БУРЕВІ́Й Кость (справж. – Сопляков Костянтин Степанович; ін. псевд.: Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг; 02. 08. 1888, с. Велика Меженка, за ін. даними – 1880, слобода Євстратовка, Воронез. губ., Росія – 15. 12. 1934, Київ) – письменник, публіцист, театрознавець, політичний діяч. Канд. мистецтвознавства (1934). Освіту здобув самотужки; іспити за гімназію склав екстерном у С.-Петербурзі, де згодом навч. на Вищих комерц. курсах. 1905 вступив до заг.-рос. партії есерів. Тричі був засудж. і засланий у віддал. р-ни Рос. імперії. Від січня 1918 входив до складу ЦК партії есерів, виступав проти узурпації влади більшовиками, був серед організаторів поволзького повстання. Після кількох арештів від 1922 припинив політ. діяльність, брав активну участь у літ.-мист. житті, утверджуючи ідею нац. визволення та відродження України. Жив у Москві, де заснував товариство «СіМ» («Село і Місто»), а також пов’язану з мист. об’єдн. «Березіль» укр. театр. студію, в якій викладав курс історії театру. Зазнав переслідувань за звинуваченнями в укр. бурж. націоналізмі. Серед ранніх літ. творів: «Колчаковщина» (1919), «Поэт белого знамени: А. Блок» (1921), «Распад. 1918–1922: Сб. ст.» (1923; усі – Москва). Переїхавши до Харкова, від 1925 у ж. «Червоний шлях» друкував уривки з роману «Хами», статті про Укр. клуб, Укр. драм. студію та діяльність товариства «СіМ» у Москві. Організовував виставки творів укр. художників, зокрема школи М. Бойчука. Відомі літературознавчі праці: «Європа чи Росія?: Шляхи розвитку сучасної літератури» (1928), в якій виступив опонентом М. Хвильового (однак пізніше став його прихильником); «Три поети» (Х., 1931; про творчість П. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука). Писав гострі сатир. твори – театр. ревю для «Березоля», зокрема «Опортунія» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931). Створив одну з найяскравіших в укр. літ-рі містифікацій – «Зозендропія» // «Авангард», 1929, – виступаючи під іменем поета Едварда Стріхи як адепт (а насправді дотепний пародист) модних літ. прийомів. Автор істор. трагедії «Павло Полуботок» (1928; опубл. – Мюнхен, 1948 та ж. «Березіль», 1991, № 1), монографії «Амвросій Бучма» (Х., 1933). Друкувався також у журналах «Нова генерація», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». Вів літ. полеміку з М. Семенком. Редагував монографії про художників Д. Левицького та М. Самокиша, мемуари П. Саксаганського («Театр і життя», Х., 1932), М. Кропивницького, М. Садовського. За деякими твердженнями, з посиленням репресій перейшов на нелегал. становище, восени 1934 був вистеж. і заарешт. У грудні 1934 із Григорієм Косинкою, О. Влизьком, І. Крушельницьким, Д. Фальківським засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1957. У НКВС було втрачено або знищено спогади Б. «Мертві петлі. 1903–1917». Родина Б. 1949 емігрувала до США, де його донька О. Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятов. спадщини батька – «Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція» (Нью-Йорк, 1955).

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ