращении с людьми, вежливый

Ввесь зашаривсь, мов жар в печі (І. Котляревський). Румянить (выделяться красным)

Рундук - открытый или крытый прилавок для розничной торговли

Ко́зуб, ко́зубэнь, уменш. козубэнька, козубэць, диал. козу́бка — небольшая корзинка, короб, сплетенный з лубу (лика, бересты) або лозы, в основном, для ягод

Закарбовуваты це: - 1. Карбуючы, роблячы засичкы, обозначать, отмечать что-нибудь. Фиксировать, изображать на чем-нибудь або в чем-нибудь.

Корыстлывый - корыстный

Так вже вийшло, що цей тиждень був ознаменований пасткою хвороби, але ми вже майже в нормі. І коли я відчувала як чи то грип чи то ОРВІ тягне цупкими, бридкими лапками кудись вниз, намагаючися псувати мені, нам життя. Я все одне мусила робити щось що б робило таке життя не таким унилим і похмурим.

Так, з перервами і повільно, але я продовжила читати "В пошуках втраченого часу". І там багато незнайомих слів. Але я, якщо взялася, то вже не кидаю, до того ж, слова знати треба і я складаю словник. Чого лише вартує "ослінчик" або "ретязь"! Навіть Сережа не знає, що таке ослінчик, хоча, здавалося б, на Західній Україні терміни католицької церкви мали б знати краще ніж в Дніпрі. Ще, я б сказала, картинка там, в загальному, перевантажена, як казали в нас в ПДАБіА. Але якщо звикаєш просуватися крізь ті порості образів, то знаходиш цікавий зміст, яким є висловлювання. Тож воно того вартує. Але якщо я знаю вже зараз, що там усе зводиться до механізмів наділення неїснуючими якостями Одети, то навряд буду читати всі томи цього циклу романів. Хочу просто пройтися крізь зразок в якості ознайомлення і все. Адже щодо неіснуючих якостей, то я вже читала Фаулза. Все ж тепер ясно про це? Взагалі, людям схильних до подібних утворювань краще звертатися до психолога. Результат гарантований, якщо психолог добрий, і терміни досягнення доволі стислі. І все зводиться до вміння приймати себе із усіма вадами, знати, чому саме ти собі їх пробачаєш. Тоді почнеш приймати інших людей з усіма вадами. От хоча б мій чоловік. Людина проста, екстраверт, але інколи мені здається, що він сприймає мене так просто, що йому нема діла до мого внутрішнього світу. Він каже що обожнює мене, але я навіть не можу уявити як саме він мене сприймає! Йому байдуже які я читаю книжки. Хоча й моментів, коли просто добре, з невідомих причин, доволі багато. Я навчилася не наділяти неіснуючими якостями об'єкти кохання вже після переїзду у Київ. Але ж думка про те, що саме мене кохають саме через неіснуючі якості не дуже приємна.

Після переїзду в Київ я здобула розуміння того, що таке є насправді сильний чоловік. Це коли відповідальність за хід подій береться однаково обома сторонами процесу, у відносинах. Коли є повага до вибору жінки, але без дитячого страху зробити вирішальні кроки.

Або, на приклад, я слухала французький шансон і почула мелодію пісні Едіт Піаф. З'ясувати що це за пісня, саме в той момент, не було можливості. Але я відчула саме жагу пізнати що це таке. Я навіть й недовго копалася в її репертуарі по списку. Це виявилося L'homme a la moto

З новим прослуховуванням прийшло розуміння що це є та сама музична тема що й в L'homme a la moto Михайла Щербакова. Якось несподівано я відчула мороз по шкірі:

"Чины строптивому не указ и гости с музыкой нипочём.
Сама природа нажать на газ велит ему, чуть что не по нём.
Он прерывает вальса тур, вытягивается как тетива -
и, взяв партнёршу за маникюр, такие ей говорит слова:

«Мадам, вы знаете мой серьёз. И пусть даже вам захочется
иметь охапку лиловых роз не позже, чем через полчаса.
Я выполню, что прикажете. Но если ногти свои, мадам,
ещё вы хоть раз намажете - ничто уже не поможет вам!»




Так уж получилось, что эта неделя была ознаменована ловушкой болезни, но мы уже почти в норме. И когда я чувствовала, что это не то грипп не то ОРВИ тянет цепкими, гадкими лапками куда-то вниз, пытаясь портить мне, нам жизнь. Я все равно должна была делать что-то что бы делало такую жизнь не такой унылой и мрачной.

Так с перерывами и медленно, но я продолжила читать "В поисках потерянного времени". И там много незнакомых слов. Но я, если взялась, то уже не бросаю, к тому же слова надо знать и я составляю словарь. Чего только стоит "ослинчик" или "ретязь"! Даже Сережа не знает, что такое "ослинчик", хотя, казалось бы, на Западной Украине термины католической церкви должны знать лучше чем в Днепре. Еще, я бы сказала, картинка там, в общем, перегружена, как говорили у нас в ПГАСиА. Но если привыкаешь продвигаться сквозь те поросли образов, то находишь интересное содержание, каким является высказывание. Так что оно того стоит. Но если я знаю уже сейчас, что там все сводится к механизмам наделения несуществующими качествами Одетты, то вряд ли буду читать все тома этого цикла романов. Хочу просто пройтись сквозь образец в качестве ознакомления и все. Ведь, что касается, несуществующих качеств, то я уже читала Фаулза. Все же уже ясно об этом? Вообще людям склонных к подобным образованиям лучше обращаться к психологу. Результат гарантирован, если психолог хороший, и сроки достижения довольно сжатые. И все сводится к умению принимать себя со всеми недостатками, знать почему именно ты их прощаешь. Тогда начнешь принимать других людей со всеми недостатками. Вот хоть бы и мой муж. Человек простой, экстраверт, но иногда мне кажется, что он воспринимает меня так просто, что ему нет дела до моего внутреннего мира. Он говорит, что обожает меня, но я даже не могу представить как именно он меня воспринимает! Ему все равно какие я читаю книги. Хотя и моментов, когда просто хорошо, по неизвестным причинам, довольно много. Я научилась не наделять несуществующими качествами объекты любви уже после переезда в Киев. Но ведь мысль о том, что именно меня любят именно из-за несуществующих качеств не очень приятна.

После переезда в Киев я получила понимание того, что такое действительно сильный мужчина. Это когда ответственность за ход событий берется одинаково обеими сторонами процесса в отношениях. Когда есть уважение к выбору женщины, но без детского страха предпринять решающие шаги.

Или, например, я слушала французский шансон и услышала мелодию песни Эдит Пиаф. Выяснить, что это за песня, именно в тот момент, не было возможности. Но я почувствовала именно жажду узнать что это такое. Я даже недолго копалась в ее репертуаре по списку. Это оказалось L'homme a la moto

С новым прослушиванием пришло понимание, что это та же музыкальная тема что и у L'homme a la moto Михаила Щербакова. Как-то неожиданно я почувствовала мороз по коже:

Чому ми помилялись на початку війни, стосовно росіян. Цю книгу сам ще не читав, але @Віктор Андрусів гарно передає суть і книги, і дає відповідь на перше запитання, тому книгу варто прочитати.
Мобілізована нація
Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта одне з найбільш вражаючих, що доводилось читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує як мінялося їх сприйняття Другої Світової війни впродовж всього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалось прочитати до війни - багато речей можна було б передбачити і навіть вплинути.
Переконаний, що колись у путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.
Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак, не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана і очікувана з двох аргументів. Перший - наші батьки і діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий - ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок - пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. “Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти” - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз, взагалі схожа аргументацію СВО - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.
Третій - можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі. У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями і іншими народами. Якщо раніше вони писали в своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій - їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу - ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок - після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну - після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ немає нести за це відповідальність.
У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішні дні. Так, вже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент - треба битись, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте почекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що, як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки і літаки.


Почему мы ошибались в начале войны по отношению к русским. Эту книгу сам еще не читал, но Виктор Андрусов хорошо передает суть и книги, и дает ответ на первый вопрос, поэтому книгу стоит прочитать.
Мобилизированная нация
Книга оксфордского историка Николаса Старгардта – одно из самых впечатляющих, что приходилось читать в последнее время. Книга написана на основе писем и дневников немцев, и показывает, как менялось их восприятие Второй Мировой войны на протяжении всего периода. И книга вызывает шок, поскольку показывает, насколько мы имеем дело с чем-то похожим сегодня. Очень сожалею, что ее не удалось прочесть до войны - многое можно было бы предсказать и даже повлиять.
Убежден, что когда-нибудь у Путина найдут много нацистских элементов. Слишком много аналогий между войной, которую объявил бункерный дед и войной Гитлера. А книга показывает, что российская пропаганда эксплуатировала те же мифы, что и немецкая.
Один из важных уроков, который дает книга состоит в том, что пропаганда ничего особенного не придумывает. Она берет то, что живет в людях и разгоняет на все общество. Перед войной немцы жили с ресентиментом поражения в Первой Мировой, однако не воспринимали это как поражение. Для них новая война была желательна и ожидаема из двух аргументов. Первый – наши отцы и деды были героями, которых опозорило поражение из-за революции. Второй – мы должны воевать, чтобы не пришлось нашим детям. Поэтому начало войны у очень многих вызвало эйфорию. Автор приводит письма, в которых молодые немцы переживают, что не успеют попасть на фронт к победе.
Второй важный урок – пропаганда аргументирует желание общества, а не создает их. Немцы хотели войны, но она должна была быть справедливой. Потому им объяснили, что война превентивна. Одно письмо солдата к матери особенно поразило. Он пишет ей, что в польском доме женщина отстреливалась до последнего, и они сожгли дом с ней. "Какой мудрый наш фюрер, что мы первыми напали, иначе на месте этой женщины могла быть ты" - писал он матери. Аргументация вторжения в Советский Союз вообще похожа на аргументацию СВО - целью было свергнуть еврейско-большевистский режим и освободить народы.
Третий – возможно важнейший урок. Осознание содеянного зла не приводит к изменению поведения в правильном направлении. В 1943 году немцы начали осознавать масштаб зла, который они совершили с евреями и другими народами. Если раньше они писали в своих дневниках, что рассказы об уничтожении евреев являются выдумкой англо-саксонской пропаганды, то с 1943 года они начали писать, что бомбардировка союзников является наказанием за это. Но вместо того, чтобы остановиться, или перестать поддерживать нацистов, или быть более готовыми к бунтам и революциям – их сознание отреагировало совсем иным образом: мы должны воевать до конца иначе с нами сделают то же, что мы сделали с евреями. Потому они еще больше мобилизовались на войну. И этот урок должен предостерегать нас. От того, что россияне узнают правду о Буче – ситуация может стать даже еще хуже для нас, с точки зрения их готовности воевать до конца.
Четвертый важный урок – после войны немцы не приняли совершенные ими преступления. Хотя общество массово восхищалось Гитлером и поддерживало войну – после войны немцы заняли позицию, что все преступления совершили нацисты, а народ не должен нести за это ответственность.
В книге можно найти множество аналогий на сегодняшний день. Да, уже в начале 1945 года было понятно, что немцы проигрывают войну. Но тут появился новый аргумент – надо драться, потому что скоро коалиция союзников распадется. Ничего не напоминает? Типа давайте подождем выбора Трампа.
Книга дает понимание того, что, как и тогда, так и сегодня, мы имеем дело с определенным сознанием народа, а не режимом. Рашизм, как и фашизм, есть всего лишь зеркало этого сознания. И победить сознание гораздо труднее, чем танки и самолеты.

Все ж таки, я мушу художню літературу відкласти поки що в бік, тому що я задалася питанням, чи досконало я знаю программу, в якій переважно, протягом багатьох років, працюю. Колись давно, я опинилася в умовах, коли працювати треба вже, а підручники читати ніколи. Щось засвоювала по підказці більш досвідчених колег, але здебільшого інтуїтивно. Це здавалося ніби кораблем, котрий якщо пливе й не тоне, то це вже топ сподівань і все що мені треба я знаю. Тим більш, що знаю як зробити те, що мені треба, "гарячими" клавишами. До того ж, і старші колеги подавали приклад тим що знали не все, бо їм і треба не все. Але я, перенесши читання Марселя Пруста на не самий малий термін, тепер, одночасно і з прикристю і з задовленням, бачу що нюансів ще повно. І повертати об'єкти навколо однієї точки на певну відстань, з копіюванням, і регулювати контрольну точку і взагалі мати уявлення про відображення контрольної точки на панелі, і, таким чином, можливість її регулювати, надає сподівання на скорочення часу на певні процеси. Задоволення від отримання нових знань, які можуть принести користь, прикристь через те, що я не зробила цього раніше. Але це як з українською мовою. Для всього свій час. Бути равликом на схилі пагорбу я давно вже звикла. І чого тільки вартувала радість від того, що після сорока років я можу утримувати саме себе, ще й в комфортних умовах! І навіть чоловіка, під час війни, хай і не дуже довгий період часу.

Взагалі, коли щось робиш у ілюстраторі, краще застосовувати якомога частіше shift, alt, або ctrl, пробовати і так і сяк і буде видно що з того вийде. На приклад, зсув об'єктів з альтом і стрілками зсуву приводить до копіювання на однакову відстань.
А на роздуми по оцінці рівня знань ілюстратора мене навела розмова з чоловіком про те, що не відомо які будуть умови для розвитку середнього бізнесу після війни і тому я подумала що мені краще спробувати прокачати знання й навички в тій галузі, в якій я давно вже працюю, а там подивимося :-) В любому випадку для бізнесу нужен стартовий капітал

Все же, я вынуждена художественную литературу отложить пока в сторону, потому что я задалась вопросом, в совершенстве ли я знаю программу, в которой преимущественно, на протяжении многих лет, работаю. Когда-то давно, я оказалась в условиях, когда работать нужно уже, а учебники читать некогда. Что-то усваивала по подсказке более опытных коллег, но, в большинстве своем, интуитивно. Это казалось будто кораблем, который если плывет и не тонет, это уже топ надежд и все что мне нужно я знаю. Тем более что знаю как сделать то, что мне нужно, горячими клавишами. К тому же, и старшие коллеги подавали пример тем, что знали не все, потому что им и нужно не все. Но я, перенеся чтение Марселя Пруста на не самый маленький срок, теперь, одновременно и с досадой и с удовольствием, вижу что нюансов еще полно. И вращать объекты вокруг одной точки на определенное расстояние, с копированием, и регулировать контрольную точку и вообще иметь представление об отображении контрольной точки на панели, и, таким образом, возможность ее регулировать, дает надежду на сокращение времени на определенные процессы. Удовлетворение от получения новых знаний, которые могут принести пользу, досада из-за того, что я не сделала этого раньше. Но это как с украинским языком. Для всего свое время. Быть улиткой на склоне холма я давно уже привыкла. И чего только стоила радость от того, что после сорока лет я могу содержать саму себя, еще и в комфортных условиях! И даже мужа, во время войны, пусть и не очень долгий период времени.

Вообще, когда что-то делаешь в иллюстраторе, лучше применять как можно чаще shift, alt, или ctrl, пробовать и так и этак и будет видно что из этого получится. Например, смещение объектов с альтом и стрелками перемещения приводит к копированию на одинаковое расстояние.
А на размышления по оценке уровня знаний иллюстратора меня привел разговор с мужем о том, что неизвестно какие будут условия для развития среднего бизнеса после войны и поэтому я подумала что мне лучше попытаться прокачать знания и навыки в той области, в которой я давно уже работаю, а там посмотрим :-) В любом случае для бизнеса нужен стартовый капитал

Напередодні неділі була тривога, яка тривала вночі більше трьох годин. Якщо Сережа може спати на першому поверсі, сидячи на диванчику, я не сплю, в таких випадках, майже ніколи. Тим більш, до нас приєдналася ще дівчина з квартири над нами. Їй вже лінь ходити до сусіднього будинку в справжнє бомбосховище, а центральна частина нашого будинку таки може щось витримати у разі чого. Тож на другому диванчику тепер можна лише сидіти. А ще конс'єржка, яка любить жалітися і голосити і думає що все знає краще за всіх, бо життя прожила (На 10 років молодше за мою маму) виступає перед нами з багатохвилинним монологом, про війну, про своє життя, про господарство в селі і т. і. Ми, я, Сергій і сусідка зверху, переважну більшість її виступу, просто киваємо у відповідь і інколи щось відповідаємо, бо ми чемні. Оскільки ми там просиділи майже до ранку, то виспатися, коли у мозку працюють вже центри денної активності, мені не вдалося, я не вмію спати вдень... Але, ми навели порядок вдома, я навіть помила плиту, і погуляли, хоча й недалеко від будинку. Тобто якось дуже сильно зіпсувати, саме нам, вихідний в кацапів не вийшло! Хіба що мені було важко читати книгу яку я знайшла українською. Сам роман "У пошуках втраченого часу" читати, поки що, не вийшло. Зате там розкішне передслів'я, яке чітко дає уявлення, що це за книга. Я точно таке люблю! Коли внутрішній світ людини і його буденне життя утворюють одне ціле, незалежно від часу, з якого в уяві утворюються колажі, те що вже в минулому. Які б не були тривоги по тривалості, я буду читати це оповідання!

Хоча до Андрія С. Сергій вирішив йти без мене і я знала що запитувати, чи можна мені, не можна, Андрій вихопив трубку в Сережи, коли я подзвонила, і сказав, що радий мене чути. Обурився тим що Сережа мене із собою не запросив до нього! Ми домовилися, що будемо бачитися ще у трьох. Це вже після того, як мій чоловік сказав, що в нас вдома йому нема чого робити, а далі вже мене не запросив.

Заходили ще в гості до товарища, якого жінка залишає на вихідних самого з дитиною і їде до своєї мами. Чотирирічний Дімка радісно зустрічав нас із батьком на порозі їх квартири. Адже він любить гратися із дядею Сережею! Гралися в схованки, а ще в гру, де треба ходити фішками, після того як кинеш кубики, і що цікаво, цей хлопчик зажди кидає кубики так, що в нього більше всіх ходів і тому виграє навіть в дорослих. Власне він приходиться небожем п'ятирічній киянці Саші, якій ми раніше дарували планшетик для малювання і вони дуже схожі між собою! А ще невгамовний йорк Мія весь час намагалася облизувати всіх одночасно і застрибнути на стіл із грою. Через це два рази всі фішки падали на підлогу, а кубики Мії на голову, хоча це її ані трохи не засмутило! :-)

У вечорі я дзвонила мамі і вона розповідала як готує картоплю для Льови, бо він знов хоче щоб був "Мак Дональдс". В її рецепті порізані брусочки треба проварити пару хвилин, а потім, змазавши олією, запікати в духовці. Виходить саме така картопля фрі, від якої Льова в захваті! Але з хот-догом мама не вгадала. Вона вже зібралася готувати ту саму сосиску у тесті, що ми пам'ятаємо ще за радянські часи. Звичайно, з кращого тіста. Але я дуже вчасно сказала їй, що хот-дог робиться із готової продовженої булочки по типу рогалика. Так я вберегла маму від даремних зусиль, а Льову від розчарування. Рома вже не ходить у футбольну школу і відвідує, по черзі, то художку то легку атлетику



Накануне воскресенья была тревога, продолжавшаяся ночью более трех часов. Если Сергей может спать на первом этаже, сидя на диванчике, я не сплю, в таких случаях, почти никогда. Тем более, к нам присоединилась еще девушка из квартиры над нами. Ей уже лень ходить в соседний дом в настоящее бомбоубежище, а центральная часть нашего дома таки может что-то выдержать в случае чего. Так что на втором диванчике теперь можно только сидеть. А еще консьержка, которая любит жаловаться и причитать и думает что все знает лучше всех, потому что жизнь прожила (на 10 лет моложе моей мамы) выступает перед нами с многоминутным монологом, о войне, о своей жизни, о хозяйстве в деревне и т.д. Мы, я, Сергей и соседка сверху, подавляющее большинство ее выступления, просто киваем в ответ, иногда что-то отвечаем, потому что мы вежливы. Поскольку мы там просидели почти до утра, то выспаться, когда в мозгу уже работают центры дневной активности, мне не удалось, я не умею спать днем... Но, мы навели порядок дома, я даже помыла плиту, и погуляли, хотя и недалеко от дома. То есть как-то очень сильно испортить, именно нам, выходной у кацапов не получилось! Разве что мне было трудно читать книгу, которую я нашла на украинском. Сам роман "В поисках потерянного времени" читать, пока что, не получилось. Зато там роскошное предисловие, четко дающее представление, что это за книга. Я точно такое люблю! Когда внутренний мир человека и его повседневная жизнь образуют одно целое, независимо от времени, из которого в воображении образуются коллажи, то, что уже в прошлом. Какие бы ни были тревоги по продолжительности, я буду читать этот роман!

Хотя к Андрею С. Сергей решил идти без меня и я знала что спрашивать, можно ли мне с ним, нельзя, Андрей выхватил трубку у Сережи, когда я позвонила, и сказал, что рад меня слышать. Возмутился тем, что Сережа меня с собой к нему не пригласил! Мы договорились, что будем видеться еще втроем. Это уже после того, как мой муж сказал, что у нас дома ему нечего делать, а дальше меня уже не пригласил.

Заходили еще в гости к товарищу, которого жена оставляет на выходных с ребенком и едет к своей маме. Четырехлетний Димка радостно встречал нас с отцом на пороге их квартиры. Он ведь любит играть с дядей Сережей! Играли в прятки, а еще в игру, где надо ходить фишками, после того как бросишь кубики, и что интересно, это мальчик всегда бросает кубики так, что у него больше всех ходов и потому выигрывает даже у взрослых. Собственно он приходится племянником пятилетней киевлянке Саше, которой мы раньше дарили планшетик для рисования и они очень похожи между собой! А еще неугомонный йорк Мия все время пыталась облизывать всех одновременно и запрыгнуть на стол с игрой. Из-за этого два раза все фишки падали на пол, а кубики Мии на голову, хотя это ее ничуть не расстроило! :-)

Вечером я звонила маме и она рассказывала как готовит картошку для Левы, потому что он снова хочет, чтобы был "Мак Дональдс". В ее рецепте порезанные брусочки нужно проварить пару минут, а затем, смазав маслом, запекать в духовке. Выходит именно такой картофель фри, от которого Лева в восторге! Но с хот-догом мама не угадала. Она уже собралась готовить ту же сосиску в тесте, которую мы помним еще в советские времена. Конечно, из лучшего теста. Но я очень вовремя сказала ей, что хот-дог делается из готовой продолговатой булочки по типу рогалика. Так я уберегла маму от бесполезных усилий, а Леву от разочарования. Рома уже не ходит в футбольную школу и посещает, по очереди, то художку, то легкую атлетику.

В останній частині "Основ семіотики", присвяченої нібито саме розгляду перспектив на майбутнє, на справді, продовжилося складання смислових блоків теорії, мов пазлів, у єдине ціле. Тому я навіть паралельно написала маленький конспектик. Остання, досить невелика, частина книги дає можливість озирнутися на решту прочитаного і зрозуміти те, що залишилися зрозумілим не до кінця. Дещо заплутаний і ускладнений посиланнями на суміжні науки і їх терміни, початок, від якого йде шлях до простих підсумків. Але чим далі тим стає простіше. Від складного до простого. Отже:

Тріадічна структура - це є позначений об'єкт, сигніфікант як база для формування поняття і, як наслідок, семіотичного процесу - знак.
Приклад мови, як семіотичної системи, дає зрозуміти що слова, як знаки-носії, зберігають поняття які вони позначають, незалежно від наявності інтерпретатора, індивіда, який має необхідні когнітивні здібності. Поняття може мати фізичне продовження в навколишньому середовищі, а може не мати, тобто бути лише в уяві, в світі віртуальних понять. Об'єкт може бути пізнаним, а може не бути, але річ робить об'єктом промінь уваги індивіда.

Пол Б'юсак - дослідження всього що цікавить неодмінно запускає семіотичний процес.

Умберто Еко - "Семіотика є містком між гуманітарними і природничими науками"

Іманентна індиферентність знака щодо реальності об'єкта

Об'єктність не зводиться до світу речей. Об'єкт може припинити існування у світі фізичних речей, але поняття залишиться

Семіотика є перспектива, яка пов'язана з матрицею всіх дісциплін, породжених досвідом антропосеміозу



В последней части "Основ семиотики", посвященной якобы именно рассмотрению перспектив на будущее, на самом деле продолжилось составление смысловых блоков теории, как пазлов, в единое целое. Поэтому я даже параллельно написала маленький конспектик. Последняя, довольно небольшая, часть книги дает возможность оглянуться на остальное прочитанное и понять то, что остались понятным не до конца. Несколько запутанное и усложненное отсылками на смежные науки и их термины, начало, от которого идет путь к простым итогам. Но чем дальше тем становится проще. От сложного к простому. Итак:

Триадическая структура - это обозначенный объект, сигнификант как база для формирования понятия и, как следствие, семиотического процесса - знак.
Пример языка, как семиотической системы, дает понять что слова, как знаки-носители, сохраняют понятия, которые они обозначают, независимо от наличия интерпретатора, индивида, обладающего необходимыми когнитивными способностями. Понятие может иметь физическое продолжение в окружающей среде, а может не иметь, то есть быть только в воображении, в мире виртуальных понятий. Объект может быть опознанным, а может не быть, но вещь делает объектом луч внимания индивида.

Пол Бьюсак – исследование всего интересующего непременно запускающего семиотический процесс.

Умберто Эко - "Семиотика есть мост между гуманитарными и естественными науками"

Имманентная индифферентность знака по отношению к реальности объекта

Объектность не сводится к миру вещей. Объект может прекратить существование в мире физических вещей, но понятие остается

Семиотика есть перспектива, которая связана с матрицей всех дисциплин, порожденных опытом антропосемиоза

Теоретична частина у книзі Джона Ділі «Основи семіотики» добігла до кінця, а після історичного аналізу розвитку цієї науки почалося прогнозування.

Усі приклади більш-менш запам'яталися. Як і протиставлення онтологічних типів зв'язків (між позначкою і позначенням) трансцендентним. Коли почалося пояснення тріадіческой структури із задіянням лінвістики, як частини загальної семіотичної системи, різноманіття можливих прикладів стало якось легше і ширше. Чим коли абстрактніше описувався фіто, боїсеміоз. Якщо можливість для об'єкта бути знаком не залежить від наявності спостерігача з когнітивними здібностями, а значить, дискурсу де цей знак є актуальним, то, як мені здається, лише за умови, що відсутність того хто считує знак тимчасова. Інакше кому нафіг тоді цей знак потрібний?

Чи з фізичним явищем пов'язаний знак або з віртуальним образом, вербальне, образне, тактильне, чи голосове, чи ще якесь позначення, але інтерпретантом може вважатися не суб'єкт, який сприймає, а його досвід сприйняття. І між досвідом, що відбувся, і ідеєю, що породжує знак, є деякий зазор.

Потенційно будь-яка річ може стати об'єктом (але ж для цього потрібен спостерігач, здатний сприймати об'єкт), а об'єкт тоді вже стає пізнаним.

Якщо, припустимо, річ знайде людина, яка не знається на науці, для якої важлива ця річ, або, наприклад, собака вченого, то хоч і вказана річ стає об'єктом сприйняття, але для того, щоб вона стала знаком потрібно, щоб річ побачив той, хто розуміється на науці, у контексті якої річ набуває особливого значення? Чи предмет і до того як його знайшли, є потенційний знаком, час розпізнавання якого ще не настав?

Якщо один об'єкт вчинив дію по відношенню до іншого об'єкта і у цієї дії виникло наслідок, то символом наслідку може бути і навіть тільки частина об'єкта, що вчинив дію. Для безпосереднього свідка дії зв'язок між знаком і об'єктом, що позначається, фізичний, онтологічний, а якщо я про це читаю в газеті, то зв'язок віртуальний, як і об'єкт, а значить, трансцендентальний.

Взагалі ці випадки, коли є властивості знака без спостерігача, часом вводили мене в ступор як і необхідність негайно з'ясовувати значення спеціальних термінів, доволі часто, але мало помалу моє ознайомлення з тереотичною частиною, у викладі Ділі, добігло кінця.

Перші спроби аналізу юніверсуму, саме з погляду семіотики, почалися ще в античності і навіть стоїки тут відіграли важливу роль. Але впевненіше напрямок філософії почав розвиватися в середньовіччя, а вже оформилося саме як семіотика завдяки Локку в сімнадцятому столітті.

Я планую читати Барта і Жака Дерріду. Але думаю чергувати таку літературу з художньою. Сподіваюся, швидкість читання книг із філософськими термінами буде хоча б порівнянна зі швидкістю читання художньої літератури. При тому, що я не можу регулярно виділяти однаковий час на читання. І ще непередбачувано те, чи буде легко шукати українською мовою та у безкоштовному доступі. Книгу Барта «Система моди» я знаходила тільки російською і за дуже дорогою ціною



Теоретическая часть в книге Джона Дили «Основы семиотики» подошла к концу, а после исторического анализа развития этой науки началось прогнозирование.

Все примеры боле или менее запомнились. Как и противопоставление онтологических типов связей (между означенным и означаемым) трансцендентным. Когда началось объяснение триадической структуры с задействованием линвистики, как части общей семиотической системы, многообразие возможных примеров стало как-то представляться легче и шире. Чем когда более абстрактно описывался фито, боисемиоз. Если возможность для объекта быть знаком не зависит от наличия наблюдателя с когнитивными способностями, а значит, дискурса где этот знак актуален, то, как мне представляется, только при условии, что отсутствие того кто считает знак, временно. Иначе кому нафиг тогда этот знак нужен?

С физическим ли явлением связан знак или с виртуальным образом, вербальное, образное, тактильное, голосовое ли или еще какое-то обозначение, но интерпретантом может считаться не субъект, который воспринимает, а его опыт восприятия. И между состоявшимся и полученным опытом и идеей, порождающей знак, есть некоторый зазор.

Потенциально любая вещь может стать объектом (но ведь для этого нужен наблюдатель, способный воспринимать объект), а объект тогда уже становится познанным.

Если, допустим, вещь найдет человек не разбирающийся в науке, для которой важна эта вещь, или, например, собака ученого, то хоть и указанная вещь становиться объектом восприятия, но для того чтобы она стала знаком нужно чтобы вещь увидел тот кто разбирается в науке, в контексте которой вещь обретает особенное значение? Или же предмет и до того как его нашли, потенциальный знак, время распознавания которого еще не пришло?

Если один объект совершил действие по отношению к другому объекту и у этого действия возникло последствие, то символом последствия может быть и даже только часть совершившего действие объекта. Для непосредственного свидетеля действия связь между знаком и обозначаемым объектом физическая, онтологическая, а если я про это читаю в газете, то связь виртуальная, как и объект, а значит, трансцендентальная.

Вообще это случаи, когда есть свойства знака без наблюдателя, временами вводили меня в ступор как и необходимость немедленно выяснять значение специальных терминов, довольно часто, но мало помалу мое ознакомление с тереотической частью, в изложении Дили, подошло к концу.

Первые попытки анализа юниверсума, именно с точки зрения семиотики, начались еще в античности и даже стоики тут сыграли важную роль. Но более уверенно направление философии начало развиваться в средние века, а совсем уж оформилось именно как семиотика благодаря Локку в семнадцатом столетии.

Я планирую читать Барта и Жака Дерриду. Но думаю чередовать такую литературу с художественной. Надеюсь, скорость чтения книг с философскими терминами будет хотя бы сопоставима со скоростью чтения художественной литературы. При том что я не могу регулярно выделять одинаковое время на чтение. И еще непредсказуемо то как будет легко искать на украинском языке и в бесплатном доступе. Книгу Барта «Система моды» я находила только на русском и по слишком дорогой цене

Антропосеміоз не є замкненим на обміні повідомленнями у вигляді знаків в середині одного біологічного виду, а є частиною загальної семіотичної павутини ще до появи мови як переходу на більш складну ступінь розвитку людства. Мова не була первинною моделюючою системою. Спочатку навколо людини була лише природа і щоб зберегти життя було необхідним зчитувати ознаки природних катаклізмів, як приклад. Пізніше виникли народні прикмети, якщо місяць червоний на Маланки - врожаю не бути, або щось таке. Можно бути геть німим і не вміти читати, але бачити усілякі ознаки того що єднання із природою тебе не згубить, а навпаки дасть життя.

Модальність - це є категорія яка визначає спосіб дії, взаємодії, інтерпретації. Мені простіше під категорією уявляти щось конкретне, біологічну модель для перцепції, на приклад.

Зоосеміоз, як і фітосеміоз ще більше базується на засадах законів природи. Бо тут точно обо пан або пропав!

Колись я почала знайомитися з наукою про позначки та заплуталася між означуваним і означаючим. Зробила висновок що це достатньо складно, щоб у мене не було на це часу і закинула спроби. Хоча, насправді, мені просто тоді хотілося засвоювати цю теорію блискавично швидко, а раз виходило якось протилежним чином, то тоді взагалі відмова. Я тоді читала на російській мові про основні поняття семіотики. А ось зараз я почала читати українською і все стає зрозумілим! Хоча швидкість читання наукової літератури, поки що, сильно відстає від моєї швидкості читання художньої літератури, але я сподіваюся що тут справа в адаптації, в надбанні звички бачити деякі терміни як вже добре знайомі слова.

Деякий час я шукала що можна завантажити безкоштовно в тому форматі що я люблю і спроби були марними. Особливо коли доходило до книг для початківців, самі основи. І вийшло лише знайти "Основи Семіотики" Джона Ділі. Поки що я прочитала лише вступ, але там він націлений саме на пояснення деяких термінів і понять.

На приклад, що об'єкт не те саме що є річ. Бо річ стає об'єктом лише для суб'єктів спроможних його пізнати, проаналізувати, дати оцінку, які всі із однаковими засобами і можливостями пізнавання. Сприйняття цих суб'єктів однаково обумовлено спроможністю саме їх біологічного виду

Попри, вочевидь, безхмарний світ у радянському союзі, який письменники, тим більш дитячі, явно мусили відображати у своїх творах, як і режисери у кіно, у "Тореодорах з Васюківки" є явний акцент на тому що українська мова відрізняється від російської. А в главі "Козацькому роду нема переводу" взагалі села у Київській області виявляються пов'язаними із історією козацтва. Там і Іван Сірко був колись і здавна ходила легенда про сотника Горбушу, а більшість жителів Васюківки і сусідніх сіл була козацького роду. Навіть столітня баба Триндичка. Тільки Яві не пощастило, через що він був дуже засмучений. Але дід Салімон його втішав і казав, що, по-перше, селяни годували козаків, по-друге, якщо небезпека для регіону була серйозна, то в бій йшли всі.

Майже всю книгу відчувається жага подвигу і прагнення значних досягнень. І реакція протилежної статі тут грає не останню роль. Взагалі, час від часу, головні герої стикаються із незрозумілими ще для них проявами майбутнього дорослого життя. От не так вже, в тринадцять років, реагуєш на дівчат як раніше, і новий вид хвилювання інколи явно впливає на хід подій. Але пригоди, в багатьох випадках, смішні. Коли уявляєш що ти лицар у срібних обладунках, або просто герой для всього села, то раптом ти опиняєшся в епіцентрі глузувань і жартів!

Ледь не стали злодіями, але, обійшовши всі київські театри, з рештою, опинившися аж на кіностудії Довженко, все ж повертають годинник власнику, який грав із ними в одній сцені. А коли чекали триумфу і навіть зібрали все село заради сцени із ними у фільмі в кінотеатрі, то виявилося що сцену вирізали, бо вона не клеїлася туди. І знов посмішки односельчан!

Зліти і падіння, викрадання фотоапарату, заради нічного знимку із сорочкою замість привида, постійний пошук пригод і ситуацій для прояву авантюризму! Київські хлопці, з якими билися через образу знайомої дівчини, намагалися справити враження ледь не кримінальних авторитетів, а швидше шпани яка живе по поняттям, просто їх розіграли, але нічна подорож по печерам Лаври була вражаючою! І тут Ява з Павлушею дійсно врятували свого ворога на очах у симпатичної Яві дівчини.

В кінці головною стає цілком доросла історія із участю улюбленої вчительки і відважного сержанта Почаідзе. Запобігаючи викраденню незрівняної Галіни Сидоровни, Ява з Павлушею відкривають шлях на волю проявам кохання. Врятувати їм знов нікого не вдається, але, у результаті, весілля заповнює радісними емоціями всіх персонажів із села весь кінець книги! А ще приїхало пів грузинського села і навіть скоїли пожежу, але всі вижили! :-)

Ще недавна мені здавалося, що на читання книг нема часу, а вчора я зрозуміла, що почала читати у чотири рази швидше ніж два роки тому. Скоріш за все, за вхідні дочитаю "Тореадорів із Васюківки". Ось Ява з Павлушею риють підкоп під свинарником, намагаючися збудувати першу станцію метро у рідному селі, а ось вже вони бачать на власні очі Київ і "інтелигентно" кидають п'ять копійок в турнікет справжнього метро, бо розуміють, що там зайцем не прострибнеш!

Ось вже дзвонять у двері першого явиного кохання на нинішній Парковій, а ось намагаються зняти біль в накручених вухах, прикладаючи по морозиву, скоріш за все, в тому ресторані що був раніше над станцією Хрещатик! :-)

Так дивно відстежувати відповідність сучасним назвам всіх цих Калініна, Кірова... Але саме це відчуття першого знайомства з Києвом мені настільки близько, ніби я там теж гуляю із ними! І нехай трьошка це зараз вже гривень 200, але хиба ж питання у грошах! Ми купуємо зараз так само емоції! Київ так само найкраще місто на Землі! :-)

А техніка читання яку я якось озвучила знайомому театрознавцю і кінокритику, виявилася неправильною. Тобто неправильною для моїх потреб і кількості вільного часу. Пробувати опиратися лише на голосні було хибним кроком. Спочатку опираєшся поглядом на уявні скорочення як у конспектах, а потім на лише самі асоціації, уявні позначки, згадки для бокового зору. Йти по середині рядка, підхоплюючи бокові частини боковим зором, теж не найкраще по швидкості що може бути.

А "Тореадори з Васюківки" мені необхідні зараз, бо саме в моєму дитинстві не було геть української дитячої літератури. І по відчуттям світ у цій книзі надзвичайно щасливий і комфортний! Це, чесно кажучи, те що треба! :-)

досвід спілкування з різними культурами.
Чех.
Кажу, от, такий автор мені дуже подобається. Він, щасливо: "Ти його читав? нічого собі, я гадав, що тільки чехи його люблять, та й те тому що зняли фільм і включили в шкільну програму, а так би і не знали".
Потім кажу, що Чапек... - да, Чапек! - але настає і безрадісна хвилина. А як тобі Гашек? - зізнаюся, що не заходить мені цей гумор. якийсь грубий. Але малюнки Лади люблю.
Все, зараз буде "пощьочіна вкусу". Ні.
- Та, каже, не дивно, що не подобається. Це суто чеська штука, чеський гумор, мусимо ж мати щось від свого для своїх.

Поляк.
Схожа ситуація.
Доходжу до улюбеного автора, от просто маст рід і все тут. Адам Мицкевич.
Думаю, ну все. Поляк і справді змінюється в обличчі.
Потім включає "А, ну так, все зрозуміло". і питає, а що ти власне читав, а чому не подобається.
Вислухав, каже - а ти оте прочитай, і те, теж його.
Читаю, подобається. Взаємно щасливі.
Та ж історія з Лемом.

Німець.
Критична точка - коли я ляпнув що ваша мова дуже груба на вухо.
Він посміхається як та людина, якій часто кажуть що вона схожа на Дікапріо, і доводиться пояснювати що він не родич.
Потім читає вірш німецькою.
Щось таке м'яке, аж майже шепеляве.
- Це, - каже, - Гейне. Так його слід читати.

Рускій.
(Все до 14 року, до речі)
- Как! не ндравитса ему! да они внесени в фонд мировой литератури! да ето самий великий композитор! да что у вас вообще есть! Да одно слово Пушкина весит больше чем...
и понеслась