У літописаннях згадується "Оукраїна" стосовно різних прикордонних ділянок Русі. Яки мали оборонне значення. Стосовно західний частини Русі. Наприклад, між половцями і руськими землями. Щодо східного пограниччя, яке було між ніби руськими землями та финсько-угорськими, саме хазарськими, а ще татрськими і монгольскими володіннями, то щодо нього, назва "Оукраїна" чомусь на застосовується. Це, мабуть, тому, що ці ділянки Русі не мали оборонного значення. Інколи грабували инші князівства Русі, більш західні, а так більш нічим не були примітними.

http://likbez.org.ua/ua/kakoe-soder...evney-rusi.html

Зміна змісту назви “Україна” від “окраїни” до “країни” відбудеться наприкінці XVI – середині XVII століть. Див. також: Україна і Малоросія – це одне й те ж саме? Що означала назва “Україна” протягом століть?

.

.

Вечером воскресенья меня поймала снежная красота города. И парк Шевченко, в котором я гуляла одна, и набережная, где мне встретилась, за всю длину пути по ней, только одна компашка молодых человек. Набережная превратилась в заснеженную нору, под откртым небом, с белой, гладкой как письменный стол, снежной пустыней справа от нее. На далеком краю огромного письменного стола лежали большие темные предметы-дома. И сам он тянулся бесконечно вдоль норы-набережной, Днепр, наш, бескрайний! :-) А я все шла вперед и не хотела никуда сворачивать. Нора-набережная не отпускала, так было кайфово в ней идти! И уже поздно и домой пора. Но меня можно ловить на красоту и снег, ловить навсегда. Только усилием воли я себя заставила пойти в сторону дома, к остановке моего траспорта.

В маршрутке со мной знакомились весьма необычным способом. Писали в смартфон вопросы. Я поняла, что парень, который их писал, глухонемой. Я жестами успела объяснить, что буду выходить и довольно скоро. Ну или я что-то другое так объяснила. Парень оставил попытки знакомиться, пошел, сел куда-то сзади меня. Но это точно случилось со мной впервые. Такой вот уникальный день! Точнее, ночь.

Сегодня я вдруг обратила внимание, что миниатюрная портная, которая, в этот раз, закалывала булавками линии будущих швов, относительно наметки, похожа на Анну Ахматову. И даже взгляд как на портретах.

Некоторые удивительные вещи, связанные с погодой. На улице -10, если верить Gismeteo. Но, при этом, руки не мерзнут без "варешек", как я называю мои перчатки вшитые в митенки, которые для серьезных морозов! Под ногами, если идти по алее, снег стоптанный в хляби. То ли просто теплый воздух с юга, то ли Gismeteo вообще не соотносит действительность со своими прогнозами. Остается подождать подснежников и пения птиц. Нежного щебета, заливистых трелей. Особенных, для серьезных морозов.

Дуже приємно бачити їх в одному проекті. Особливо люблю Тараса Чубая. Але саме наявність там кобзаря-лірника Компаніченка - стовідсоткова гарантія того, що клип варто додивитись, а пісню дослухати до кінця

Мій друг Р. теж родом з Радехівщини. Можливо, це співпадіння, але він чомусь їде допомогати Батьківщині, не високопосадовцям, не олігархам, не кoрупціонерам, а саме Батьківщині, завжди, коли його запрошують. І ніколи не відмовляє. На Новий рік, так на Новий рік. Тому, що так треба. Я пишаюсь, що із ним знайома! Я не така

Відрізані голови українських повстанців

17 листопада 1945 в с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. в облаві внутрішніх військ НКВД і оперативників з місцевого райвідділу загинули троє повстанців: районний провідник Петро Макарчук-“Бакунін”, кущовий провідник Петро Лясковський-“Мирон” і кущовий військовик Василь Прихода-“Бережний”.

Видані зрадником, підпільники полягли при відступі зі села до недалекого лісу. Важко пораненого П.Лясковського таки на полі енкаведисти тортурували косою. Нею ж потім відрізали всім трьом голови, які забрали в райцентр на впізнання. Косу встромили в поперек замордованого П.Лясковського.

Обезголовлені тіла енкаведисти залишили і місцеві мешканці поховали їх на цвинтарі в Немилові. Голови були на палицях виставлені біля будинку райвідділу НКВД – для впізнання і на пострах. Арештований односелець Степан Мельничук розповідав, що їх привозили до нього впізнавати аж у тюрму в Дубно (Рівненська обл.)…

Випадки відрізання голів були непоодинокі.

Заарештований в той же час на Радехівщині районний військовик Микола Сарчук-“Буря” мені особисто розповідав, як в коридорі райвідділу НКВД його водили повз відрізану голову полеглого 21 листопада 1945 Юліана Ващука-“Каменяра” (надрайонний військовий референт, в минулому командир сотні УПА, хорунжий УПА).

Volodymyr Moroz

Від себе хочу лише додати, що українські автори пишуть тексти саме для українських читачив. Зовсім не для того, щоб тикати ці тексти та фото під ніс кацапам. Бо що з кацапів возьмеш, зазвичай, окрім анализів. Також хочу додати, що кацап, як і українець це не завжди етнічна належність. А дуже часто, навіть, зовсім не вона. Саме кацапів-українців, більш за все, хочеться називати хохлами

На фото:

1) Лясковський Петро (“Мирон”; 2.09.1922, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, там само). Член ОУН з 1930-х, очолював станицю в Немилові, з липня 1944 – кущовий військовик і командир Самооборонного кущового відділу (СКВ), від осені 1944 – кущовий провідник ОУН.

2) Сидить в центрі - Макарчук Петро (“Бакунін”; 13.07.1913, с.Завидче Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл.). Навчався у Бродівській гімназії, здобув фах кравця і в 1930-х проводив кравецькі курси в рідному і сусідніх селах. Довголітній член ОУН. Одружений, мав сина і доньку. Господарський референт ОУН Радехівського повіту (1943–1944), районний провідник ОУН (1945)

Для 3) те ж саме пояснення, що для 1)

Боже, яка мелодія! У більш східних регіонах таку і не зустрінеш взагалі! Навіть приблизно

Судя по надписям на украинском на фото, это снималось в Украине. Очевидно, так мог выглядеть пророссийски настроенный гражданин, который заодно симпатизировал новым русским. Теперь уже не новым.

Взято из чата канала "Кагал Грибоедова" в телеграме

На фоне ресторана "Панорама", когда пора уходить и с шоколадной крошкой а-ля мушка :-)

автор своих песен и просто человек

.

.

.

"Неизбежность"

.

.

.