Ополченочка такая, раз, перебежала, а президент оппа, раз, и Зеленский... :--)))

.

Бій під Крутами міг би бути успішним, якби не повстання робітників, в той самий час, у Київі. При майже втричи переважаючей кількості сил ворога. Бій тривав з ранку до вечора. Виїзджаючи на бронепоїзді, кілька разів, в тил большовицьких війск, бійцям УНР вдалося завдати численних втрат, і вони, також, відбили кілька атак супротивника. І, навіть, коли більшість підрозділів почали відступати за наказом Петлюри, через вказане вище повстання, то було б ще й нічого, але, тільки один взвод заблукав, той самий. Якого стратили невдовзі більшовики. Але, якщо б селяни не повелися на обіцянки більшовиків отримати землю, що належала раніше поміщикам, то нічого б цього не було. Більшовики надурили, як, згодом, з'ясувалося, але ті хлопці назавжди лишилися молодими і недосвідченими. Коли ще так мало жили

Насколько же рознится ощущение комфорта, для себя и окружающих, у совсем новых поколений и еще очень советских, намного более ранних. Маленькая стайка школьниц начальных классов, так офигенно устроились в пространстве салона нового троллейбуса, при максимальной забитости общественной тарантайки, что я даже не ощущала дискомфорта. А еще кофе не просто вернулся в мою жизнь, а в трехкратном размере, по сравнению с предыдущими попытками, я поняла, что надо было просто адаптироваться, пережить период бессоницы, как оказалось, очень короткий. Для решения моих обычных сосудистых проблем кофе подходит замечательно, а если еще и с йогой, так вообще.

Зимний период решил наш город, и, наверное, страну все-таки, в этот раз, мучать не отсутствием солнечного света 6 месяцев, а частыми перепадами давления и с большей аплитудой чем обычно, когда гипотоник, хоть и успевает принять меры, но все равно еле-еле поц, и, иногда даже за меньшие сроки чем обычно, вместо суток вдвое быстрее. Опять я интуитивно хорошее для себя нашла! :—)

Точно так же, как Москва первой нарушила, еще при Хмельницком, установленные в Переясловском соглашении обязательства по отношению к Украине, а именно, защищать от поляков, не мешать сохранять автономию, так и в войне со шведами, после которой Ивана Мазепу запечатали якобы намертво клеймом предателя, россияне просто послали его на хуй, когда он попросил военной помощи, при том, что с запада шли союзники Швеции поляки. Даже 10 человек, сказали, не дадим. Уже в который раз, просто кинув Гетманьщину через хуй, московиты были крайне удивлены, когда в ответ через хуй кинули их. Ай-яй обидели маленьких.. От жалко пацана! (с)

Меньшиков, от имени Петра, потом напал на столицу Гетьманщины Батурин, и просто истребил 6000 человек, включая стариков, женщин и детей. В качестве фразы "Карфаген должен быть разрушен" уже можно прилагать к записям на эту тему другую: "Фашизм не пройдет, ага"

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. У 1606 р. козаки спустошили Варну — найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу — ринок рабів у Криму — і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі діяння, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі».

Не менш вражаючими були подвиги козаків на суші. Розлючений нездатністю Польщі приборкати козаків, султан Осман II зібрав величезне 160-тисячне військо й разом із тисячами своїх кримських васалів рушив на Річ Посполиту. В 1620 р. під Цецорою поляки зазнали страшної поразки. Але через рік 35-тисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, врятувала від неминучої загибелі вчасна підмога 40 тис. козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним

Литовський статут дав можливість здобути цінність права як поняття, проте в князівства Московського в 16-му сторіччі такого поняття взагалі не було, а амбіцій вже була купа. Вони уявляли вже тоді себе Третім Римом, або майже Константинополем.

Нижні верстви стану феодалів Речі Посполитої жили на рівні майже селян. Могли себе прогодувати й годі. Хоча мечем були обдаровані, та наче навіть хтось колись з їх роду проливав власну кров за короля

Отчего-то уже именно после экскурсии я почувствовала дискомфорт, от которого некторое время, не могла избавиться. Да, я не предугадала, что мы будем стоять подолгу возле некоторых объектов, и что одеваться нужно явно теплее чем просто для сегодняшней прогулки. Под конец я довольно сильно замерзла. Но и в том, что Экскурсовод рассказывал более получаса о пивоварении в нашем городе, не сходя с места, возле дома Александра Поля и только потом перешел к теме дома и его обитателей было что-то странное. Как если бы его вообще не волновал комфорт как таковой, и, в общем-то, комфорт других тем более.

Но, как мне кажется, дело не только в этом. Во-первых, как только я подошла к месту начала экскурсии, я вдруг почувствовала, что за исключением одного человека, мне так или иначе, неприятен каждый из участников. У всех были довольно мрачные лица, лишенные той позитивной легкости, которую сейчас принято считать обычным нормальным форматом, во-вторых, что усугубляло первое, про каждого можно было сказать, что у него нет вкуса, и еще наличие так или иначе внешних диспропорций. Особенно это относится к женщине с абсолютно ассиметричным лицом, то есть с патологией. Как если бы мироздание решило за что-то меня наказать, окружив мрачными уродцами. И не то, чтобы каждый буквально был уродцем, но все вместе почему-то ощущались как уродцы. Что напомнило фильм Ходоровского.

Высокий и очень полный мужчина лет 50-ти, к примеру, периодически, по мере продвижения, обнаруживал прекрасное знание истории города, но вдруг в возникшем споре о том, был ли чекист Урицкий хорошим человеком, заявил, что отнесение к плохим либо хорошим это все равно что деление на наших и не наших, что кроет в себе подвох. Это после заявления о том, что данный персонаж приказал расстрелять массу людей и сам, в итоге, был расстрелян. Я как-то смогла увернуться от попытки привести разговор к современной ситуации в Украине, но я просто ушла от темы, почувствовав логическую ловушку, из которой не получится выбраться легко, принимая вызов оппонента, не успевая соображать достаточно быстро в состоянии опьянения, чтобы поставить ему мат.

Молодой человек, который был исключением в этом удивительном в своем неприятном впечатлении собрании, проводил, в основном, со мной, свою собственную экскурсию, обнаруживая в себе невероятно глубокие познания в пивоварении. Высокая полная девица со своим собственным оттенком депрессии в лице, оказалась не то его хорошей знакомой не то его женщиной, но я так и не поняла, пара они или нет. Но вдруг именно когда мы в последнем месте гастрономических удовольствий сели с ней и с ним за один маленький столик, Алина, а ее зовут Алина, начала понемногу раскрываться в лучах, возможно, его обаяния и позитивного восприятия мира, вероятно. Мне кажется, что он из тех людей, которые готовы видеть позитивное вообще в женщинах, даже если они из другого поколения. Именно в этот эпизод все было замечательно. Но когда я со всеми попрощалась, то пыталась сначала отогреться в других кафе, то просто читала интернет на лавочке в торгово-развлекательным центре, периодически пытаясь понять что со мной происходит и в чем дело. Узнала, что доходных домов у нас еще больше чем я думала. Один из них я, до сегоднешнего дня, считала сталинкой, а поди ж ты. Еще и один из самых комфортабельных в дореволюционный период.

А роскошный особняк на улице ведущей к синангоге, проектировал брат писателя Достоевского, а самый красивый дом на бывшей Дзержинского - Шретер

В торговых центрах негде яблоку упасть, что твой Новый год. Это так возрадовались что у женщин есть права или так силен еще дух Советского союза?

В маршрутке две мамы, у дочерей которых двойные имена, нашли о чем поговорить. Например, о сложностях в детском саду во время переклички. Мария-Тереза и Августа-Клементина

Из прораба на стройке до престижной и требующей постоянной учебы и дисциплины должности военного. Но эмоции победили всю это рациональную маету и вот теперь загадка в информационном пространстве, или женщина вот настолько аж влюблена или она даже вот совсем Мата Хари. Прототип героини фильма якобы производства "Луганфильм", просто вдруг взяла и сбежала. И уфф, наконец-то у украинских спецслужб появятся доказательства пребывания российских войск на востоке страны!

https://www.svoboda.org/a/29803030....w_JX5jFuvwVxNpI

Ополченочка - сумочка переметная,
И любовь все планы разрушила.
Предала, что могла нарушила.
Но любила это животное.

Или кто человек, а кто волк?
Неизвестно кто к кому в гости
Возле сердца крутятся кости
На рассвете уходит полк

Вторгнення літовців, у 13-му сторіччі, русіни сприйняли набагато позитивніше ніж московитів. Бо перші намагалися зберегти культуру, яка вже була до них, а останні навпaки. Руськими людьми себе називали тоді українці і білоруси, а московитів завжди виділяли окремо

Взагалі то, кажуть, що Донбас в селах, переважно, україномовний. І, знов же, Жадан з Луганщини. Мені самій якось слабо принципово розмовляти українською у Днепрі, хоча навичок вже вистачає, завдяки кільком людям, зі Львівщини (якщо точніше, Радехівщини), Київщини, а також з сел нашої області.

Випадково побачила вірші Миколи Холодного:

"Вірш, якому не придумаєш назви"

На стрімким теріконі
ти мені віддалась
Серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
Весь Донбас
Весь Донбас
Припинивши роботу.

Донецьк, 1964 р.

"Полум'я"

А може, полум'я погасне
А може, полум'я пога...
Яке у тебе все прекрасне
Рука,
нога...

1963 р.

Сама Марія вважала, що створює картини, перш за все, для радості людей. Я вважаю, що їй це вдалося дуже добре

.

Взагалі-то я була у минулому місяці на виставці робіт Марії Примаченко, а разом з її картинами виставляли ще дуже цікавих Василя Довгошню, Параску Власенко, Галину Собачко-Шостак, Євмена Шевченко. Це все майстри з минулих єпох, представники одного жанру, а саме, наївний примітивізм. Це викликало так впевненно свято на душі, а ще відобразилось на подальшому натхненні у роботі, що я й досі рада що там була, і це бачила наживо. Це дивовижний досвід! Були думки про те, що коли людина бачить у перше живопис цього напрямку, вона намагається захищатись від оцінки яких-ось суворих інших, тих, хто сказав би що це не є мистецтво, тому терміново складає певний аналіз розумом, здебільшого, негативний. Але такі твори містецтва важливо саме відчувати, вміти бачити серцем. Це ж саме стосується й сюрреалістів, таких як Сальвадор Далі, Магрітт, Керіко та іншіх. А тут саме розмова кольором, ємоції як вибух, виплеск, вигук з розмаху! Дуже щиро і незаперечно у своїх істинах.

У документальному фільмі, що показували в одному з залів, Марію Примаченко, через проблеми зі здоров'ям порівнювали із Лесєю Українкою, але я вважаю, що і за фахом і, особливо, через напрямок, в якому вона працювала, Марія, все ж, ближче до Фріди Кало. Сучасники, великі майстри, такі як Пікасо, Марк Шагал, були у справжньому захваті від її робіт, Марк навіть під цим впливом почав малювати де інде схожі образи. Це при тому, що Марія ніколи не виїздила зі свого рідного села, майже, все ж, в молодому віці була у Київі.

Ще я трохи встигла подивитись фільм про Катерину Білокур, також бачила її живопис, дуже сподобався, але трохи засмутили факти про Катерину. Марії ще пощастило з односельцями, а Катерину ображали її ж батьки, як ім здвалося, заради її ж блага. Ніби її б вважили божевільною, якщо б вони не нищили її живопис. Мабуть так саме, як вони вважали б божевільними Пікасо чи Кандинського, або Марка Шагала, якщо, звісно, б знали хто це такі.
Але Катерина не могла не малювати і робила це попри все. Бути народним митцем іноді дуже важка доля, але це справді саме є доля людини, малювати через нестримний потяг до цього

.

.

.

А Полтаву я оставлю на попозже :--) После них