.

.

.

.

Я зробила доволі багато фото на Личаківському цвинтарі, львіському некрополі, розташованому на пагорбі, в якому сімейні склепи та скульптури розповідають відвідувачам про ставлення родин померлих до своїх родичів, про тугу за ними, про любов, про незворотні зміни. Але й про життя, про те як життя та смерть існують поруч з одне одним. Я багато, відповідно, виклала таких фото у Інстаграмі, більше ніж мій акаунт, з такою кількістю фото про смерть, міг би вважатись не сумним, позитивним та веселим. Просто я не роблю вигляд, що смерті не існує, поки хтось спеціально не нагадає. І, головне, ці фото красиві. Це частина життя саме у Львові і вона вот така! Тут не потрібно ховатись за Хеллоуїн, або за якусь іншу розважальну хуйню, застигла вистава у вигляді каменю розповість усе що треба без вашого керування, та марних ілюзій що ви все контролюєте. Але вас запрошують на подію :--)

.

.

.

Розмова виключно українською, тому що опинився у мовному середовищі, той випадок коли дивуються. коли дізнаються, що ти з міста Дніпро, але радіють що Дніпро вже з такою назвою :--) Відкриття чогось нового та красивого, вражаючого, що сприймається, як багато чого, мов частина єдиного цілого, приємні, доброзичліві мешканці, які знають, що в Одесі не так як у Львов і сплата у транспорті не спочатку, на вході, а на виході. Купа позитивних вражень, певна міра сп'яніння, особливо на святі сиру та вина, біля палацу Потоцькіх, але й просто від того, що дуже добре. Підійматись на ратушну вежу й бачити крайовиди, мабуть, ніколи не набридне. Атланти, леви, великі та малі вежі, старовинні фасаді із фантастичніми формами, старі гарні двері, собори, античні боги, безліч цікавих деталей та десь серед цього робимо крок за кроком ми разом із С.К. Це залишиться у спогадах назавжди! :--)

И все же интересно, понимаем ли мы сегодня, когда наблюдаем за событиями в так называемых «народных республиках», что Советский Союз - и в захваченной большевиками России, и уж тем более в оккупированной ими Украине и других республиках - и был той самой победившей ДНР. Что мы просто жили в большой ДНР, государстве гопников. И что все эти сталины-молотовы-кагановичи и были захарченко-плотницкие-пушилины, только масштабом побольше и покровавее. И вся хваленая советская культура - это балерины Донецкого театра и прилепины-фадеевы-ставские. Понятно, что за несколько десятилетий все это мутировало, менялось, но неизменно боролось с живым и честным. И разница между Россией и Украиной только в том, что благодаря Майдану 2013-2014 годов мы немножко отползли от ДНР, а Россия благодаря 1993 году, Ельцину и Путину окончательно вернулась в государство гопников. И поэтому путины-патрушевы-чепиги-пушилины-аксеновы и прочие гоблины, лиц не различить, караул устал, ДНР на марше.

Ось раптом так все склалося, що не побачити улюблене місто Лева я вже не можу, бо є квітки на потяги, до того ж, такий перебіг, що я хочу його тільки бачити :--) З дорогою мені людиною разом :--)

Слушала в Арт-світе превосходную лекцию о том что можно делать с организацией городской жизни, чему мы можем учиться на примерах европейских городов, насколько применима к развитию города глобализация, о том что такое партисипация, что может, на данный момент, сделать команда проектировщиков в содружестве с урбанистами для получения как можно лучшего результата преобразования и реорганизации городской среды.
Лекцию проводили урбанисты и архитекторы из Харькова, Александра Нарижная и Анастасия Палий. Во-первых, я увидела вокруг множество студентов с нашего архитектурного факультета, как я поняла, градостроителей. Но это уже поколение людей, которые знают, что от них зависит, будет ли меняться к лучшему город или нет. Их жажда знаний по поводу того, как именно действовать в той или иной ситуации с проектированием конкретного района в городе, например при взаимодействии с госструктурами, населением города и др. Жажда получения ответов на вопросы, умение грамотно формулировать, и вообще думать, поистине впечатляет. Во-вторых, эти прерасные девочки из Харькова, которые выиграли суд с организаторами конкурса на заполнение площади Свободы пафосной хренью в виде колонны в стиле "ко-ко-ко", тоже восхищают компетентностью, уверенностью в том, что нет непреодлимых препятствий и еще умением позитивно мыслить. Они рассказывали что они делают для того чтобы все получилось, что и как работает, что является следствием чего, какой план Б, если не срабатывает план А.

Так же, присутствовал журналист, я только не знаю из какого издания, но у него была своя точка зрения на то как все происходит при попытке обсуждения проектов с городскими властями. Что это как бы бесполезно, что мер и представители горсовета все будут делать по-своему, хотя для вида что-то там одобрят. Но архитекторы и урбанисты из Харькова считают, что сделать один раз для очистки совести это одно, а использовать все возможные ходы, чтобы мер, допустим, не смог отвертеться - это другое. Они рассказывали как вручали их мэру (неужто Гепе лично? Боже-боже) программу действий по конкретному проекту, в присутствии журналистов, которых пригласили в честь торжественного открытия некой акции, связанной с темой мобильности в городе. И журналисты потом регулярно спрашивали мэра о том как продвигается утвержденный процесс.

Удивительно видеть готовность у наших студентов к борьбе с чиновниками старого образца. Готовность что-то менять в самой организации работы ГЛАВАПУ. Которая, судя по всему, очень устарела.

читать подробнее

.

.

Доки в нас тягнеться заморожений конфлікт на сході, а саме в нашому місті заморожені ремоні роботи усього, починаючи від метро, закінчуючи реставрацією старих будівель, в районі південного полюсу Земного шару, тобто у Новій Зеландії, виявили партію полуниці, начиненою сталевими голками. Мабуть, розглядають версію, що це міг бути маніяк, але більш ймовірним вважають, що це могли бути мавпи, які узяли десь купу голок, та просто кинули на ці кошики з полуницєю. Новозеландцям радять розрізати навпіл ці ягоди, щоб не пропустити чогось такого перед тим як їсти. У нас свої проблеми, в людей свої. Партія цих полуниць прибула з Австралії. Мабуть, там і мешкають мавпи-маніяки. Жертв нема, сповіщує газета bbc

На фестивалі у районному центрі Солонянського району в селі Солоному, було не стільки весело, скільки зворушливо. А ще прикро за наше місто, бо, виявляється, що саме села зараз розвиваються, наводять порядок швидкими темпами, бо є така річ, як теріторіальна громада. Там де всі знають одне одного, відчувають себе єдиной родиной, якось нема сенсу комусь брехать, красти загальні кошти, все робиться заради добробуту. Ось і школа там одна з небагатьох, європейського зразку в Україні, де система викладання зовсім нова, здається, це той самий заклад де нема оцінок. А ще дизайн інтр'єру, а ще Порошенко був на відкритті. Яскраві дітячи майданчики, хороші дороги, чисті вулиці, лихтарі в ночі світять усі. Здається це ознаки життя справжніх українців! А міськи жителі, які скиглять про те, що в країні ничего не відбувається, що свідчило б про зміни на краще, просто не висовують свій ніс за межі власного подвір'я.

Знаходитись на такому святі досвід дуже цікавий, це більш урочистість, на якої доречно прикласти праву руку до сердця. І ще радісно майже до сліз. Ось воно, справжнє. Особливій затишний світ, де всі раді всім. Відкриті та безпоседерні.
Я б спитала чи потрібні Україні взагалі міста, але є мер Львова Садовий і є мер Дніпра Філатов. в одного вже багато років відбудовані дороги навіть у мікрорайонах, а інший щось ремонтує так ніби топочеться на одному місці, і ще років сім має затягувати ремонти доріг, тротуарів та іншого, що потребує ремонту. Є українці, а є такі що колись примазались до Майдану своєчасно, колишні рейдери. Хай їм грець, ти що останні. Навіть не знаю, що тут у нас в Дніпрі з цим робити. А робити треба, бо дістало вже.

Просто в селі нашої області чисте повітря і добробут. А обласному центрі ремонтують щось роками і кажуть, що ще сім років будуть ремонтувати. Але за прикладом за скільки можно відремонтувати далеко ходити не треба, все рядом. Може, якось носом натикати, чи виявиться що все божа роса, як завжди у таких випадках, тоді виходить це політик старого зразку, як ті що були за часів Януковича. І це обюрює. Навіть бісить, коли спотворюють рідне місто. Я думаю, рано чи пізно рішення прийде. А зараз лишається радіти за інших. Так тримати! Це дуже і дуже круто!

І ще я весь день спілкувалася українською, це тєж зачотно... :--))

.

:--)

:-)

.