Новий рік означає початок нового періоду життя і чи є тенденції до оновлення ззовні або все залежить тільки від самої людини, але ось стоїть позначка "оновлення", а після неї не починає намагатися щось змінювати на краще лише лінивий. Ось і мої заняття з Адоба Ілюстратор теж дають маленькі, але приємні дози нового досвіду. Сергій намагається кинути курити, та й я вже курую тільки одну сигарету, а якщо немає бомбардувань, то можу не курити взагалі. Післяноворічні канікули дають можливість перемикання на режим відпочинку, який потім відключається, коли вони закінчуються. Пірнати в Хрещення мені й слабо, та й атеїст я, який готує на Святий вечір кілька страв лише з поваги до почуттів віруючих. Сергій не те щоб дуже віруючий. Але в його характері віддавати належне тим можливим джерелам благ які, може, й не ефективні, але, про всяк випадок, можна й туди робити якісь внески шани, хоча б. Та й релігійна складова свят нагадує багатьом людям радісні моменти з дитинства, так само як і Новий рік, а для мене завжди – День народження. Хрещення дуже підходить як символ оновлення. А в Канаді є День запливу із білим ведмедем, або День моржа. Тема, над якою я зараз працюю. Ну я не морж, звичайно, а то б і поплавала з іншими цього року.
Сказати, що українці занурені у темряву переживань з приводу того, що війна не закінчується, було б не правдою. Новорічна можливість перемикання у святковий режим діє за будь-яких обставин, може, під час війни трохи приглушена яскравість, але якщо в соціальних мережах просто соромляться показувати своє свято, коли показують в окопах ЗСУ, то у особистому листуванні можна побачити і ялинки і посмішки на обличчях. Тому й сказати, що я не слухала різдвяну музику було б неправдою, а мій племінник Рома ліпив новорічні фігурки, які, мабуть, йому навіть задавали в художній школі.
Знайшлися сили і на макіяж і на прогулянку Великою Васильківською. Під час цього променаду я зрозуміла одну річ. Коли нас навчали в інституті, що наприкінці вулиці, яка має особливе значення в контексті міста, має бути щось, можливо, річка. Це щось має приваблювати лише своїм знанням про нього. Я довго не розуміла. Адже є візуальні зв'язки, що видно оку на далекій відстані, наприклад вежі, високі красиві об'єкти. Або видно перспективу вулиці, що йде до точки, розташованої помітно вище за глядача. Але приваблює те, що заздалегідь видно. А тут ну що означає тільки знання про об'єкт, що приваблює? І ось, на Великій Васильківській, я це відчула. Коли йдеш повз палац "Україна" то не можна сказати з упевненістю, що наприкінці перспективи щось конкретне приваблює. Але загалом можна сказати, що відчуваєш магію цієї вулиці. Якась вона, загалом, захоплююча. Так от, якщо уявити, що попереду не буде площі Героїв України, Хрещатика, Володимирської гірки та ін, то й відчуття магії зникає
Новый год означает начало нового периода жизни и есть ли тенденции к обновлению извне или все зависит только от самого человека, но вот стоит пометка "обновление", а после нее не начинает пытаться что-то менять к лучшему только ленивый. Вот и мои занятия с Адоб Иллюстратор тоже дают маленькие, но приятные дозы нового опыта. Сережа пытается бросить курить, да и я уже курую только одну сигарету, а если нет бомбежек, то могу не курить вообще. Посленовогодние каникулы дают возможность переключения на режим отдыха, который потом отключается, когда они заканчиваются. Нырять в Крещение мне и слабо, да и атеист я, который готовит на Святой вечер несколько блюд только из уважения к чувствам верующих. Сережа не то чтобы очень верующий. Но в его характере отдавать должное тем возможным источникам благ, которые, может, и не эффективны, но, на всякий случай, можно и туда делать какие-то вклады уважения, хотя бы. Да и религиозная составляющая праздников напоминает многим людям радостные моменты из детства, так же как и Новый год, а для меня всегда - День рождения. Крещение очень подходит в качестве символов обновления. А в Канаде есть День заплыва с белым медведем, или День моржа. Тема, над которой я сейчас работаю. Ну я не морж, конечно, а то бы и поплавала с другими в этом году.
Сказать, что украинцы погружены во мрак переживаний по поводу того, что война не заканчивается, было бы не правдой. Новогодняя возможность переключения в праздничный режим действует при любых обстоятельствах, может, во время войны немного приглушена яркость, но если в соц сетях попросту стесняются показывать свой праздник, когда показывают в окопах ЗСУ, то в личной переписке можно увидеть и елочки и улыбки на лицах. Поэтому и сказать, что я не слушала рождественскую музыку было бы неправдой, а мой племянник Рома лепил новогодние фигурки, которые, наверное, ему даже задавали сделать в художественной школе.
Нашлись силы и на макияж и на прогулку по Большой Васильковской. Во время этого променада я заметила одну вещь. Когда нас учили в институте что в конце улицы, у которой особенное значение в контексте города, должно быть что-то, возможно река. Это что-то должно привлекать одним своим знанием о нем. Я долго не понимала. Ведь есть визуальные связи, то что видимы глазу на далеком расстоянии, например башни, высокие красивые объекты. Или видно перспективу улицы уходящей к точке, расположенной заметно выше зрителя. Но привлекает то что заранее видно. А тут ну что значит только знание о привлекающем объекте? И вот, на Большой Васильковской, я это почувствовала. Когда идешь мимо дворца "Украина" то нельзя сказать с уверенностью, что в конце перспективы что-то конкретное привлекает. Но, в целом, можно сказать, что ощущаешь магию этой улицы. Какая-то она, в целом, захватывающая. Так вот, если представить, что впереди не будет площади Героев Украины, Хрещатика, Владимирской горки, и др, то и ощущение магии пропадает
І якщо йти по ВВ в бік Хрещатика, то погляд падає на красивий будиночок з башточками... Ну той, де ощадбанк напершому поверсі... А вже потім, повернувши праворуч, крокуєш в бік Хрещатика, там вже погляд на Арену, але вона ніяк його не чіпляє.
А ще на площі стоїть м'яч. Вже 12 років від Євро пройшло, а його ніяк не приберуть...
Красивих будиночків вистачає і на ВВ і на паралельній їй Антоновича, яку я теж дуже люблю. І маршрут по ним від Либідьскої по Івана Федорова до Оушн Плази точно є добрим. Ідеш і дивишся як змінюється забудова, яка то радянська, нейтральна, то історична, розкішна, то сучасний шик-кітч, очевидне різноманіття. І я це все люблю. Я не зовсім про те, а про сенс ходи по всій вулиці, про наявність того що спонукає пройти повністю для того щоб це побачити. Якщо по ВВ хоча б раз на півроку не пройдеш до самісенької колишньої ПЛТ, або від Олимпійської через ПЛТ не дійдеш до однієї з найпривабливіших локацій історичного центру (тут перелік досить великий) то в житті почне бракувати чогось, ну особисто мені. Я колись спілкувалася із мешканцями Оболоні, які не розуміють нафіга взагалі вибиратися в центр і навіть не знають де там можна гуляти для задоволення. Тут і справа смаку теж, але мені приємно інколи оцінювати згадаючі мою освіту :-)
М'яч на Олімпійській я не помічаю майже. Як сучасний ансабль, площа, стадіон, навколишня забудова для мене супер! :-)
М'яч на ПЛТ....
Я біля нього живу.
У мене дружина теж дуже полюбляє гуляти вулицями старого міста... Будь то Печерськ, Поділ, частина Шевченківського району...
Нічосі, буду знати. На мапах або розділ без вулиць, або з вулицями, але не очевидно що Голосіївський район там закінчується. Мені якось людина, яка в Києві мешкає у Французському кварталі, сказала, що він живе на Печорську. Тому я вважала що від Либідської до ПЛТ йде Печерський район. Мапу бачила на початку переїзда у Київ, не пам'ятала вже точно розподіл по районах. Ось зараз подивилася
Кордон, чи адміністративна межа, Шевченківського, Печерського та Голосіївського районів проходить по вулиці ЛТ: наприклад Мак знаходиться у Шевченківському районі, а все що з іншого боку вулиці - у Голосіївському. А все, що в інший бік - то Печерськ: тобто, одна частина ВВ є Печерськом, а інша (протилежна) - Голосієвом.
Альфи Дякую :-) На деяких мапах дійсно виглядає як дивний протуберанець, який заходе аж до ПЛТ. Але саме додаток Гугль мап чомусь видає межу до Либідський. Що закінчується у Конче Заспі у всіх мапах видно добре. Ваше уточнення більш детальне ніж я бачила на мапах з адміністративним розділом. Чомусь так трохи дивно накреслили межі, без досвідчених знавців не обійтися!
Не знаю як сюди вставити скріншот того що показує додаток в телефоні, але там по Либідську і все. Мабуть, вони вирішили не ускладнювати :-)
Але саме додаток Гугль мап чомусь видає межу до Либідський.
так, дивився, і сам не міг зрозуміти. Там взагалі дуже дивний розподіл. Ми ж ще забули про Солом'янський район. Тобто там приблизно по Жилянській перетинаються Шевченківський, Голосіївський та Солом'янський райони. Гугль взагалі не в темі здається.
Підсумовуючи. ВВ вулиця - верхня (на мапі) частина - Печерськ, нижня - Голосіїв. Цей розподіл тягнеться до вулиці ЛТ де обидва райони стають - Шевченківським. Парк Шевченка та червоний корпус - це Шевченківський район, інша сторона - вулиця Антоновича (і т.д.) - Голосіївський район. Далі по ЛТ (вулиці), Жилянській вже складніше пояснити, проте для мене межа Соломи/Голосіїва умовно десь по річці Либідь проходить, а Шевченківський та Голосіївський райони перетинаються десь трохи східніше від перехрестя Петлюри та Жилянської.
Тобто так, гугль не домальовує доволі значну частину Голосіївського району . Не знаю чому.
Взагалі, коли читаєш історію Києва, то бачиш, що у 19-му сторіччі розвиток центру досяг межі саме по Либідську. А Голосіївський асоціюється більше із 20-м сторіччям, тому навіть не приходило у голову перевіряти межі до останнього часу
Річка Либідь доходить до Саперно-Слобідської, виходить, там йде межа із Печерськом. Вулиця, де південна межа Байкового цвинтара, є межею Голосіївського району із Соломенським. Значить вулиця Малевича тихесенько собі йде по Голосіївському району, межуючи із Соломою, до ПЛТ, вздовж Антоновича. Сам цвинтар, виходить, теж Голосіївський район
Той факт, що, під впливом р...
[Print]
GoldenAndy