Недавна було в новинах таке що в Херсонесі тепер роблять амфітеатр, попри те що він під охороною ЮНЕСКО. Видно все хочуть довести, що ніякі міжнародні установи їм не указ. Захотіли дітей забрали задля вибивання з їх голів всього українського, захотіли - прилепили до Херсонесу новобудову, яка на фоні напівзруйнованого міста буде виглядати недолуго, крім того, що цього просто не можна робити взагалі.

Херсонес пройшов важкий шлях від демократичного поліса, в якому устрій був врегульований класичною схемою із виборною колегією магістратів до моменту, коли його ділили печенеги, половці і князь Київської Русі. Але спочатку його жителі бажали щоб їх врятували від скіфів, через що вони потрапили під владу Боспору. Влада Боспору їм не сподобалася, покликали римлян. А тоді взагалі стали олігархичним полісом, відданим на поталу тим же боспорцям. І тільки коли боспорці починали зариватися занадто, римляни нахиляли їх до потрібного положення. Так до Київської русі і дотягнули. А тепер залишилися одни руїни, в які нові боспорці, але навряд римляни, ліплять поверх руїн амфітеатр. Античного захотілося.

Це, звісно, сумно. Хіба тільки якщо згадаю товстих і рудих севастопольських котів, трохи веселіше. Хоча можна подивитися і з іншого боку. Херсонес зруйнований на деякий відсоток. Якщо від нього відірвати амфітеатр, він буде зруйнований ще на якійсь відсоток, але не до кінця. І тоді вже допоможе реставрація

Львів початку 80-х був схожий на інші українські міста. Як і всюди у СРСР, його мешканці були змушені вести розмови на кухні. Особливою ж видавалася атмосфера богемності — те, що ми називали «козу водити». Це коли творчий люд, художники, композитори, письменники та поети ходили з однієї кав’ярні до іншої, просто щоб поговорити. У моїй квартирі вони також збиралися. Іншою точкою збору був дім львівського психіатра Олександра Корольова, великого інтелектуала, поціновувача джазу та східної філософії.

Попри те що у Львові, в той час, вже відчувався дух свободи, все одне треба було знаходити якісь компроміси із місцевими контролерами соцтабору. Треба було думати наскільки можна оголювати моделей, або шукати прихист щоб вільно обговорити щось із друзями. Постійний пошук балансу між свободою і слабшаючим впливом диктатури

Коли Путин стверджував що Україну вигадав Ленін, то, виходить, що цей останній генсек, і за одне цар, нічого не знав про УНР і про те, хто такий Павло Скоропадський. Це ж, виходить, що сіренький кдбістський посадовець, дивом вибившийся в керманичи колишньої РФРР, навіть не читав "Білу гвардію" Булгакова. Але й мільони вірнопідданих, виходить, що теж не читали.

Влітку 1918 року на Гомельській телефонній станції стався конфлікт між працівницями та власниками-концесіонерами братами Рукавішніковими.
Зарплата телефоністок на кінець 1917 року становила в перерахунку на українські гроші від 30 до 60 карбованців.
На початку 1918 року більшовики, що захопили місто, наказали концесіонерам підвищити зарплату телефоністок до 110-160 карбованців.
З приходом української влади Рукавішнікови відмовилися виплачувати підвищені зарплати і знизили її на 50%. У відповідь телефоністки оголосили страйк.
Телефони в Гомелі замовкли на 6 днів, а до керівництво станції отримало сотні скарг і претензій.
Начальник станції почав звільняти страйкарів і набирати нових. Роботу станції вдалось частково відновити. Однак звільнені почали боротьбу зі "штрейкбрехерами": новим співробітницям не дозволяли вийти на роботу, перерізали телефонні лінії.
Телеграми з проханням про допомогу на адреси Міністерства праці, Міністерства внутрішніх справ і навіть Голови Ради міністрів Української держави полетіли і від страйкарів, і від підприємців.
На місце був відправлений Чернігівський губернський комісар праці, який раптом став на сторону телефоністок. Звільнені самовільно з'явилися на роботу і "усунули" опоненток.
Брати-бізнесмени оцінили такі дії як захоплення підприємства, звинуватили комісара в "яскравій прихильності до соціалізму і більшовизму".
Конфлікт тривав майже місяць і закінчився перемогою телефоністок - з 1 липня заробітна плата на станції була підвищена удвічі, а керівництво перейшло в руки "комітету телефоністок".
Українська влада намагалася контролювати торговельні (перш за все харчові) потоки, які йшли через Гомель на північ і схід.
На початку літа 1918 року в Гомелі з'явилася українська митниця з призначеним "комісаром з вивезення за кордон, контролю та реєстрації товарів". Цей комісар підпорядковувався Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства торгівлі і промисловості Української Держави.

Приватники-комерсанти здійснювали через Гомель масштабні і прибуткові операції. Так, мінські торговці Арон Гутнер і Лейзер Біргер за одну операцію відправляли до Києва по 2 вагона сірників.
У серпні 1918 року гомельський торговець Бенціон Евентов переправив через місцеву станцію 1900 ящиків махорки для Мінська, Шклова і Толочина.
Наприкінці літа 1918 року Міністерство торгівлі і промисловості вело квоти на цукор, борошно, махорку та ін. Повністю було заборонено вивозити сіль.
Мешканці Гомельського повіту швидко перетворилися на контрабандистів. Вони стали возити українські товари на підрадянську територію.

Ніякі заборони і обмеження не могли перемогти економічних мотивів: вартість солі в Гомелі становила 6 карбованців за пуд, а в Мінську - вже 25, махорка в Гомелі коштувала 250 карбованців, а в Могильові - 550, цукор в Гомелі купували за 160-200 карб. за пуд, а в голодуючій Москві його збували по 700 і навіть одній тисячі карбованців.
До нелегальної торгівлі долучалися і залізничники, і німецькі солдати та офіцери і навіть самі працівники митниці.

Методи контрабандної діяльності описував комісар української митниці Олександр Свірський в доповідній Міністерству промисловості і торгівлі:

"На станції Гомель існує злочинна практика таємної відправки за кордон заборонених до вивозу товарів, переважно цурку.
Завдяки великим хабарям, товар, який відбирається у власників, за допомогою спеціальних експедиторів залізничні станційні агенти вантажать заборонені товари у вагони …
Погрузка без огляду, з відома агентів, робиться так само у двох верстах від станції на робочі поїзди з підвезених по шосе на фурманках товарів, або на станції Уза за кордоном України в 30 верстах від Гомеля на шосе Гомель-Могильов"

«Три Бетмени в однім тазку рушали в подорож морську…»
Людям мого покоління (або старшим) добре відомий коротенький жартівливий віршик про трьох судноплавців-невдах.
«Три мудреца в одном тазу
Пустились по морю в грозу.
Будь попрочнее старый таз,
Длиннее был бы мой рассказ».

Англійський же оригінал звучить так:
«Three wise men of Gotham,
They went to sea in a bowl,
And if the bowl had been stronger
My song would have been longer».
Тобто, оці три мудрики – мешканці Готема, селища в Нотингемширі, в Англії. І це важливо

Легенда каже, що якось до Готема планував завітати король Джон (aka Іоанн I Безземельний aka «принц Джон», якого заведено карикатурно зображати в оповідках про Робін Гуда). Так от – Готемцям це зовсім не сподобалося: чи то їм сказали, що Іоанн відбере в них частину землі під будівництво, чи то король мав проїхати по дорозі, що пролягала крізь село, і тоді вона стала б громадською. Аби віднадити короля, жителі Готема стали вдавати з себе дурнів, напоказ займаючись безглуздими заняттями: топили вугра в калюжі; затягували воза на дах; котили головки сиру з пагорба, щоб ті самі потрапили в Ноттінгем на продаж; ловили зозулю, споруджуючи паркан навколо куща… Мовляв, це все бачили королевські гонці, тож повернувшись до короля, вони повідомили, що в Готемі живуть цілковиті дурні – і той вирішив оминути село. Відповідно, Готем здобув певну репутацію… Десь із 15-го століття гуляють оповідки про «мудриків із Готема», а у 1765 році у «Піснях Матінки Гуски» побачила світ і вищезгадана пісня.
Коли вже у 19-му столітті Вашингтон Ірвинг, американський письменник (автор «Легенди сонного виярку», це там, де вершник без голови) писав сатиричний твір із неймовірною назвою «Salmagundi; or The Whim-whams and Opinions of Launcelot Langstaff, Esq. & Others», то вивів у ньому Нью-Йорк під назвою Готем. А далі цим Готемом-Нью-Йорком надихнувся Білл Фінгер, коли створював місто Бетмена – Готем-сіті. Джокер в одному з оригінальних коміксів навіть зачитує «Three wise men of Gotham», прямо вказуючи на це. (с) Євген Кіося

Є і декілька українських перекладів, як от варіант Галини Малик:
«Три мудреці в однім тазку
Рушали в подорож морську.
Якби міцнішим був тазок —
Побільшало б про них казок».
або інакший: «Три мудрики, усівшись в мисці, / Гойдались в морі, як в колисці…»

Дякую, Sirin! :-)

Першодрукар Іван Федоров вважається засновником друкарської справи у Московському царстві. Але через те що з Москви його просто вижили конкуренти-видавці-церковники, він поїхав у Львів, де знайшов сприятливі умови для подальшого розвитку. Міняти назви, топоніми пов'язані з його імям зараз ніхто не збирається точно. На приклад, вулиця Івана Федорова, на якій є чудовий сквер напроти посольств різних країн у Києві.

Він був не тільки друкарем.ю а ще інженером, гравером і ліварником.

Виходячи з геральдичного трактування друкованого знака Федоровича, деякі науковці вважають, що він походить з дрібної західнобілоруської або полісько-підляської шляхти, підписувався родовим гербом Рогоза «Шранява». Існує гіпотеза про народження Івана Федоровича на території сучасного Вілейського району .

У 1532 році, за деякими версіями, здобув ступінь бакалавра Яґеллонського університету, (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus

У Львові його стали називати не Федоров, а Федорович. Бо ця версія прізвища була ознакою належності до вищих верств суспільства в Московії. Там таке прізвище могли носити лише дворяни.
У Білорусі й Україні таких обмежень не існувало, і друкар називав себе «Іваном Федоровичем», додаючи до цього пояснення «з Москви», або «москвитин»

Проте саме друкарській справі навчався, напевне, в анонімній друкарні новгородського священика Сильвестра (1553–1563).

 Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена Іваном Федоровим, вплинула на подальше східнослов'янське друкарство. У післямові до «Апостола» 1564 року безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний.

У Москві, разом із Петром Мстиславцем Іван встиг надрукувати кілька книг, потім їх друкарню спалили.

Упродовж 1569–1570 років надруковані Учительне Євангеліє та Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами: Євангеліє — геральдичною композицією, Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані Іваном Федоровичем і Г. О. Ходкевичем.

Далі Заблудова, Львів, Острог і знов Львів.

Упродовж 1573–1574 років у монастирі св. Онуфрія «друкованє занедбане обновил» (надгробна епітафія на могилі у Львові).

Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням «Апостола», прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же в 1574 році надрукував перший східнослов'янський Буквар.

У 1575 році перейшов на службу до воєводи Київського, князя Костянтина Василя Острозького управителем Дерманського монастиря.

Івану Федоровичу, в багатьох справах, допомагав його син. Упродовж 1580–1581 років спільно із сином, Іваном Друкаревичем, видав першу повну слов'янську Біблію з власною післямовою.

Написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 року, Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де Іван Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (початок X століття) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що в 1583 році відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу ІІ свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами

Цей динозавр є дуже впізнаваним через подовжену форму черепу, яка плавно переходить в додаток, якій за функцією був подібний на тромбон і міг видавати різні звуки, які були настільки міцні за потужністю що могли долати великі відстані. Проте паразауролоф був травоїдним і геть взагалі не мав засобів захисту від хижих динозаврів.

Коли я малювала паразауролофа, то уявляла що його будуть купувати для енциклопедій

У Криму постійно "нічого не відбувається", лише то там то тут загоряється трава, чути вибухи і просто падає на землю черговий безпілотник. Чомусь кожний раз, коли загоряється трава, на місце загоряння виїжджає очільник адміністрації. І все було збито коли безпілотники атакували Чонгарський міст, але чомусь він був потім перекритий і їхати громадянам РФ пропонували в об'їзд...

А ще кораблики які все нібито збили, але чомусь їх екіпажи благали про евакуацію

І на фото просто красиве :-)

У 90-му році, коли проводилася Студентська революція на граніті, в Івано-Франківську теж був мітинг. І, зокрема, Дунчик не міг залишитися осторонь, тому не просто туди пішов, а зчепився з ментами, омоновцями. Він вигукував гасла за підтримку незалежністі держави, за недопущення підписання нового союзного договору. За що був дуже жорстоко побитий. Він прийшов на репетицію увесь в синцях, але грати в гурті, навіть тоді, не припинив.

Головними вимогами молоді були:

недопущення підписання нового союзного договору;
перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ;
відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Метод забастовки, такий як голодування, на той момент, в Україні був чимось зовсім новим. Тому, попри все ще значний вплив кремля, вимоги мітингувальників було виконано.

«Революція на граніті», що була повністю організована силами студентства, мала на той час небагато аналогів у Європі, зокрема студентські протести у Франції 1968 року. Прямим наслідком київських протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

Відпочити від новин, навіть поринаючи у сферу б'юті-індустрії, не вийшло. Коли я відвідувала вчора мою перукарку вона включила телевизор і, поки вона робила мені зачіску, я почула що там розповідають про Пашу Мерседеса. Він мав не лише багато авто марки мерседес, а ще й золоту стіну в своєму особняку. А ще бажає смерті при кожному зручному випадку. Виселяли його з Лаври, звичайно, зі скандалом, він прокльонав направо і наліво. Зеленського, працівників музеїв, міністерство культури і всіх із ним пов'язаних. А ще якось прокляв ченця, який назвав Путина хуйлом. "Ви всі помрете!" внушає, із перекошеним від люті обличчям, цей кашпіровський, але носити електронний браслет він мусить не через це, а через агітацію за путина своїх вірян, за підтримку руського миру. Ще окремо він проклинав Зеленського за те що його не пустили до останнього на прийом без черги, бо патриарх же свята людина! Десь місяць тому його побачили без браслета. Паша вдавав ніби йому не продовжили запобіжний захід, але прокуратура заявила що це зовсім не так. Тож брехати для Паши так само природно як і купувати особисто собі золото на гроші прихожан

дізнавшись, що сотні прігоженскіх зеків живуть в готелях та гостиницях Московії (із забороною полишати готель, але не нумер), кореспонденти "Радіо Свобода" пройшлися по московитах із простим провокаційним питанням:
"А ви би поселились в гостиниці, знаючи що там живуть військовій-зеки?"
от перелік відповідей, дивіться які московити вишколені.
— «Ну єслі сам па сібє чілавєк хароший...» (а єслі нєт?)
— «Ну єслі будут вєсті сібя прілічьно...» (а єслі нєт?)
— «Ну биваєт чьто і нармальниє с віду люді аказиваютса хамамі...»
(і що? продовжи думку).
Оця манера московитів "переривати себе на півдумці", залишаючи недовисказаним.
Запам'ятайте її, це їхній маркер.
Може видати агента серед вас.
Наприклад Бродскій колись (а він же московит):
— «Ну єслі уже Євтушенко протів колхозов...»
(Довлатов в жарт домислив: "Тоді я за колхози", і так увійшло в історію; а він знав, над чим жартує).

А тим часом, дві третини африканських лідерів відмовилися їхати до Санкт-Петербургу на саміт Росія-Африка :-)))

Але, на ВДНГ, все ж, була одна деталь. Дерев'яне панно-різблення, яке присвячене війні. Скромно стояло подалі від людського моря. Окремі сюжети ніби пліточки. Серед них вирізані назви міст. Вирізано все підкреслено грубо. Мабуть кожна пліточка символізує віконце в чиєсь життя. Десь були і лебеді і вогонь, жіноче обличчя, вітер, поховання, каплички. Всі їх об'єднував образ лиха, попри всю відмінність однієї від одної, була єдина емоція. Можливо біль, або просто пригнічений стан душі.

Але, все ж, хотілося в цей день бути як усі. Десь вдалині виднілися атракціони, можливо і бісово колесо. Камінь, ножиці, папір

Просто словами не передати як болить в середині за Одесу! Це кохане місто, яке я відвідувала безліч разів, лише за тим щоб відчути радість, чи то від зустрічі, чи то від подорожі разом, чи просто щоб злитися з Одесою в одне на свій День народження, ще не здогадуючись що зустріну там ще й нове кохання. А зараз бачу лікування російських пропагандонів від того що зруйнували спадщину ЮНЕСКО, мовляв в Спасо-Преображенському соборі переховувалися іноземні найманці, а ще у Будинку вчених на Сабаніївському мості і в кількох ще пам'ятках архітектури...

Ще не було жодного разу щоб я не була в захваті від краси Одеси, і щоб не відчувала поцілунків, не чула компліментів, не переживала щось особливе. А зараз зграя ман'яків захуярили в прекрасне місто онікси і калібри, та ще намагаються видати ці ракети за українські, хоча вже всім відомо що причина цих влучань в неточності Х-22, росіяне цілили в портову інфраструктуру, але промазали, влучили в Грецьку, в Сабаніїв міст, в Єврейську, в Арнаутську вулиці.

Хочеться обійняти Одесу разом з одеситами і котами. Пам'ятаю як в останнє дивилася на неймовірний початок Малоразліївської, як звідти вийшла дівчина неймовірної краси, а я пішла в бік вокзалу, де мене чекали щоб проводити на поїзд.
Одеса, дивовижна Одеса... знов фашисти поранили твоє прекрасне обличчя і закликають ще раз бомбити Л'вів!

Натомість, в ночі, здетонував ще один склад боєприпасів у Криму, перекрили трасу Джанкой-Симферополь. А ще посадили Гіркіна, загребли Бородая, влучили безпілотниками по московській інфраструктурі. І свіжі мемчики не примусили себе чекати дуже довго.

Микола Хвильовий не був закатований або розстріляний НКВС як більшість письменників "Українського відродження", але закінчив життя самогубством. Він бачив як приходять за його друзями, знайомими, він знав що з ними буде потім. Зректися від головної діяльності свого життя, від відокремлення української культури від російської, Хвильовий не міг, тому обрав саме суїцид.

Центральною для Хвильового була проблема історичного буття України, української культури. І він бачив порятунок лише в тому, щоб заперечити москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів. Окрім цього Хвильовий відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.

У 1925 році він висунув гасло "Геть від Москви!", вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за "московським шаблоном".

За рік Хвильовий набирає обертів і пише публіцистичний памфлет "Україна чи Малоросія?" (але друком він вийде лише в 1990). Епіграфом були обрані рядки Фрідріха Шіллера: "Рабство — річ ганебна, але рабська психологія у свободі — гідна зневаги".

Визначальною у памфлеті є думка:

"…ми є справді-таки незалежна держава, що входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І самостійна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього вимагає залізна й непоборна воля історичних законів…".
Тоді про Хвильового говорили, що він "той, хто вивів з рівноваги навіть Сталіна в Кремлі"

.

Данте

Я пам'ятаю як першими Шахедами було зруйновано будинок в центрі Києва, вбито вагітну жінку, кота і літніх людей. Як від болю стискалося серце. А тепер наші ППО збивають БПЛА ще на підльотах до Києва. Досвід і антидронові рушниці, на які ми скидуємося всією країною. Для створення картинки перед не зовсім, вочевидь, психічно здоровою аудиторією рашки не жаліють грошей навіть тоді коли постріл нульовий. Сьогодні ми спускалися в ночі у бомбосховище всього два рази.

Є прогрес. Сьогодні ти їж ведмедя, а завтра ведмідь їсть тебе.

Так у французької збірної наша збірна блискуче виграла, а в іспанської програла і навіть Мудрик нічого не міг зробити, ні швидкістю бігу ні швидкістю реакції

Прислали мне сегодня этот рисунок с Одессы. Девочка нарисовала. Девушка. Молоденькая. Юное создание. Такие рисунки...
В блокноте.

Она сама это помнит, она покажет это своим детям (это обязательно). И внуки еще прихватят этот рисунок в память.
80 лет, в среднем. Три поколения. Будут помнить, что пережила их бабушка. И это не шутки. Лет, лет, лет...
Каждый раз, когда меня спрашивают, а насколько лет Россия посралась с Украиной? Отвечаю - на 80 лет - минимум. А то и на 100.
Девочка передаст боль своим детям, те передадут своим, а на внуках боль притупится. И тогда Украина будет готова простить России её поступки.
При условии, что Россия поймет свою неправоту, попытается покаяться и вообще... Чота поймет.

А значит, этого не будет вообще никогда.

Пропагандисти вже визнають те що путину доповідають факти не з нашої реальності і тому він робить таки фантастичні заяви. А ще починають визнавати реальні втрати росіян на фронті. А ще Ердоган манав лояльність путина. Ерджеп Таїповіич хоче в ЄС і розблокував вступ Швеції у НАТО. Сидіти весь час на двох стільцях неможливо, рано чи пізно треба обирати.

А ще кацапи багато разів обстрілювали касетними бомбами Харків, а тепер раптом згадали що касетні боєприпаси заборонені. Коли щур отримує по пиці, щур ниє і скавучить

У випадку прийняття України в НАТО до закінчення війни, війна, на певне, локалізується на певних територіях і тоді росії не залишиться нічого як відмовитися взагалі від війни, бо невелика частина України їй не цікава, а цікава вся теріторія України. На саміті вирішується план дій до прийняття нашої країни в НАТО. На сьогоднішній день росіяни вимагають щоб ми не вступали в ЄС, але ж в ЄС вже точно хоче Ердоган і товариство росії йому цікаво не дуже, тому він зробив те що зробив і про це розгорнуто йдеться в наступному відео :-)

Військові РФ у Бахмуті перебувають фактично в пастці: вони не можуть пересуватися містом і вийти з нього теж, - Міноборони.

Якщо підсумувати результат: ми поступово, але все ж таки просуваємося, ворог на жодному з напрямків, де він наступає, не просувається.

Крім того, за словами заступника міністра, українські Сили оборони "так потужно б'ють ворога на сході, що на деяких напрямках їхні військові стали залишати позиції цілими підрозділами". Як розповіла Маляр, ворог почав використовувати "загороджувальні загони" і зброєю, спрямованою в спини своїм, намагаються забезпечити стійкість війська".


In Factum

Глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров каже, що на території тимчасово окупованого Криму було «влучне потрапляння по військовій частині орків у селищі Qalay (нині Азовське) Джанкойського району.
Тисячі громадян рф вже висуваються в бік мосту через Керченську протоку.
У найближчих населених пунктах розпочалася евакуація населення

Вас же попереджали одразу після Новофедорівки — не затримуйтесь, їдьте з нашого Криму завчасно. Ні, треба було вам чекати на Джанкой