Я знов переконалась, що особливо люблю Андріївський узвіз:-)

З середньої зупинки фунікульору на Мтацмінді







З фортеці Нарікала.



Вид з Нарікали на тбіліський ботсад. Туди ми, нажаль, не встигли. Але, стоячи пізно увечері на терасі Віфлєємського кварталу, довго мовчки приголомшливо спостерігали за водограєм, що струменів униз з ботсаду до маленької, але галасливої річки, що обгинала скали, витіювато прямуючи до Абанотубані. Чи варто казати, що це було справді дивовижне видовище?

Окрім чарівних начебто "неправильних" вулиць старого центру, були ще таки приклади архітектури як проспект Руствеллі, та район розташований прямо на Мтацмінді. А ще, звісно ж, Віфлєємський квартал біля Анутобані, на схилі гори під Нарікалою. Та ще Набережна по іншій, відносно нас, бік Мткварі.
"Пташині" будиночки, розташовані на самому краю скель. Це фірмена фішка Грузії:-) Що можно сказати ще, загалом про всі, вони не одноповерхові.

Грузинська архитектура спроможна утримуватись у межах єдиного стилю, але в неї достатньо фантазїї, щом бути дуже різною. Але, незважаючи не на що, місто має єдиний архитектурний облік, який розробляли справжні майстри.

Будь це холодно-презентабельний класицизм або модерн, чи в чистом вигляді фольклорне рішення споруди, це ніколи не буде виглядати мляво, або нудно.
Але й відвертого несмаку непобачите. Хоча це все будували люди дуже емоційні від природи, але чомусь, о диво, нема такого щоб було видно, що щось зляпане на скору руку аби скоріше похизуватись. Недоладного немає.

Так, нерідко деінде проглядає бідність. Но майже в усьому відчувається, як кажуть "душа". Душа, та натхнення.

Ті дні, яки ми лишили на Тбілісі, видалися дуже похмурі, на відміну від тих, що були до того.
Тому фото як і у попередній подорожі, рік тому, теж не дуже багато, хоча й більше ніж тоді:-)

Доречи ще, ми жили в цей раз в самому серці старого міста. Хай це серце завжди б'ється так же щиро і ладно!

Проспект Бараташвілі



Невідомий музикант:-) Він начебто грає тихий прікольний джаз. Дуже доречний, як на мене, коли йдеш по проспекту Руставелі

Трохи Жинвалі та Успенської церкви

.

Ми якось майже випадково опинились разом, утрьох, на тій стежці, що вела на вершину гори, що розташована за Лаврой Давіда.

http://travelgeorgia.ru/234/

Тобто ми, з Пищкою ще не дуже усвідомлювали куди саме ми йдем, достатньо надивившись на дуже красиву архитектуру монастиру. Мені хотілось хоча б просто піднятись вище, щоб зверху робити знимки цих чудових башточок с червоними дахами.

Але вийшло все інакше. Незнайомий хлопець пійшов на рівні з нами, а потім далі. Ми щось спитали, він відповів, а потім з'ясувалось, що якщо піднятись на вершину гори, та трохи пошукати по інший бік, то можно знайти фрески у печерах, в яких раніше жили ченці цьго монастиру. Вони й зараз частково живуть у печерах, але то було інше, покинуте, давнє.

Він запропонував йти туди разом. Він там вже був раніше і краще знав шляхи. Ми погодились, та рушили далі.

Було чудово бачити з самого верху гори Азербайджанську низіну. А, як я дізналась вже потім, ще й гори аж з самої Арменії. Справжнє диво світоповітряних ефектів: гори начебто понад хмарками.
Йти далі було вже ризиковано. І не тільки тому, що ми йшли прямісенько по кордону з Азербайджаном, але й був дуже складний рельєф, і ще гори різко уходили униз на багато десятків метрів. В кінці дуже раділи, що не впали униз:-) Данил нам дуже допомогав не впасти. А в якусь мить тягнув спочатки мене, а потім Пищку по високий прямій каменюці к печері. Він дуже спритний та тренований, вже декилька разів тут був раніше. Доречи. Ця чудова людина з Москви. Але він багато вже де встиг побувати, навіть у Європі.

Було надзвичайно добре відпочивати на хребті гори, спостерігая за тим як сонце теплим кольором спокійно лискоче все навколо. Ми щось таке говорили про свободу та інше:-)
Фрески цікаві, ледве помітні, але й частково яскраві, бо деякі кольори збереглись.
Так іще над нами деякий час кружили орли, мабуть сподівались, що ми таки впадем, але дзюськи їм, як потім виявилось:-))

Щось ми трошки, коли поверталися назад, перетерли за Україну та Росію. Данил був налаштований дуже мирно, але коли говорив про те, що ми один народ, я, все ж, не стала мовчати. Він не со зла точно, я чудово разумію. Жодної спроби козліть, чи знущатись з нашої неньки. І тема сама собой перейшла на інше. За що йому велике спасибі!:-)

Взагалі дуже світла особистість. Може тому, що ще досить юна, але дай йому Бог, щоб він таким й залишався.

Я згадала як в моєму юнацтві було прийнято знимати з руки фєнєчку та дарувати тому, хто спонтанно виникнувши у твоєму житті, а потім, можливо, так же раптово зникнувши, дарував тобі якесь благо, швидше за все, нематеріальне. Тобто добро, напевне.
Обмінявшись номерами телефонів, попрощались. Хтозна чи зустрінемось ще, але отак от.
Коли вже темніло, та ми по складних дорогах їхали до Тбілісі. Сама собой згадалась давно забута пісня. Ось деяки рідки з неї:

"Я ранен светлой стрелой стрелой
Меня не излечат
Я ранен в сердце, чего мне желать еще.
И, может быть, я был слеп.
Может быть, это не так
Но я знаю что ждет перед самым концом пути...
Серебро Господа моего..."





upd: Я ще згадала, що напочатку нашого спілкування, він спитав, чи безпечно подорожувати в Україні з російским паспортом. Та ми пояснили, начебто переконливо, що якщо він не схожий на того, кто прагне бути військовим, тобто найманцем, то нихто не буде ані перешкоджати його пересуванням всередені нашої країни, ані, тим більш, намагатись його образити. Тобто саме для такого як він, цілком безпечно. Данил зрадів цьому, сказав, що спробує поїхати і туди теж:-)

Коли я побачила Мцхету, мені навіть здалося, що вона краща за Сигнахі. Тому що більш дороблена, більш вдосконалена у доброму сенсі. Одночасно і одна колірна гамма і різноманіття рішень в межах одного архитектурного стилю. Такої досконалої єдності будівлі та інших форм у місті я не бачила ніде! Відчувалось, що це гра одного автора. Дуже добра.

А ще досконалі, меж тим, пропорції Джварі. А ще можливість бачити с тераси Джварі як Мткварі впадає в Арагві. Навіть під дощем це виглядає надзвічайно красиво!:-)

.

.

З Телаві





З Сигнахі









читать подробнее

Радіє тому, що Грузія така чудова!:-)

.

.

В этот раз получается не только прилететь в "теплый город", но и встретить там Новый год! Боюсь представлять это заранее. Но так было здорово в канун этого года:-)

Другие маршруты, другие истории, природа. Одно из правил - не доверять прогнозам погоды и готовить самый теплый прикид, но брать про запас полегче, а не наоборот.
Милая, уютная Сакартвело. Теперь нам достанется чуть больше твоей столицы. При том, что приход НГ, для каждого - его личное маленькое чудо!:-)

Снова твои друзья пыщки:-)))

И бакусы...:-)

.

.

...

.

На прошлые выходные мы были на выставке ретро-авто, а я так в первый раз, наивно полагая, что там будут только отреставрированные до блеска мимими-мобили, маленькие, хорошенькие, округленькие:-))
Но как же я поняла, что выпадаю в осадок от огромных, грациозных как корабли, с бешенным, по нынешним меркам расходом бензина, и совершенно на ходу, кодиллаков, понтиаков, крайслера (он один был такой, зато какой клевый!), старинных роскошных мерседесов, сказочных фордов, бумеров, ауди и других знакомых марок, но в таком исполнении, что иногда отвисала челюсть. Выставка оставила в душах полный восторг и удивление от того, что это наши таким владеют, так это любят, и в таком офигенном стостоянии это поддерживают!:-) А еще были ребята из харьковского клуба старинных авто. Временной диапозон машин на выставке с 30-х по 80-е.

В контексте хочешь-нехочешь водить-владеть авто, меня никогда не интересовало устройство машин. Когда в секции ретро-мотоциклов я увидела дизайн, в котором видна вся начинка того, что им, мотоциклом, движет, я удивилась тому как это красиво. Стало интересно как работает, что есть что и так далее:-) Бесконечно позитивные эмоции! Не заметили как устали к концу выставки.

За качеством фото гнаться не приходило даже в голову. Пересвет-непересвет, посвету-непосвету, пофиг! Лишь бы успеть щелкнуть мафынку пока нет людей...

Был представлен и советский автопром, очень красивые волги, москвичи, победы, была и чайка, в единственном экземпляре, мегакрутое авто тов. Ворошилова, с автоматом в боковом кармане и многое другое, не менее удивительное.
Здесь, отдельно, я хочу запостить те авто, названия марок которых для меня совершенно в новинку. А не только внешнее оформление. Это mercury monterey, thunderbird и arabella lloyd

.