Горький Лук заметил интересное. На счет того, что Кадыров высказался по поводу смерти Джона Маккейна, пытаясь, очевидно, подъебывать покойного, что, дескать, значит, так было угодно богу. При этом, Джон Маккейн умер в возрасте 82 года. А отец Кадырова в 53.

И еще вопрос большой - когда сам Рамзан задергает ногами в красных мокасинах под люком виселицы, как Саддам или с палкой в жопе, как Муаммар. Те тоже любили ссылаться на волю Аллаха. Но никто из них до возраста Маккейна не дожил. Кстати, они были намного круче Рамзана. У них, по крайней мере, были свои собственные личные страны, а не сраный федеральный округ.

Потому что так вольно трактовать волю Аллаха - это перебор даже для такой уважаимий чилавек как Рамзан (мокшане, немедленно извинитесь вместо меня). Аллах не любит, когда у него заводятся незваные переводчики Его неизъяснимой Воли на человеческий язык. Последним пророком был Мухаммед, а не Рамзан.

Именно для этого Он призывает пророков, а не бандитов с золотыми пистолетами, которые воруют микроволновки.

Рамзану стоило бы это учитывать, потому что волю Аллаха в отношении себя он не знает, но легко ее комментирует и трактует как захочет. Но, как Маккейн знал что умрет от рака, Рамзан тоже знает, что после Путина время его жизни будет измеряться даже не в сутках, а в часах. И извинения будут до пизды. Аллах - не Путин, с ним не сторгуешься.

Вместе с украинскими военными в колонах прошли служащие из Великобритании, США, Канады, Литвы, Эстонии, Польши, Румынии, Молдовы, а также прошли с флагами группы из Грузии, Латвии, Дании, Польши и многонациональная бригада "ЛитПолУкрбриг".

На параде военные впервые использовали новое приветствие украинских Вооруженных Сил: Слава Украине! - Героям слава!

И уж совершенно точно ему не нужны регулярные убийства в отделениях полиции. Там, как правило, пытают и убивают случайных людей, которые ему не враги, в политику не лезут, протестовать не пытаются. Их вообще незачем убивать, его система от этого не получает никакой выгоды. А их убивают.

Их убивают регулярно, их пытают с энтузиазмом. Иногда палачей наказывают, они попадают в СИЗО или под домашний арест, получают условные сроки, получают реальные сроки. Но это никак не меняет ситуацию — приходят другие такие же, и продолжают убивать и пытать. Непонятно зачем, во вред не только живым людям, Бог бы с ними, с людьми, но и его государству, решая свои мелкие проблемы или просто из любви к искусству.

И он — единственный политик, воплощенная власть — ничего с этим поделать не может. И получается, что он, может, и власть. Но не последняя, не главная, и уж точно не единственная. Эти, которые пытают и убивают, — главнее

Получается, что власть Путина не настолько неограничена, чтобы он мог как-то повлиять на ситуацию с пытками. То есть, пытки и убийства невинных людей, ему хоть и не особенно нужны, но какого-либо протеста в том, что можно назвать душой, не вызывают. И хоть у него и нет неограниченной власти в России, он все равно говно, гнида и мразь. И все, кто поддерживают путинский режим - тоже говно, гниды и мрази.

Текст по сслыке очень убедительный. Мне понравился, скорей всего, точно найденный образ в применении к Путину, серый, гэбешный чиновник. В том, что в стране происходят вопиющие случаи жестого обращения, а у номинально главного человека нет ни достаточно власти чтобы это прекратить, ни достаточного желания, мне Путин напоминает Януковича. Которого до сих пор принимают у себя в гостях российские властьимущие.

Кореллирует ли монструозность человека со степенью власти в руках у этого человека, думаю, что нет. Те, кто поддерживают Путина, они во многом с ним похожи. Они не возражают против убийств и пыток случайных людей. Но ведь это же и есть мноструозность, просто малосильная либо не всесильная.

Каждый капо в концлагере - это микрогитлер, каждый поддерживающий Путина - микропутин, А сам Путин - часть госаппарта садистов и убийц, но не микро, а такая, хорошая, увесистая часть

Композитор Эмили Дулиттл и японские ученые, пришли к выводу, что пение птиц структурировано наподобие человеческой речи. Звуки группируются по принципу фраз, наблюдая за структурой, можно выделить слова и их сочетания, точность перевода невысокая, но можно догадаться, когда соплеменникам сообщают о приближении хищника или детенышам об опасности, с последующей командой к бегству. А еще ударения и акценты на определенных звуках. Есть сходство с синтаксисом человеческих языков. А так же, с музыкальными фразами, интервалы, похожие на музыкальную октаву, квинту, кварту.

Может, поэтому некоторые птицы умеют подражать человеческой речи?

Голливуд заказывает спецэффекты для своих кино-картин именно во Львове. Такие популярные голливудские фильмы, как «Гарри Поттер», «Халк», «Спайдермен», получили свое программное обеспечение именно здесь. Львовские IT-специалисты работают на заказ голливудской киноиндустрии уже 10 лет подряд.

Незабаром у Києві буде урочисто відкрито меморіальну дошку на честь великого поета Осипа Мандельштама та його жінки Надії. На мій погляд це дійсно великий крок, який показує, що у столиці незалежної України шанують пам'ять етнічного єврея, який писав російською мовою, тобто мовою окупанта.

А для "вати" завжди є аргумент на кшталт - хунта не зможе приховати за цією дошкою свою русофобську та антисемітську суть.

Таки не зможе, згоден. Бо неможна ховати те, чого не існує.

50 хат, чотири млини, дві корчми й церква - таким було сільце Борислав на Прикарпатті на початку XIX ст. На городах місцевих селян з-під землі час від часу витікала темна рідина - сира нафта. Називали її кип"ячкою або ропою. Вибирали кінськими хвостами і зціджували в ями. Кидали туди розжарене каміння і так переварювали. Такою “маззю” змащували вози, шпарували човни, рятували від іржі залізяччя. Возили її на продаж до близького Дрогобича.

Селянин Іван Шемелюк у 1840-х викопав шестиметрову криницю з кип"ячкою. Продавав її бочками. Згодом розбагатів так, що почав наймати робітників. Згодом підприємець із Прусії, який мав у Львові пивоварню і два млини, - Роберт Домс - знав, що з нафти можна виробляти гас. І викупив 10 га землі у Дрогобичі. Через п'ять років у місті відкрили перший у Центральній Європі нафтопереробний завод із 200 робітниками.

Нафтовий промисел поширювався із неймовірної швидкістю. Селяни віддавали свої землі в оренду зазвичай на 25 років. Орендарі платили 20% виторгу від добутої на їхніх городах нафти. Швидко розбагатіли родини Криськів, Мазурів, Сасиків, Терлецьких, хоча власниками вишок були переважно не українці.

Фалік Гасперн, Барух Льов і Ізак Веґнер випросили хрестик під контрактом на передачу маєтку в неписьменних Федя і Матрони Щурів. Господарів викинули на вулицю, а їхню землю перепродали за 400 тис. крон.

Якомусь Грицаку, писав "Тижневик дрогобицький", від швидкої наживи так замакітрилося в голові, що крутив цигарки з купюр у 100 крон. За кілька років Грицак уже жебракував під бориславськими церквами.

Борислав був єдиним у світі містом, що стояло безпосередньо на нафтовій жилі. У 1870-х у регіоні діяло майже 13 тисяч точок видобутку нафти, щоправда, більша частина з них були простими колодязями. Промисел забезпечував роботою 10 із 15 тисяч населення міста.

Максимум видобутку у Бориславі і околицях припав на 1909 рік - і становив 5% від світової нафти, на початку ХХ ст. видобували в середньому 2 млн тонн у рік, що приблизно становило 4% від світового видобутку.

Під час візиту Франца Йосифа у Галичину у 1880 році цісар відвідав галицьку “Пенсильванію”. У Самборі його зустрічали кантатою, написаною спеціально для такої події: «Ласкаво просимо в край, де течуть сіль і нафта! Ласкаво просимо до нас, де навкруги тільки ліс!».

Імператор провів півтори години на нафтових й озокеритових шахтах Борислава. Це було перше і єдине промислове підприємство у всьому краї, що потрапило в ретельно сплановану програму візиту монарха. Нафта з Галичини ставала справою державної ваги.

У Борислав стікалися капіталісти, мрійники і шахраї, вірячи, що саме їм пощастить. За 1909 рік у 30-тисячному Бориславі було продано більше шампанського, ніж у столичному Відні. Саме в Бориславі та Дрогобичі на початку ХХ століття була найвища у краї концентрація паккардів, мерседесів і фіатів на 1 тис. населення.

Ходили легенди про те, як нафтові магнати бажали кататися на санях навіть влітку – і каталися, висипавши на вулиці кілька тонн цукру.

Але місцеві мешканці і робітники жили в справжньому пеклі. Нафту черпали з відкритих колодязів і носили відрами. Працювали по 14 годин на добу. Женцеві за день роботи платили 60-70 крон. Мізерної платні не вистачало навіть на житло. Зазвичай її одразу ввечері пропивали в якійсь із численних корчем. Там же й ночували покотом.

На вулицях Борислава, які хаотично розросталися, тіснилися дерев'яні бараки з двоповерховими ліжками для робітників. Будинки іноді будувалися у безпосередньому сусідстві зі щілинами, що було небезпечно.

У 1908-му блискавка влучила в одну з вишок. Пожежа тліла майже місяць, а дим бачили навіть у Самборі за 50 км. У тому ж році під час буріння свердловини компанії Oil City з глибини 1 км вирвався стовп нафти висотою понад 100 м. Природний фонтан давав 3 тисячі тонн ропи щодня, покриваючи чорною плівкою навколо все живе.

Жахи і злидні міста у час нафтового видобутку описав Іван Франко у творах “Боа констріктор” і “Борислав сміється”.

Інформацію взято із статей Дениса Мандзюка та Ірини Пустиннікової

Від "Локальної історії"

оскільки українці так і не позбулися дивної звички обговорювати новини окупантів так, начебто це справді новини, і навіть робити з цього висновки -
даю свою картину того, як в цілому відбувалося змагання за обрання фюрера в Кримнаші.
Була шалена неявка. Просто шалена.
Шалений тиск чинився на кожного, кого можна притиснути - і не тільки на ліц подозрітєльних, а взагалі без розбору, тобто на кримнашів теж.
Результатом цього шаленого тиску стало те, що на ділянки вийшли тільки ті, хто "не міг не вийти".
Тобто ефект вийшов строго зворотній.
Оскільки це було неочікувано (хоча організатори вже щось підозрювали, адже психоз був задовго до дня фюрера), то відповідальні особи злягають увесь тиждень з несимульованими нападами - серце, нирки, шлунки, у кого що було.
Тактх "ответственних" дуже багато.
Поясню хто це такі.
Це зовсім не ті люди що позначені в ізбіркомах.
Це свого роду бригадири, призначені начяльством з простою умовою: на тобі сто (двісті, двадцять) людей, і щоб всі вони явилися. І щоб кожен відзвонився що проголосував.
І щоб усе це відбулося до 14 години (простіше кажучи, щоби знали скільки докидати).
А далі вже йшло змагання за нечувано високу явку - то робили інші люди, так звані росіянські політтехнологи.
По кожній проблемній ділянці були каруселі. Навіть у глухій провінції.
На ділянках організатори виборів відверто нудьгували, а щоб зберегти визуальну картинку явки - обслуговували кожного дуже повільно, щоб приміром в сорока людей які протягом години прийшли голоснути - на це пішло якраз по 40 хвилин.
Про агітацію за фюрера на самих ділянках в день "вибору" і про відсутність агітації за інших протягом усієї "кампанії" я вже писав, але це навіть дрібниці.
Бо після описаних тиску і каруселів - потім був ще плановий вкид. Деякі отвєтсвєнниє покупали собі зайві вкидені бюлетені, бо на всіх не вистачало, щоб не злетіти зі своєї посади.
Деякі все ж вже злетіли чи злітять.
Бо фюрерство знало і знає про реальний стан речей.
Неявка привела їх в лють, і вони будують плани помсти. Перед виборами загрожували викинути на вулицю кожного хто не голосне. Оскільки таких дуже багато, (важко звільнити одразу кожного другого!) то гарячі горлянки закликають продумати якусь значно сильнішу кару.

Але це моє слово проти слова свабодново цика в свабодной расії в свабоднам криму. Я вас не примушую, можете далі вірити першому

"Климентина Авдикович - шукаючи як прогодувати дітей після раптової смерті чоловіка, почала продавати домашні солодощі, що виросло у цілу фабрику, яка стала попередницею львівського “Світоча”

Із серії публікацій про успішний бізнес українців на початку ХХ століття.

“Не йди ніколи до панночки без цукерків “Фортуни нової”, якщо не хочеш собі її втратити”, або “Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами “Фортуни нової”, так у 1930-их на той час вже популярну кондитерську фабрику рекламували львівські газети. Тоді підприємство мало 125 працівників, щодоби виготовляло - 5 тонн солодощів, експортуючи їх не лише до Європи, але й у США та Канаду.

А починалося все із пошуків Климентини Авдикович, чим прогодувати двох дітей після смерті чоловіка, професора гімназії у Перемишлі, у 1919-ому. Довкола вирувало українсько-польське протистояння, фінансова криза, вдовиної пенсії Климентині добитися не вдалося. Робота у суспільних установах Перемишля не приносила достатньо коштів, тож жінка почала продавати домашні речі. Тоді до неї і прийшла думка заробляти виготовленими вдома солодощами.

Жінка продала годинник, щоб купити мішок цукру і почала свою справу. Тоді вона вміла лише робити помадки, цього для розваги навчилась під час однієї із поїздок у Відень у тамтешнього кондитера.

“Раділа думкою, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, тепер даю працю і заробіток п’ятьом людям. У мріях бачила я сотні найнятих робітників і гордість українського почину, бо тоді моя фабрика була однією із перших робітень у краю”, - написала пані Авдикович у мемуарах .

Смачні солодощі лише з натуральних продуктів, працьовитість та ентузіазм Климентини зробили її вироби дуже популярними.

Жінка вкрай ретельно дбала про чистоту та гігієну в майстерні, хоч спершу вона містилася у двох стайнях, які Климентина власноруч - “обдрапала, побілила, дала добрі двері та вікна, поклала долівку” і стала “фабриканткою”, як сама згадувала.

Через два роки жінка переїхала до Львова. І хоч там зустрілась із жорсткою конкуренцією - сім кондитерських фабрик та 84 цукерні на одне місто - здобула славу однієї із найсмачніших виробників солодощів.

Виробництво пані Авдикович підтримав митрополит Андрей Шептицький - інвестувавши у фабрику близько 50 тисяч доларів. Те, що Шептицький увійшов у діло мало для багатьох клієнтів велике значення. Їх у фабрики більшало. Домашня кондитерська перетворилося на велике підприємство. Фірма мала три крамниці у Львові (на вулиці Руській, Пекарській, Сапіги (тепер - Бандери) та по одній в Стрию і Дрогобичі.

Виробляли мармуляди, бішкопти (бисквіти), медівники, тістечка, цукерки різних видів. А особливою популярністю користувався комплект шоколадок «Солодка історія України» із портретами українських монархів і гетьманів.

Климентина Авдикович підтримувала жіночий рух, давала кошти на “Союз українок”. На Миколая дарувала українським школярам подарунки.

Радянська влада у 1939-ому націоналізувала фабрику, назвавши Львівською кондитерською фабрикою №3.

Климентина у 1944-ому переїхала в Австрію. Померла у Відні на 82 році життя.

Походила Климентина Авдикович із Копичинець на Тернопільщині. Батько був священиком та послом до Галицького сейму. Брат - Мирослав Січинський, засуджений за вбивство польського шовініста галицького намісника Анджея Потоцького.

Донька - Стефанія - була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Герассі."

Звісно, що солодощі, т. з. швидкі вуглеводи, це те від чого людина глакішає, та неодмінно більше важить, ледве не робить "хрю-хрю", але наснагою, завзятістю та працевитостю цієї жинки можна тільки захоплюватись! Взагалі це трошки пагано заробляти на поганих звичках, пристрастях, залежностях, але якщо ти майстер свого діла, ще навідомо хто більш винний. На кому відповідальність. Жінка ще до другої світової прийшла до успіху і це дуже вражає!

Вход родителей на территорию школы строго воспрещен. Если мне нужно поговорить с учителем, ей звонят, она спускается, и мы разговариваем у входа. Если нужно встретиться с директором, то меня провожают до кабинета директора.

Версию о том, что 12 чемоданов с кокаином можно было пронести в школу без ведома охраны, можно сразу исключить. Охранники меняются постоянно (всего там 4-5 сотрудников службы безопасности посольства, которые ежедневно чередуются). Чисто теоретически можно коррумпировать только одного и пронести в его смену. Однако это очень рискованно. Все входы, выходы и общественные места просматриваются видеокамерами, информация с которых записывается. То есть другой охранник или начальник охраны могут легко обнаружить, что во время дежурства этого охранника в школу пронесли подозрительные чемоданы. 12 чемоданов по 36 кг каждый – это огромный объем. Его не спрячешь в шкафу в подсобке. То есть если даже вам удалось эти чемоданы пронести, то другой охранник всегда может их обнаружить и поинтересоваться, что это за груз. Если кто-то хочет пронести такой груз на территорию посольской школы и обеспечить его сохранность, нужно договариваться с начальником охраны.

https://mmironov.livejournal.com/38087.html

Двое из участников организации наркотрафика, вроде как, православные благотворители. Ладно если бы в России употребление наркотиков почиталось как религия. Так нет же, скажи им в глаза при всех про наркотики, будут трясти кадилом, истово молиться и проклинать наркоманов с нарколилерами.

А за угол зайдут, так сами наркодилеры хоть куда! Что бы сказал про них Ф. М. Достоевский? Каких таких ангелов нашел бы он под всеми этими чертями? Как представлял бы публичное покаяние и искупление греха?

Скандал, однако! Вновь позавчера две тонны мака
задержаны при въезде в Парагвай.
Как жить теперь? Что чувствовать теперь? Скандал, однако!
Вези долой меня, седьмой трамвай!
Прогнило что-то - нечем крыть, пропало - негде взять.
Влево ехать - рану мыть. Вправо ехать - яму рыть.
Прямо ехать - пьяну быть. Значит, едем вспять. (с)

В интернете можно легко найти найти достаточно длинные списки значений разрозненных символов, зашифрованных в предметах голландского натюрморта, вне контекста. Но если почитать статьи на эту тему, в которых подробный анализ конкретно взятых натюрмортов, например, в журнале "Арзамаз", то можно сделать вывод, что главное, что нужно знать про голландский натюрморт, это то что группы предметов, в любом случае, делятся на те, что олицетворяют различные земные удовольствия, а потому грехи, потом на предметы обозначающие бренность существования, преходящесть всего земного, и, наконец, на те, что христианские символы, духовность, бессмертную душу, жизнь после смерти.

Если подумать, разбираться в символах голландского натюрморта, хоть и почетно, но достаточно скучно. Пусть даже в одной картине лимон будет означать неутоленные желания, а в другой - предательство, что, впрочем, может быть сторонами одной монеты, но хотя есть предметы с действительно очень разными значениями, в зависимости от того, какие предметы их окружают, суть, в итоге, одна: "Вместо того, чтобы грешить, свиньи вы эдакие (с), подумали бы лучше о душе в своем бренном теле. И если ценители искусства собирались в 17-м веке вечерами именно за этим, то как же им, в итоге, оно не надоедало? Или подкреплять веру нужно постоянно повторяющимиcя действиями?
Из списка разрозненных значений, я, все же, хочу для себя оставить самые занятные. Не зря же находила:

орехи в скорлупе - душа, скованная грехом

Зрелые плоды символизируют плодородие, изобилие, в переносном смысле богатство и благосостояние.

Ряд плодов имеет свое значение: грехопадение обозначается грушами, помидорами, цитрусами, виноградом, персиками и вишней, и конечно, яблоком.

Эротический подтекст имеют инжир, сливы, вишни, яблоки или персики.

Ростки зерна, ветви плюща или лавра (редко) — символ возрождения и круговорота жизни.

читать подробнее

Голландцы вечерами собирались в доме владельца и рассматривали натюрморты, обсуждали что значит тот или иной символ:
- увядший лавровый венок - быстротечность славы;
- монеты - тщеславие;
- серебряная посуда - земные богатства и их тщетность;
- мясные блюда - плотские удовольствия.

Символов было довольно много, и быть компетентным в данной тематике считалось очень почетно для ценителей искусства того времени.

«Я видел её только раз, в "Дороге на эшафот", шедшей тогда всего неделю, про Марию Стюарт. Ничего оттуда не помню, кроме сцены, в которой юный паж скорбно преклоняет голову на изумительное бедро своей обреченной королевы. По моему убеждению, она была самой красивой женщиной, когда-либо появлявшейся на экране, и мои последующие вкусы и предпочтения, хотя сами по себе и вполне достойные, все же были лишь отклонениями от обозначенного ею идеала. Из всех попыток объяснить сбивчивую или затянувшуюся романтическую карьеру эта, как ни странно, представляется мне наиболее удовлетворительной»

У літописаннях згадується "Оукраїна" стосовно різних прикордонних ділянок Русі. Яки мали оборонне значення. Стосовно західний частини Русі. Наприклад, між половцями і руськими землями. Щодо східного пограниччя, яке було між ніби руськими землями та финсько-угорськими, саме хазарськими, а ще татрськими і монгольскими володіннями, то щодо нього, назва "Оукраїна" чомусь на застосовується. Це, мабуть, тому, що ці ділянки Русі не мали оборонного значення. Інколи грабували инші князівства Русі, більш західні, а так більш нічим не були примітними.

http://likbez.org.ua/ua/kakoe-soder...evney-rusi.html

Зміна змісту назви “Україна” від “окраїни” до “країни” відбудеться наприкінці XVI – середині XVII століть. Див. також: Україна і Малоросія – це одне й те ж саме? Що означала назва “Україна” протягом століть?

Відрізані голови українських повстанців

17 листопада 1945 в с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. в облаві внутрішніх військ НКВД і оперативників з місцевого райвідділу загинули троє повстанців: районний провідник Петро Макарчук-“Бакунін”, кущовий провідник Петро Лясковський-“Мирон” і кущовий військовик Василь Прихода-“Бережний”.

Видані зрадником, підпільники полягли при відступі зі села до недалекого лісу. Важко пораненого П.Лясковського таки на полі енкаведисти тортурували косою. Нею ж потім відрізали всім трьом голови, які забрали в райцентр на впізнання. Косу встромили в поперек замордованого П.Лясковського.

Обезголовлені тіла енкаведисти залишили і місцеві мешканці поховали їх на цвинтарі в Немилові. Голови були на палицях виставлені біля будинку райвідділу НКВД – для впізнання і на пострах. Арештований односелець Степан Мельничук розповідав, що їх привозили до нього впізнавати аж у тюрму в Дубно (Рівненська обл.)…

Випадки відрізання голів були непоодинокі.

Заарештований в той же час на Радехівщині районний військовик Микола Сарчук-“Буря” мені особисто розповідав, як в коридорі райвідділу НКВД його водили повз відрізану голову полеглого 21 листопада 1945 Юліана Ващука-“Каменяра” (надрайонний військовий референт, в минулому командир сотні УПА, хорунжий УПА).

Volodymyr Moroz

Від себе хочу лише додати, що українські автори пишуть тексти саме для українських читачив. Зовсім не для того, щоб тикати ці тексти та фото під ніс кацапам. Бо що з кацапів возьмеш, зазвичай, окрім анализів. Також хочу додати, що кацап, як і українець це не завжди етнічна належність. А дуже часто, навіть, зовсім не вона. Саме кацапів-українців, більш за все, хочеться називати хохлами

На фото:

1) Лясковський Петро (“Мирон”; 2.09.1922, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, там само). Член ОУН з 1930-х, очолював станицю в Немилові, з липня 1944 – кущовий військовик і командир Самооборонного кущового відділу (СКВ), від осені 1944 – кущовий провідник ОУН.

2) Сидить в центрі - Макарчук Петро (“Бакунін”; 13.07.1913, с.Завидче Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл.). Навчався у Бродівській гімназії, здобув фах кравця і в 1930-х проводив кравецькі курси в рідному і сусідніх селах. Довголітній член ОУН. Одружений, мав сина і доньку. Господарський референт ОУН Радехівського повіту (1943–1944), районний провідник ОУН (1945)

Для 3) те ж саме пояснення, що для 1)

Однажды ученые, исследовавшие морское дно у побережья Канады, откопали в песке огромного моллюска. Привезли в лабораторию и стали изучать.
— Но… это же хуй, коллега, — изумленно сказал один.
— Соглашусь, коллега, — кивнул второй. — Но размеры поражают.
Тут ученые сразу же ощутили массу комплексов, потому что длина моллюска достигает метра, а вес — 1,5 кг.
— Как мы его назовем? — задумался первый ученый.
— А что его называть? Морской хуй, как есть.

Исследователи стали гадать, как бы обозначить моллюска поприличнее: морской пенис, морской фаллос, морской нефритовый жезл, морской штырь наслаждения…

Моллюск был возмущен тем, как его обзывают, но ничего не сказал, потому что хуй говорить не может. В конце концов ученые решили все же завуалировать название животного, и взяли индейское слово «гуидак», что означает «хуй, глубоко зарытый в песок».

Вообще, гуидаку капитально не повезло в жизни. Мало того, что у него форма тела, мягко скажем, необычная. Так еще и раковина маленькая, в три раза меньше моллюска, никак не спрячешься. Вот только представьте, что вы — совершенно беззащитный, огромный хуй на дне моря. Хотя нет, вы такого представить не сможете.

Но стойкий гуидак не сдался. Он выработал механизмы защиты. Во-первых, он прячется в песок. Во-вторых, моллюск совершенно невкусный и жесткий. Его никто не хочет жрать. Разве что акулы иногда. Но они ж в песке не роются. В итоге гуидак может доживать до 160 лет, и считается одним из самых долгоживущих существ на Земле.

© Диана Удовиченко



http://lurkmore.to/Гуидак

"Кант, противопоставляя свободу и причинность и выводя первую через причину самой себя, ничего не знал о несвободе. Несвобода – это не причинность. Но и не разновидность свободы, как и не ее отрицание. Возможна ли несвобода свободы и свобода несвободы? Почему нет? Что если несвободная свобода – это всего лишь воля, то есть способ целенаправленной эксплуатации свободы свободным существом? Тогда очевидно, что бытийная свобода как открытость бытия, будучи чем-то нейтральным и в себе лишенным смысла, существенно хуже несвободы, как использования свободы по назначению. Несвобода в форме воли означивает свободу, придавая ей смысл, то есть обращая свободу на саму себя, и, тем самым только и воспроизводя ее возможность как причину самой себя. Свобода, понятая как самореализация человека, возможна только как захваченная несвободой". Дмитрий А. Медведев. Черновики к Посланию Президента РФ Федеральному Собранию. Москва, 2009 г.

https://ivangogh.livejournal.com/25...ply#add_comment

Соответственно, если ничего не знать о свободе, сразу становишься и на ступень выше Канта и одновременно постигаешь вершины духовных скреп, без лишних телодвижений

For example, in the north, the ancient city of Novgorod was drawn into
the commercial network that a league of north-German cities, later called
the Hansa, organized along the Baltic shores. While Kiev's trade declined,
Novgorod's boomed and its orientation became increasingly north European.
Like many other trading cities, Novgorod developed a republican-like form
of government in which the merchant elite, not the prince or boyars, predominated.
Another case of regional differentiation evolved in the northeast. In
that vast, sparsely populated 'land beyond the forest," the heartland of the
Great Russians, principalities such as Rostov, Suzdal, Vladimir, and Moscow
were founded by junior members of the Riurikid dynasty. Perhaps because
these northeastern princes established themselves in these originally Finnic
areas before many of the East Slavic colonists arrived, they were in an advantageous
position to dictate exacting terms of overlordship to the newcomers.
The epitome of the growing absolutist tendency of the northeastern princes
was Andrei Bogoliubsky of Suzdal. Dissatisfied with the growing opposition
from the local elite in Suzdal, he moved to Vladimir because it had no wellentrenched
aristocracy that could thwart him. And, in 1169, ne destroyed
Kiev so that it would not rival his new capital. This single-minded pursuit
of absolute power was inherited by Bogoliubsky's descendants, the rulers
of Moscow (originally a minor outpost, Moscow was first mentioned in the
chronicles only in 1147), and it helps to explain their future political success.

Якось, підбірая чергові кольори, знов втягнулась в цю маєчню, де намагаються поділити типи жінок, залежно від їх природних кольорів, на чотири пори року. Літо, осінь, зима, весна. Здається, що це, мабуть, такий маркетинговий хід, щоб створеною майже науковою теорією, викликати довіру у споживачив індустрії краси. Перш за все, жінок. Теорією, яка засновується на дослідженнях, як "Кольрознавство" Йоханнеса Іттена. Як на мене, то перші такі досліди з'явились на початку 90-х, в журналі "Бурда". Казали, прикладайте до лиця холодні і теплі клаптики тканини, золото чи cрібло, обов'язково щось одне через бінарний вибір.
Але найбільш холодні відтінки, синього чи червоного, більш вражаюче сполучаються із золотом. Але ж золото личить одним типам, а холодні відтинки іншим. Якщо вірна ця теорія. Потрібно просто подивитись на навколишній світ щоб усе зрозуміти, та усвідомити. Не я одна є виключенням з цих правил. Ось пішла повз мене надзвичайно красива дівчина, дуже стильно одягнена в усе холодно-синє й темне, але в неї такого телпого відтинку шкіра, персикова, трохи золотиста. Її очи, брови, такі контрастні порівняно з тією світлою шкірою... Але вони, ці теоретики, хоча й почали шукати підтипи вже винайдених типів кольрів, теплих чи холодних, вини не передбачили, що так званій темній осені можуть личити холодні кольори. Її легко спутати з зимою, але ж холодні кольори все зіпсуют, якщо відтинок кшкіри теплий, при тому, що дуже контрастні риси обличчя, а якщо золотисте темне волосся, тим більш.

Виключень з теорії цветотипів в навколишньму житті багато. Достатньо, щоб руйнувати правило. І я одне з тих виключень. Я навіть думаю більше. Що з моменту, коли я змінила кольор волосся, не лишилось жодного кольору, який би мені не личив. До того ж є один нюанс, кольори теж не всі красиві, як і люди. Є такі кольори, які взагалі нікому не личать, жоден виробник одягу не здогадається випустити речі таких відтінков, бо вони огидні. А з чого в цей раз все почалося. Я зайшла до салону краси розповівши до того майстеру який тон я обираю саме в цей час. На що вона сказала: "Правильно, ви як зайшли, я зрозуміла, що ви зима". А я їй у відповідь по неоднозначність теорії кольорів, про те що, її винахидникі дивились на тих жинок, що поруч з ними, та як могли класифікували. Вони не знали, що відбувається за небокраєм, наприклад, у нас, в Україні. Їх типи це європейськи типи. Це не про нас. Вона погодилась зі мной. Але я, все одно, провірила. Узнала, що вони не гають часу, а винаходять вже підтипи. Намагаються виправити помилки. Все ж завоювати довіру жінок всього світу не проста завдача. Є таки як я, що дивляться навколо, шукають, перевіряють :-)

Захотілось підрахувати слова в цьому тексті, за якими кацапи, що кажуть, що українська мова є російською з незначними замінами, будуть змушені лізти у словник, а мені не буде анітрохи за це соромно.

На мій погляд, слів, в яких немає очевидной схожесті (як ось в слові "схожесть")

Всего 40 чисто украинских слов, за которыми нужно лезть в словарь истово русским людям. Я сначала просто на украинском пишу, а потом приятно заметить некоторые детали :-) Как говорили в классе моей сестры: "Я Нефертити, а вы не пиздите". А тут и говорить не нужно. Без лишних слов.

Але ж українською цей вислів буде звучати м'якше: "Не піздить, бо це гріх!"