Довгошерстий той-тер'єр сонячного забарвлення в нас, поки що, на два тижня. Але ми спробуємо довести хазяїнам, що щасливим по-справжньому він може бути тільки в нас. Так довго з ним гуляти як я, вони і не зможуть і не захочуть. Так, він вже не дитина, десь на середині свого життя, але він такий чудовий, і ми так добре знаходимо з ним спільну мову, що яка різниця, сім років, чи чотирнадцять? Всі ми тут тимчасово. Але важливо вміти жити тут і зараз. От я вже кілька днів встаю о шостій ранку із задоволенням. Мені казали, гуляти багато з Примом не треба, але я бачу надзвичайну спрагу до пізнання і потрібність активно рухатися не менш двох годин на день. Тому я виходжу з ним два рази і один раз Сережа. Товаришувати із іншими собачками йому проблематично, бо на хлопчиків горчить, а дівчата для дружби теж не підходять. Але коли вчора не було світла, у вечорі, Прим одразу збагнув що треба бігти не до ліфтової, а до двері де сходи. Не я його туди повела, а він мене. Він живе так само емоціями, як і розумом. Зона комфорта в нього вже побудована відмінно. Є ризик переїдання, але я стараюся з ним бігати стільки щоб це компенсувало те, що йому важко відмовляти коли він жалісно дивиться біля своїх тарілочок на кухні :-)

We have a long-haired toy terrier of a sunny color, for the time being, for two weeks. But we will try to prove to the owners that he can be truly happy only with us. They will not be able to walk with him for as long as I did, and they will not want to. Yes, he is no longer a child, somewhere in the middle of his life, but he is so wonderful and we find a common language with him so well that what difference does it make, seven years old or fourteen? We are all here temporarily. But it is important to be able to live here and now. For several days now, I've been getting up at six in the morning with pleasure. I was told that it is not necessary to walk a lot with Prim, but I see an extraordinary thirst for knowledge and the need to actively move for at least two hours a day. That's why I go out with him twice and Seryozha once. Making friends with other dogs is problematic for him, because boys are bitter, and girls are not suitable for friendship either. But when there was no light yesterday, in the evening, Prim immediately realized that it was necessary to run not to the elevator, but to the door where there were stairs. I didn't take him there, he took me. He lives by emotions as much as by reason. His comfort zone is already well built. There is a risk of overeating, but I try to run with him enough to compensate for the fact that it is difficult for me to refuse him when he looks pitifully at his plates in the kitchen