Знайшла на ukrlib.com.ua коротку прозу Гната Хоткевича, який народився у Харкові, у 1877 році. В 1939-м був розстріляний нібито за «Участь у контрреволюційній організації і шпигунство на користь Німеччини». Стандартна відмазка чекистів при знищенні української інтелігенції.

Всі його есеї, що я читала, були різні за стилем, різні за способом подачі наративу. У "Caprice Шуберта" більше привертали увагу емоції головного персонажа на тлі сцен у стилі скоріше імпресіонізму. "Арія passionate" це така рухома замальовка в стилі модерн. Де бажання пристрасті переплітається мов виноградні лози із мотивами природи.

А "У давнину" це швидше сценарій для фільму або вистави. Який є саме екшн.
Якщо уявити собі реальність, в який російське дворянство, мов спрут, прибирає до лап землі українських селян, ставлячи їх від себе у залежність, по всім правилам кріпацтва, даючи брехливі обіцянки, які ніхто не збирався виконувати, а попри всі підступні й підлі вчинки поміщиків, уявити мальовниче українське село, то персонажі вже на такому бекграунді оживають дуже легко, без примусу.

Поміщик Куракін вважає що якщо кріпаки його власність, то в них нема власних бажань, а його бажання і є бажаннями цих людей. Особливо якщо це красиві жінки. Справжні емоції кріпаків, українців, для нього нічого не важать. Життя йде по накатаній схемі.

Ось тільки одного разу з'являється юний і закоханий в одну з кріпосних дівчат протагоніст. І його кохання сильніше за страх перед розправою поміщика. Він не думає, що буде потім, він просто переходить від почуттів до дії і перемагає! Його шлях вже за межами спокійного налагодженого життя, він тікає, але разом із коханою дівчиною, яка теж не боїться невизначеності в майбутньому. Вони разом біжуть на волю