В цьому році квіти коштують так дорого, що ми вирішили просто обмежитися тортиком і вином. А квіти з'являться іншим разом, в якійсь абсолютно несподіваний момент

Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди".

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія Симоненка була сатирою на радянський лад.

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.

Поет був не тільки бунтарем. Інтимна лірика Симоненка видається досі та має своїх поціновувачів. Відомі поезії Василя Симоненка "Задивляюсь у твої зіниці", де поет пише про любов до України, "Лебеді материнства" належать до громадянської лірики.

Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

31.07.1958

А ще, на даний час, кацапи повільно оточують Бахмут. Вони це намагаються зробити вже більш ніж півроку, але зараз в них це виходить трохи краще ніж раніше. В нашого командування є думка просто забрати звідти війська і дати оркам тимчасово порадіти хоча б з якихось перемог 24-го лютого. Але наші військові у Бахмуті і самі не хочуть звідти виходити

Наступ росіян на Вугледар завершився розгромом, втрати окупантів знов досягли рівня початку війни. І кількість знищеної техники досягла рекордних позначок. ЗСУ знищують безладну колону російських механізованих військ, наступ завершився.

Великого наступу як рік тому, тим більше прив'язаного до роковини війни, скоріше за все, не буде. Наступ вже триває як посилення наступальних дій ворогів у деяких ділянках фронту. На більше не вистачить ресурсів.

Я відчуваю що перемога України буде в цьому році. Так само впевнена і моя перукарка Юля. Хоча раніше вона була не надто оптимістична щодо термінів закінчення. Щось таке у повітрі, в сонячному світлі, якого багато останнім часом, у дитячих посмішках, у муркотінні котів, у поцілунках мого чоловіка :-)

На 24-те люте, як вже відомо, росіяни готують ракетний обстріл, але нас не подолати, саме це вже давно розповсюджено у повітрі нашої прекрасної багатостраждальної держави. І ми всі заслуговуємо лише на перемогу і краще життя! :-)

Мовою оригіналу.

Вкратце переведу с "мадярского", а то в каментах жалуются:
1) Зеков-вагнеровцев почти всех выкосили, пусть и ценой Соледара. Пригожин остается без главного своего инструмента получения влияния в РФ.
2) Хуй им, а не Бахмут. Несмотря на то, что атаки продолжаются силами уже регулярных войск, Бахмут взять в лобовую не выходит.
3) Враг давит, наступает на флангах, растягиваясь на большое расстояние. Атакует большим количеством штурмовых групп, но безуспешно. Несет высокие потери.
АПД. Давайте сюда еще добавлю инфу из других источников, что Пригожина вроде бы отстранили от вербовки зэков, их сейчас пытается вербовать напрямую Минобороны РФ

Катерина Багута (Київ)
Світанок в горах

Розвідка Британії: окупанти ведуть наступ із метою виходу на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Без достатньої кількості боєприпасів, а також техніки в рухомих механізованих з'єднаннях їхнє просування обмежується сотнями метрів на тиждень. Командири ставлять нереалістичні завдання перед недоукомплектованими та недосвідченими частинами через політичний тиск. Малоймовірно, що з ЗС РФ вийде зібрати сили для значного прориву.

Взагалі-то, перед так званим великим наступом, жодне з посольств не залишає Україну. На цей раз ні

де мешкала класик української літератури Леся Українка (Лариса Косач) і стріт-арт на Антоновича

У вересні 1894 р. Олена Пчілка перевезла старших дітей — Ольгу, Оксану і Миколу — до Києва для отримання ними систематичної освіти. Оселилися вони в орендованому будинку по вул.Назар’ївській, 21 (нині вул. Ботанічна)

Аби полегшити видатки за орендоване житло, Ольга Петрівна в одну з кімнат узяла квартиранта. Щойно повернувшись із Болгарії, Леся Українка познайомилась із ним. Це був Нестор Гамбарашвілі (Гамбаров) (1871-1966). За участь у студентському русі в 1894 р. його виключили з Московського університету, і навчання він продовжив у Київському університеті Святого Володимира. Він відчув на собі тягар соціальних та національних утисків, що сприяло виникненню між ним і Лесею Українкою дружніх стосунків. Ось як згадує Нестор Гамбарашвілі про поетесу: «Коли вона говорила про гноблення царським самодержавством рідної України, про русифікацію українців й інших народностей, які входили в колонію Російської імперії, її сірі очі запалювались вогнем ненависті до самодержавства». Його спогади, лаконічні, але точні і правдиві («Мої спогади про Лесю Українку», датовані 2 серпнем 1948 роком), розміщені в другому виданні «Спогади про Лесю Українку» (видавництво «Дніпро», Київ, 1971 р.).

«Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою», — казала Леся. У своїх спогадах Гамбарашвілі розповідає, як гарно Леся грала на фортепіано твори Бетховена, Шопена, Моцарта, Шумана, Чайковського, Гріга, як вони разом бували на концертах. Леся подарувала Нестерові книгу віршів французького поета Альфреда Мюссе з написом французькою: «Учителеві, учневі і товаришеві в пам’ять нашого «товариства взаємної допомоги» від Лариси Косач. Київ, 29/IV 1896»

Вийшов другий трейлер повнометражного анімаційного фільму "Мавка. Лісова пісня", офіційна прем’єра якого відбудеться 2 березня 2023 в українських кінотеатрах.

В основі мультфільму покладено твір Лесі Українки "Лісова пісня"

Росіяни вкрали мелодію, під час Другої світової виникла всім відома радянська пісня "Священная война”. Це один з багатьох випадків коли росіяне перетворили початково українську пісню на відомий радянський хіт. На приклад “Ой мороз”, “З під вражої охрани”, “В саду осіннім айстри білі”. Але саме крадіжка мелодії “Повстань, Народе мій!” найбільш обурює. Бо мелодія цієї пісні передає силу бажання перемогти саме кацапів. Прагнення свободи від московського ярма!

Написана вона у 1919 році у лавах криворізьких повстанців Української Народної Республіки.

Крилаті слова цієї могутньої пісні, як зазначав у своїх спогадах Юрко Степовий, полинули у навколишній простір, коли колона повстанців рушила з Кривого Рогу через міст на Захід у напрямку Єлисаветграда.
Уривок з повісті Юрка Степового «В Херсонських степах», в якому йдеться про цю повстанську пісню, розміщено в збірнику документів і спогадів «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (Київ: «Незборима нація» – «Просвіта», 1997 / Упорядники Гребенюк Г.С., Коваль Р.М., Коротенко В.В.).

Костянти́н Ю́рійович Песту́шко (псевдонім Кость Степовий — Блакитний) - український військовий діяч, командир Середньодніпровської армії УНР 1919 р, атаман. Атаман Степової повстанської дівізії (20-30 козаків) головний атаман Холодного яру.

Сама ж книга Юрка Степового «В Херсонських степах» уперше вийшла друком в українській діаспорі Німеччини (Мюнхен: Культура, 1947).

Намагаючись розшукати саму пісню, відомий український кобзар Тарас Силенко почав переглядати публікації, спогади, документи, пісенники періоду УНР і подальших визвольних змагань. І таки знайшов! У 25-му томі «Літопису УПА», присвяченому пісням Української Повстанської Армії, наводиться віршована основа зазначеної пісні з нотами – щоправда під заголовком «Ось день війни народної» («Літопис УПА», том 25, стор. 59 – 60). І найбільш повний варіант з нотами знайшовся у пісеннику «Пісня – то моє життя» (стор. 450) та деяких інших пісенних виданнях. Награна мелодія пісні відразу нагадала музикантові добре відомий радянський марш воєнних років.
«Мелодія була схожа, але не зовсім тотожна, – пояснює Тарас Силенко. – Народній пісні все ж таки більш притаманна певна варіативність».

«Священная война» – свідомий плагіат чи підсвідоме запозичення? Проводячи дослідження на цю тему шляхом порівняльного аналізу, запропонованого у фейсбучній групі «Світова музична класика – українською», відомий український композитор і піаніст Андрій Бондаренко зазначив, що мелодія радянської пісні є більш унормованою, більш академічною. «Унормувати, академізувати – для успішного випускника консерваторії це діло звичне, – підкреслив музикант і композитор, – а ось навпаки – фрагментувати, фольклоризувати… я не уявляю, хто міг би це зробити в першій половині XX сторіччя».
Отже, експерти схиляються до думки, що музичною основою створеної за доби сталінізму композиції «Священная война», авторство якої офіційно приписується росіянам Василю Лебедєву-Кумачу (слова) й Олександру Александрову (мелодія), є народжена в боротьбі з більшовизмом пісня українських повстанців під назвою «Повстань, народе мій». Про це на своїй сторінці у Facebook вперше повідомив журналіст, краєзнавець, популяризатор історичної спадщини Євген Букет, посилаючись на дослідження кобзаря Тараса Силенка.



Коли ж почалася вже російсько-Українська війна 24 лютого 2022 року, артисти Івано–Франківського драмтеатру заспівали пісню «Повстань, народе мій». У їхньому виконанні звучить її осучаснена версія, в якій поєднали обидва тексти українською та російською мовами. Перед виступом йде вступ від Юрія Андруховича, де він каже що це пісня повстанцев з УНР дуже коротко, але по суті, без спроб комусь щось довести.



Російською:

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой.
С рашистской силой темною
И с путинской ордой.

Українською:

Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
За Україну — в смертний бій!
Свята війна горить!
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!
Підемо в бій з ворожими
Полками орд чужих.
Ми віримо, що зможемо
Звільнити край від них.
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.

Приспів.

Не смеют крылья черные
Над Родиной летать.
Поля ее просторные
Рашистам не занять.

Приспів.

Не нам неволя й панщина,
Імперськая тюрма.
Б’ємось проти кремлівського
Московського ярма

У Крутах вирішувалася доля молодої української держави

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

29 січня 2018 року на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців. Тож участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воїнів, юнаків і студентів, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко, уродженець села Дащенки з Чернігівщини. З єдиної гармати по ворогу стріляв його побратим, сотник Семен Лощенко, родом із села Іванівки на Луганщині. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців – заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.

Під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 українських оборонців. Сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Російські втрати тільки вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Після визволення від російсько-більшовицьких окупантів, у березні 1918 року, тіла загиблих були перепоховані в Києві.

Історики та києвознавці сходяться на тому, що 25 загиблих під Крутами поховали в братській могилі на Новому Братському кладовищі на Звіринці, а Володимира Шульгина та Володимира Наумовича – в одній труні в сімейному гробівці Наумовичів на Аскольдовій могилі. Потім родина перенесла труну на Лук’янівське кладовище. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ був зупинений на кілька днів, доки тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, щоб українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. Це сталося й завдяки учасникам бою під Крутами. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору, за яким Четверний союз визнав УНР, а також надав грошову позику і збройну допомогу в боротьбі із зовнішнім агресором в обмін на 60 мільйонів пудів хліба та іншої продукції від УНР.

Спільно з Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України та Держспецзв'язку, в межах проєкту “Армія дронів”, Мінцифри створено Координаційний штаб з ключовими міністерствами і службами, для повноцінної реалізації проєкту.

Це необхідно, щоб втілити низку ключових реформ та масштабувати виробництво БпЛА, аби забезпечити ними Сили оборони України.

Вже відібрано найпрофесійніших військовослужбовців, які очолять ударні роти. Кожна з них отримає дрони та боєприпаси, Starlink та інше необхідне обладнання, щоб долати ворога.

Самозакохане гламурне мачо настільки захопився роздаванням автографів жінкам з силіконовими губами, що почав ляпати щось взагалі феєрічне. Звідки виникла ця людина в оточенні Зеленського? Він же колись був у оточенні Януковича... Спочатку його припинили сприймати в серйоз, потім він почав привертати увагу уже відверто шкідливими для країни висерами. Зараз його вже внесли в базу "Миротворця" як зрадника, але у якості аватарки поставили фото де він у образі Люсі Зайцевої, яку він грав у фільмі "Не бійся, я біля тебе". Воно ще набзділо на остаток, заявило, що коли його в останній раз звільняли почалася війна. А тепер, мовляв, подивимося що буде після того як його викинули копняками під сраку... Ще й погрожує недолуге... Ото хвоста розпустить, павич причепурений, і у дзеркало милується, а мозок відключений наглухо, типа мужичок пиздець всьому

НАТО надають нам стільки зброї, скільки буде потрібно щоб викинути фашистів з нашої країни. Причому зброї сучасної. Скільки б зеків би не надсилало пвк вагнер, з кулеметами зарядженими гівном, поки наші воєнні навчаються за кордоном, як би не закидували нашу армію трупами вагнерівців, запаси трупів не нескінченні

Ботоксний карлик, який чує лише те що йому доповідає оточення, розраховував що Зеленський, з приходом до влади, піде на капітуляцію, але ж хуй, тоді то пуйло і почало готувати війну

Число жертв від влучання балістичної ракети у Дніпрі продовжує зрозстати. Вже 5 з них діти

Підрозділи ЗСУ перебувають у Соледарі та дають відсіч окупантам

Остання робота

В наслідок ракетної атаки по Дніпру повністю зруйновани два під'їзди багатоповерхівки в житловому масиві "Перемога". Число загиблих вже сягає понад 30. Зокрема дві дитини. Людей продовжують діставати з під завалів. Загинули дві подруги, яки просто йшли повз. Мати з двома дітьми так і не дочекалась свого чоловіка біля будинку. Найбільш щемливим є фото де 23-річна дівчина сидить на уламках свого житла, очікуючи рятівників, проте раніше вона отримала повідомлення про загибель свого хлопця на фронті. Особливо щемливим є фото 15-річної Марії Лебідь, яка вже 15-ти річна назавжди.

Ще кацапські ЗМІ розповсюджують брехню про те, ще це у наслідок роботи нашої ППО ракета впала на житловий будинок. Після того як наша Люся Арестович, яку вже давно ніхто не слухає з адекватних і думаючих людей, ляпнул дурню, потім наполягав що це лише припущення. Вони разгоняли б брехню і так, але ж тут такий привід! Хоча й в Україні поки що немає засобів збиття балістичних ракет.

Чи я плакала коли про це дізналася, так я плакала. Хоча я зазвичай не плачу ніколи. В Дніпрі оголошені дні жалоби. Плакали українці, більшість. Багато хто. За наші сльози, за наші страждання, кожна мразота відповість, я в цьому не сумніваюся. Вже складений перелік кацапів які брали участь безпосередньо. Але реакція, так би мовити, звичайних росіян така що вони від цього кайфують, аплодують радісно в огидні липкі долошки, це для них цілком виправдане влучання ракети.

Що ще раз доводить, що вони не є людьми, інший вид гомінід. Як гамадрили, чи ще якісь мавпи. Самі злі і огидні, потвори