Військовий парад, попри очікування, виявися дещо іншим. В минулому році я бачила неофіційний парад добровольчих батальонів, і знайти місце серед глядачів було не дуже важко.
В цьому році парад був дозволений офіційно. Натовп на Хрещатику був такий, що о пів на одинадцяту, вийти з Великої Васильківської до Хрещатику було не те що неможливо, але не комфортно. Тому для мене було оптимальним варіантом лише дивитися на парад військової техники.

Але, це було настільки круто і дивовижно, що я не пошкодувала ані хвилини з момента коли почався парад. Це така міць і краса, що просто перехоплює подих! Особливо запам'яталися машини з безпілотниками, британські рендровери, хаммери, літакі які летіли через велику Васильківську на Хрещатик. А позаду однієї групи літаків був хвіст кольорів державного прапору. Справжнє диво і краса! :--))

Парад на честь Дня Незалежності, в цьому році був, з деяких причин, неофіційний, але на нього прийшло так багато людей, що тільки колони військових проходили по бульвару Шевченко майже дві години, а черга до участі просто глядачів, таких як ми, ще не доходила. І це було приємне і одночасно зворушливе видовище. Усвідомлення, що всі ці люди, вони наша армія, захисники, їх дуже багато і загальна радість від того що відбувається зараз, що ці люди живі і що взагалі всюди всі присутні у доброму настрою. І, в одночас, ще сум від нагадування про полонених та загиблих. Нескінченна хода нескорених. Дві години і тільки частина від загальної кількості присутніх. Велич моменту та події. Батальони Київ, Київська Русь, Крим, Донбас, Азов, та багато інших

.

Один з тих, що величезні і їх здалеку видно :--) Ось цей у парку Вічної слави

В Україні десантно-штурмові війська носять, як у всьому свті, берети кольору "марун"

про те що, якщо б Путин був саме як Гитлер він би не став брехати що "настамнет" бо Гитлер був відповідальною людиною. Він би точно сказав "Ми там есть!" :--)))))) І я згодна із тим, що він класик! :--)))

:--)

Серіал, який знятий за мотивами твору Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я" дуже і дуже файний. Якщо в українських фільмах сучасного виробництва які я бачила в цьому році, попри всі переваги, є трошки недоліків, ознак незрілості, то багатосерійний фільм "Спіймати Кайдаша" абсолютно бездоганний! Коли дивишся, не думаєш, що це грають актори, але коли вже додивився, тоді розумієш які переконливі образи зі справжнього життя. І якщо людина хороша, то вона там по-справжньому хороша, якщо підла, або просто зла, то це такий майже треш, але в цьому чудовий колорит українського села і виглядає це по-справжньому. Зовнішність акторів богато кого нагадує зі знайомих різних часів. Когось зі школи, когось з часів студентства, або навіть пізніше. Типові українці, але ж і різноманіття характерів теж має місце. В молодих Кайдашів, мені здається, є ще можливість стати кращими, якщо їм це потрібно, адже і жити їм їх погані якості заважають і бути щасливими. А в літньому віці, як я гадаю, вже ні. Тому вся надія на молоді покоління. А ще позитивні люди в цьому фільмі підтримують Майдан і взагалі цінності нашої держави. Такої щирості у кино не завжди побачиш. Думаю, що погані люди в селі, де відбуваються майже всі дії, теж, в основному, дуже щирі, в своїй злобі, мають підстави зазвичай. Всіх можна зрозуміти, але пробачити ні

.

.

Дивилися дронами по всіх напрямках. Дерлися по горах. Смажили м'ясо на мангалах. Святкували, захоплювалися, жили повним життям. В пихву карантині обмеження! Нихто із учасників подорожі не брав участь у статистці захворюванб коронавірусом! :--) Усі повернулися ціли та здорові! :--))) А деякі ще й закохані :--)

Треба було просто сказати поліції, що ви йдете на турбазу

.

Сегодня думали с Димой, что бы еще такого можно было сыграть на гитаре. И вспомнили песню про лампу Леонида Федорова, которую мы оба любим еще со времен выхода "Четыресполовинойтонны", до чего же там приятные тональные переходы! Ообенно, если есть тот, у кого хватает и голоса и слуха:--)

Когда едешь по городу на такси, уже себя чувствуешь как в портшезе и даже почти слышится шелест своего средневекового платья

Перед тим, як я впала і травмувала коліно, мені дзвонили час від часу, щоб дізнатись чи все у мене гаразд. Я каталася там де хотіла, із потрібної мені швидкістю, а ще зупинялася задля відпочинку на поворотах, бо м'язи на ногах вже помітно боліли, але тількі через це припиняти катання я не збиралася. Так от, стою, десь в середині Е-1 і намагаюся зробити селфі. Телефон наче зберігає ці фотки, а наче й ні, завісає при перезавантаженні і більше не вмикається. Я думаю: "До біса селфі, час їхати далі". А потім і впала. Справа буда у тому, що я не знала не тільки зломала я ногу чи ні, у перші хвилини, але й у тому, що якщо зламала, то подзвонити не можна ніяк. Це вже у низу стало ясно що і телефон працює і нога болить не дуже сильно. Але деякий час прийшлося усвідомлювати, що в цю мить покладатись можу тільки на себе. Потім сиділа в кав'ярні біля прокату, чекала поки по мене прийдуть. Пила каву, робила селфі, трошки запізно, прислухалася до відчуттів в нозі, заспокоювалася :--)

А ще принципово розмовляла українською, хоча місцеві мешканці охоче переходять на російську, коли бачать що співбеседник російськомовний. Я вважаю це неправильно. Україномовне середовище треба поширювати власним прикладом