Все починалося із виконання цієї пісні Квіткою Цисік, але оскільки популярність і актуальність данного твору ніколи суттєво на спадала, то дійшло і до зовсім сучасного варианту, до того ж, чудовий кліп, харизматична команда, а весь відеоряд насичений позитивом і таким чудовим настроєм, що зрозуміло що кохання, в будь яку мить, може зустрітись кожному, хіба що крім тих хто сам собі злобна буратина :--)))

Зараз весь світ губиться у здогадках, нападе на нас ботоксний щур чи не нападе. Хтось панікує, хтось планує систему дії на випадок, а якщо. Щур дергає за мотузки прив'язані до кінцівок своїх солдатиків. Гадає, чи він Урфін Джус, чи справжній імператор, який прагне відновити імперію. А мені здається, що щур і його піддані самі ссут НАТО, коли в тих навчання. І якщо щуряче військо не висувалося через кордон відкрито у чотірнадцятому році, коли ми були зовсім слабкі, то й не висуне. Це не справа доказу західним країнам, бо останні почнут чухатися у випадку війни тількі якщо війна піде далі на захід. І всім це добре відомо. Чи створить Путяшка, прихувуючи від решти росіян симптоми паркинсона, як у Грузії? Я думаю, що ні.
Щось мені підказує, що вже запізно. Хай вийобується, думаю, пора вже звикнути. Назбирав більше віська ніж раніше і воно стає без дії? Зрозуміло, що в нього десь свірбить. Він не Гітлер, як би йому не хтілося досягти його величи. Не фюрер Путяшка. Якби він був фюрер, то не казав би що нас там нема, на сході України. І вже запізно казати що ми там є

Ще, до знайомства з Сережою, був короткій епізод у літку, коли я зустрічалася із чоловіком сибірського походження, який мешкає в Києві понад двадцять років. Наче мила і весела людина, хоче сім'ю, відкрита, чесна, але не в змозі, за 20 років, вивчити українську мову і жаліється, що щось не розуміє і взагалі некомфортно, що у всіх закладах обслуговування на українській мові. Ну, думаю, ладно, буває, я ж теж англійську досконало так і не вивчила, хоча давно намагаюся. Буває взагалі мовний кретинізм, що ж, в кого як. В кожного свої проблеми. Але якось поступово з'ясувалося, що він і зелену владу обирав через те що "какая разница", а вони його так прокидали, бідолашку, що в нас мовний закон так і не відмінили. Мій особистий приклад вивчення мови у двадцять п'ять років його якось не дуже вразив. Потім казав, що при Кучмі краще було, а потім що Янукович подобався. Мене мучали вже дуже сильно сумніви. Чи не дарма я витрачаю свій час на нього? Його не засмучували взагалі мої політичні погляди... І він вже почав мене ласково і жартома називати "Моя бандерівка!" але раптом ще зізнався, що було б добре знов купувати російській газ, і взагалі товаришувати з Росією. І ще і канал якійсь проросійський включає радісно. Ну тут я вже зрозуміла, що це остання крапля. І попрощалася з ним, сказала що шукатиму чоловіка собі далі. Він так і не зрозумів, як це можна відмовитися від стосунків через політичні погляди. Ну я ж бандерівка, хулі..

А ще був випадок, коли пробувала завести стосунки з чоловіком в якого квартира на Хрещатику. З купою грошей, крутою тачкою. І наче все було мило і непогано спочатку, і українець і патріот, хоча й російськомовний, може, тому що з Дніпра, хоча я теж з Дніпра, і що з того? Але, на друге побачення, прийшов на півгодини пізніше і не вибачився. Навпаки каже, що чоловікові з грошима можна усе, у відносинах він завжди правий. Ну тоді я зрозуміла, що це також не мій варіант. Я, кажу, хочу бути щасливою, а не продаватися в рабство за гроші! Хочу взаємної поваги. Він потім писав у вайбер, що від початку думав, що якщо жінка у 44 роки одночасно красива і розумна, то має бути якійсь подвох і ось він у чому! Він побажав мені щастя з чоловіком без грошей. На тому і розійшлися. Так я не стала рабинєю за квартиру яка коштує шість мільонів доларів. І добре хоч до сексу не дійшло, бо дізнаватися який секс з чоловіком, якій в у сьому правий через те що в нього багато грошей, я точно не хотіла!

В Україні зараз дуже популярна пісня "Батько наш Бандера", принаймні, її мелодія, після того як наші школяри запустили флеш моб у Тік Тоці, заспівали її під запис ансамблю з чорнівецької духовної семінарії. А іноді власними голосами. Російські ЗМІ репетують і ногами сучать через цей випадок. Дуже добре про це розповіли у телебаченні Торонто. Але найголовне, що нове покоління вже добре розуміє, шо нема за що виправдовуватися і нема перед ким. Бо в них нема комплексів попередніх поколінь і радянських заморочок

.

Військовий парад, попри очікування, виявися дещо іншим. В минулому році я бачила неофіційний парад добровольчих батальонів, і знайти місце серед глядачів було не дуже важко.
В цьому році парад був дозволений офіційно. Натовп на Хрещатику був такий, що о пів на одинадцяту, вийти з Великої Васильківської до Хрещатику було не те що неможливо, але не комфортно. Тому для мене було оптимальним варіантом лише дивитися на парад військової техники.

Але, це було настільки круто і дивовижно, що я не пошкодувала ані хвилини з момента коли почався парад. Це така міць і краса, що просто перехоплює подих! Особливо запам'яталися машини з безпілотниками, британські рендровери, хаммери, літакі які летіли через велику Васильківську на Хрещатик. А позаду однієї групи літаків був хвіст кольорів державного прапору. Справжнє диво і краса! :--))

Парад на честь Дня Незалежності, в цьому році був, з деяких причин, неофіційний, але на нього прийшло так багато людей, що тільки колони військових проходили по бульвару Шевченко майже дві години, а черга до участі просто глядачів, таких як ми, ще не доходила. І це було приємне і одночасно зворушливе видовище. Усвідомлення, що всі ці люди, вони наша армія, захисники, їх дуже багато і загальна радість від того що відбувається зараз, що ці люди живі і що взагалі всюди всі присутні у доброму настрою. І, в одночас, ще сум від нагадування про полонених та загиблих. Нескінченна хода нескорених. Дві години і тільки частина від загальної кількості присутніх. Велич моменту та події. Батальони Київ, Київська Русь, Крим, Донбас, Азов, та багато інших

.

Один з тих, що величезні і їх здалеку видно :--) Ось цей у парку Вічної слави

В Україні десантно-штурмові війська носять, як у всьому свті, берети кольору "марун"

про те що, якщо б Путин був саме як Гитлер він би не став брехати що "настамнет" бо Гитлер був відповідальною людиною. Він би точно сказав "Ми там есть!" :--)))))) І я згодна із тим, що він класик! :--)))

:--)

Серіал, який знятий за мотивами твору Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я" дуже і дуже файний. Якщо в українських фільмах сучасного виробництва які я бачила в цьому році, попри всі переваги, є трошки недоліків, ознак незрілості, то багатосерійний фільм "Спіймати Кайдаша" абсолютно бездоганний! Коли дивишся, не думаєш, що це грають актори, але коли вже додивився, тоді розумієш які переконливі образи зі справжнього життя. І якщо людина хороша, то вона там по-справжньому хороша, якщо підла, або просто зла, то це такий майже треш, але в цьому чудовий колорит українського села і виглядає це по-справжньому. Зовнішність акторів богато кого нагадує зі знайомих різних часів. Когось зі школи, когось з часів студентства, або навіть пізніше. Типові українці, але ж і різноманіття характерів теж має місце. В молодих Кайдашів, мені здається, є ще можливість стати кращими, якщо їм це потрібно, адже і жити їм їх погані якості заважають і бути щасливими. А в літньому віці, як я гадаю, вже ні. Тому вся надія на молоді покоління. А ще позитивні люди в цьому фільмі підтримують Майдан і взагалі цінності нашої держави. Такої щирості у кино не завжди побачиш. Думаю, що погані люди в селі, де відбуваються майже всі дії, теж, в основному, дуже щирі, в своїй злобі, мають підстави зазвичай. Всіх можна зрозуміти, але пробачити ні

.

.