Коли ми у перше завітали разом з Сережей до дядька Богдана, він запитав від якого слова походить моє російське прізвище. Я сказала що від назви збору податків на Київській Русі. Йому відповідь сподобалася :-))) І колекція вин в нього відмінна!
Зараз дядя Богдан старший в родині. Може просто переїбати своїм авторитетом. Я бачила як він поводиться у випадках коли йому хтось новий не подобається. А я сподобалася. Ще він сказав, що я вродливіша за мою сестру. Ну деякі речі, як на мене, занадто. Але, в цілому, він прикольний, начитаний, завжди шукає що почитати нове :-)

Сережа подарував мені ідеальні тюльпани. У горщику. І тепер, коли ми будемо переїжджати з цієї квартири на нову, буде більше чого перевозити, але у мене вже, як і в моїх батьків, тепер теж є власна рослина. І я тепер знаю, що це дуже приємно. Поливати її кожного дня, дбати про неї, радіти що вона в тебе є! :-))

А міні-букетик мені раптово прислала мама Сережи, бо знала що я люблю маленькі квіти :-) А ще вона, крім того що займається дизайном квітів, малює картини по клітинкам, і деякі дарує родичам і знайомим. Ті що вона прислала нам, гарно вписуються в інтер'єр. Вона дарує багато уваги і хоче багато уваги до себе. Але я даю скільки можу, хай не ображається. Для мене це дійсно багато, комусь надавати стільки уваги як їй. Але її син є вийнятком

Схоже, що вийти на кордони Луганської і Донецької областей, до річниці кацапського вторгнення в Україну, в орків ніяк не вийде. Але, тим часом, моя родина у Дніпрі все більше спілкується українською мовою між собою, а зі мною по телефону завжди. Особливо малі :-)

Дуже шкода дітей, яких фашисти спочатку тупо спіздили в батьків, підступно набрехав батькам що просто сховають їх в росії тимчасово від руйнівних наслідків бойових дій, а потім просто замість повернути дітей батькам, почали пристроювати їх в сім'ї росіян, як прийомишів. І цим особливо вихваляється потворна омбудсемнша-підлобузниця, яка підлизуючись, заглядає путіну у очі як гарно вишколена прислуга... Такі нахабні спроби зробити з маленьких українців примосуво росіян. Або вбивають неслухняних, або ось так, піздять і перевиховують. Це в цивілізованному світі кваліфікується як злочин. Поки основна бидломаса в кацапії кайфує, бо впевнена у своїй безкарності, у світі створюється безперервно правове обґрунтування для притягнення до відповідальності покидьків, у тому числі і тих що піздять дітей і вивозять в рашку

При тому що своїй мамі я дзвоню десь раз на тиждень, в мене є ще сережина мама, вона в буквальному сенсі живе думками про нас і свою родину. Вона любить своїх доньок, дуже сильно, але Сережу взагалі обожнює! Вона, після того як присилає нам чергову посилку з продуктами, купленими в кращих магазинах, з чудовими стравами які ніколи не лінується готувати, вже думає яку вона зробить нову посилку. І всі ці налисники, тістечка, прошутто, вишукані сири, з пліснявою і без, точно не сприймаються як видача чогось із кулінарного виробничого автомату, а лише як те що йде дійсно від серця. Як любов.

Мені, як людині яка виросла в центральній області України, дуже не просто так спокійно погодитися з тим що жінка, якій вже є 70 років постіно носить на пошту ці ящики з їжею, інколи і з подарунками. Я кажу їй кожен раз, що в нас все є, що ми самі взмозі собі забезпечити гарний побут, що їй треба себе жаліти, дбати про себе, берегти себе на решті! Але вона наче і погоджується з тим, але все одно робить те саме що й до того.

Вона дуже любить спілкуватися телефоном і не те, що б в неї не було з ким. Родина там дуже велика, та її частина яка у Франківську, а є ще у Львові, Києві, Берліні, Берні, а зараз вже навіть і у Канаді. Діти, племінники і їх діти і онуки, рідна сестра її чоловік. Про неї є кому дбати, в неї все добре. Але коли я їй дзвоню щоб подякувати за все що вона для нас робить, вона завжди, в кінці розмови, на прощання, каже як вона нас с Сережею любить! Вона каже: “Діточки мої, спокійного дня вам й скоріше мирного неба і перемоги! Люблю вас і обіймаю!”

Нашому сонечку Ромчику недавно виповнилося дев'ять рочків. Коли я ще запитувала що він хоче на День народження, він відповів що хоче машинку Лего. Я довго обирала, дивилася в різних магазинах, довго думала, який конструктор буде ефектніше виглядати, але в решті решт найшла такий що з нього можна зібрати крім однієї машинки ще одну і літачок. Коли він зібрав повністю офігенне гоночне авто, то набрав мене, подякував, сказав що йому дуже подобається, що машинка дійсна дуже кльова і що я дуже хороша тьотя Юля і що він мене любить! :-)))

Ще недавно плекали крихітку-пупсика разом з сестрою, а тепер вже дев'ять рочків! І я радію кожен раз коли чую його телефоном. В нашій сім'ї завжди люблять більше молодших дітей, тому я люблю старшого племінника більше за його маму :-)

Взагалі мене тут, у Києві, люблять всі діти друзів Сережі і його син, бо ми із ними тусуємося зазвичай дуже файно!

Так сталося, що ходити по гостях ми почали раніше приходу Нового року. Родичі Сергія з Києва, які не запрошували на День народження через коронавірус, вирішили раптово запросити саме в цей раз. А також їм було цікаво познайомитися зі мною, бо інші родичі, з Івано-Франківська, розповідали про мене багато доброго і казали, що я їм дуже сподобалася. Тоді ми в їх великому особняку то ходили до гори і вниз по внутрішніх сходах щоб я могла оглянути весь будинок, то пили вино в напівпідвальній столовій, а потім вони показували нам свій сад. З бесідками, литими скульптурами, і красивою ландшафтною архітектурою. А ці, київські родичі, водили нас по квартирі, яка займає весь верхній, мансардний поверх, сучасної п'ятиповерхівці, а потім ми пили вино і надзвичайно смачно вечеряли! Вони теж принципово не хочуть нікуди тікати з Києва. Ми побачили дуже затишне родинне гніздечко, людей які давно знають чого хочуть від життя і щасливі жити ось так, спокійно у затишку і гармонії.

Чудові діти виходили до нас з геймерської кімнати привітатися і отримати подарунки і тут же занурювалися в світ ігор обратно. Лабрадорка Монро, шоколадного кольору, що вміє дивитися так у очі і торкатися лапкою під столом що встояти майже неможливо, відчула хто найменше вміє відмовляти собаці, зосередилася саме на мені. А чорно-біла кішка Тигра тільки сором'язливо заглядала з прихожій і ховалася знов. Колись вона сама прийшла до цього будинку і вирішила що це тут будуть її хазяїни. Так і залишилася там жити. А ще великий акваріум в вітальні радував око дивовижними, прекрасними рибами, не гірше ніж в "Оушн Плазі". Глава сім'ї, Андрій, якого ми вітали з Днем народження, колись був льотчик, потім став бізнесмен. В останнє літав 10 років тому, в Німеччині, на авіавиставці. Дуже любить згадувати ті роки коли він літав. Вчора було класно! :-))

Я у перше відвідала цей район Києва на таксі

Кацапи викрадають наших дітей, сподіваючись що виховуватимуть їх як кацапів. Власне так само інколи робили чи то татари чи то монголи за часів Золотої Орди, викрадали дітей з Київської Русі та виховували їх як татар або монголів.

Але з моїми племіничками-сонечками, на щастя, все гаразд і навіть відключення світла не стає на заваді щоб відвідувати футбольну школу фк "Дніпро". Навіть маленький Левчик хизується по телефону що забив два голи! А Рома мріє що гратиме за фк "Дніпро" коли виросте :-)

Зі словника футбольних термінів я дізналася що є слово "глори" це такі вболівальники що боліють за команди, в яких найкращі показники. Ось, на приклад, команда "Дніпро" набрала вже стільки очків, що позиції "Шахтаря" похитнулися, хоча там і є дуже крутий Михайло Мудрик.
І мені вже хочеться боліти за Дніпро. І ми разом з Іллюшею тут є глори, бо він так само боліє за тих хто грає класніше. Але саме за українські команди! :-)

На ці вихідні до нас приходив Іллюша, синочок Сережи. Ми чим далі тим краще спілкуємося! На жаль, в мене не підійшла відеокарта для самих сучасних ігор, хоча й монітор і вся решта як раз підходили. Для "Сталкеру" треба тількі перевстановити винду. Малому в нас було добре і він розповідав про свої справи дуже щиро і відкрито! :-) На приклад, хоче стати в майбутньому військовим льотчиком, як більшість українських хлопчиків в цей час! При його дійсно казковій зовнішній красі, з синіми як лід очима, Іллюша ще не такий високий на зріст як йому б хотілося, але ми говорили, що якщо йому подобається баскетбол, то варто йти на заняття, щоб стимулювати рост тіла. Взагалі це зрозуміло, що хлопці виростають пізніше за дівчат, але так хочеться вже зараз! :-)))

І ще телек то показував то ні, через перебої з інтернетом. Але атмосфера була чудова! Іллюша до нас прийшов разом із собакою, Примом. Прим - довгошорстний той-тер'єр, схожій на дуже маленьке лисенятко :-) Весь час хоче уваги, а головне ніколи не наїдається :-))) Найбільш спокійно почувається коли сидить на руках, решту часу він занепокоєний нестачею уваги, або їжі, або сташенно веселий бо він у центрі уваги :--))) В ночі цей хвостик не міг спокійно спати, бо то залазив під ковдру, там зігрівався, але через нестачу повітря вилазив до гори, на ковдру, потім знов ліз під ковдру. І так майже всю ніч! Хотів спати саме з нами, а не з малим. :-) Вони мають намір прийти ще, тим більш руде лисенятко одразу зрозуміло, що отримає все що просить :--)))

Фото Прима старе, де він ще зовсім крихітка і не такий пухнастий як зараз:-)) Його важко фотографувати через те що весь час рухається

Поки в РФ офіційно заявляють що Київ заблокований, він не заблокований навіть близько, окупантів спочатку посунули на 70 км від місць де велися бої, а потім ще на 25. Сполучення потягів в порядку, в магазинах є все, особливо, цукор. Я не можу називати себе вимушеним переселенцем. Мені подобається Івано-Франківськ, але я дуже люблю повертатися у Київ. Погода зараз чудова, абсолютно безхмарне небо. В наш район не долітають ані крилаті ракети ані артилерійські снаряди.

У перший день війни було ще не зрозуміло як буде складатися ситуація. Зараз ситуація така, що можна приїхати до дому, сісти попрацювати за комп'ютер, заробити грошей, а потім поки що важко вирішити, чи переїзжати вже з усіма речами у Франківськ, чи навпаки чекати тут завершення херні нав'язаної нам орками з Мордора.

Один раз бачила з вікна як наш літак збив безпілотник. Літак підлітав дуже близько до якоїсь херні. І в хвості в нього були такі спалахі, як салюти. А ще іноді. дуже тихо, чути вибухи з напрямку Святошинського району, де Ірпінь. Оболонь надто далеко, що б можна було почути вибухи з того напрямку. Коли бомбили ракетами Шевченківський район, Лук'янівку я не чула, це теж, якщо грубо узагальнити, той напрямок де Оболонь.

Коли ще була у Франківську і плела сітки, то встигла почути що військові з фронту просили передати що наші сітки найкращі. О, мені було дуже приємно! Я вже почала навчати інших плести, як раптом зрозуміла, що пора у Київ, хочаб подивитися як там наші речі.

Сережина мама дзвонить кожного дня, переконує їхати обратно. Ну правда, рішення не готово, що я можу зробити. Я люблю Франик, люблю Київ. Але робота в Сережі саме в Києві. Після війни в них буде дуже багато замовлень від уряду. І з його досвідом на виробництві асфальту ніхто не зможе керувати заводом так як він

Відпочинок після шопінгу біля ельфійської ялинки. Щасливі жінки, що отримали по парі кросівок NB від чудового чоловіка :--)

Учора я поставила на стіл дванадцять страв і карпатські медові свічки не заради себе, а щоб Сергію було приємно. Його мама прислала нам справжню кутю. Ми поставили її у центрі столу. Було відчуття справжньої містерії...

Я раніше не знала що голубці і вареники можно смажити. З рум'яною скоринкою це так смачно, піздець! :--)))

З приводу того, що я скоро залишу місто Дніпро, можливо, на завжди, я побачилася із племінником Левко :--) Він невідомо що й як сприймає, але багато висловлює. Все ще без слів.

Він спочатку дивиться дуже хитро, потім підморгує одразу обома очима, і після цього цілує щось невідиме у повітрі, можливо, уявляючи саме тебе.

А ще він обожнює танцювати. Враховуючи те, що Левко Олександрович, на певний відсоток єврей, я йому наспівую мелодію "сім сорок" і пояснюю: "це клезмер, малий". Він, напевне, не розуміє, але танцює залюбки.

А ще ми понарошку миємо підлогу, допомогаємо різнокольоровій гусениці переїзджати на вантажівці, розбираємо авто. Надягаю куртку, шапку, він припиняє, в цьому вигляді, мене впізнавати, свято закінчується, мене для нього вже нема, хтось інший прощається і йде по нових справах. Принцип життя "тут і зараз"

Сложно представить, что на свете может быть нежнее чем Лев Александрович в свой первый год жизни. И из этой нежности он делает свои шаги в борьбе за возможность встать в полный рост. Теперь сквозь балконную дверь детской льется так много света. Весь балкон у них из стекла. И Лева встает, помогая руками, карабкаясь по стеклу, навстречу всему этому большому миру, где каждый может видеть как он рад этому всему!

А еще та уверенность, с которой он говорит нам все это на своем чистом левинском уникальном языке, она еще не скоро появится в разговорах на общепринятом. Сейчас он ему не нужен, он может разговаривать и так. Все что ему надо скажет, кому надо и всем.

Вообще, я пришла именно сегодня ради возможности застать Рому, хотя мне удобнее было бы завтра. Все бросила и пришла. С Левиком, на этой неделе, можно было повидаться в любой день. Но Рома гордо парит, забравшись на шведскую стенку над нашей маленькой суетной жизнью. Какой-то он совсем стал Чайд Гарольд. И игры у него не нашего разумения, гармонию единства конструктора, автомобилей и фигур, как человеческих так и остальных, нам не постичь. Уважаем его страсть к уединению, ничего поделать не можем. Есть в этом очевидное его ощущение власти над нами. А недавно его и приятеля воспитатели детского сада забыли во дворе. Вроде бы никто не расстроился

Только что попыталась запостить на Фейсбуке видео, но вместо его появления в моем аккаунте и в чьей-то ленте я получила уведомление о том, что сначала его посмотрит некто администратор. Сразу вспомнилась история о том, как я была в последний раз в пионерском лагере в последний год советского союза. Там мальчик пошел купаться во время обеденного перерыва. Да так неудачно нырнул, что разбился. Насмерть. Так нас потом всю оставшуюся смену водили только всем отрядом и парами, строем, даже в туалет. Что-то фейсбук все больше советский лагерь стал напоминать. А еще недавно умер мой брат-одногодка в России после тяжелой и неизлечимой болезни. Очень хотел чтобы был опять советский союз, радовался, что Крым их и утверждал, что моя точка зрения несерьезна, потому что что с меня взять, я же женщина. Сейчас думаю, что только во имя наших детских совместных игр, сожалею, что, умирая, он страдал

Моя сестра совершенно не понимает как можно отказаться от общения, если не устраивает качество общения. Или, допустим, если тебя не устраивает круг интересов человека. Она вообще стала себя позиционировать как человек без интересов, с тех пор стала мамой воторого ребенка. То есть интерес один - дети. Я, конечно, не спрошу, что она сможет ему дать, если те знания, что у нее были на различные темы постепенно забываются. То есть, она, конечно, с недавних пор, обладатель высшего экономического образования в придачу к тому что уже есть. Но это же просто было надо по работе, с которой когда-то хотела уйти, но так и не решилась. А другой работы никогда не было. И нашли ей эту работу по знакомству. Вроде перестала доказывать, что она важнее меня. Может, так выходит случайно. Почему я, все еще, люблю у нее бывать? Полагаю, меня больше всего радует у нее дома общение с детьми. Качество общения с детьми у меня почему-то всегда супер!

Сегодня виделась с Левой Александровичем. Мне кажется, люди интересно общаются сначала, когда они еще не знают слов, и потом, когда они долго учатся и практикуются, а слова уже знают давно. Но когда ты еще как Лева Александрович, сказать можно все, абсолютно. А если еще и все эмоции положительные, это просто идеальное высказывание. В основном, мимикой, но немного звуками тоже. Непохожими на наши гласные и согласные, а просто звуками, уж какими есть :—)

Мой племянник, похоже, стал переживать от того, что он не единственный у мамы и папы, хотя, по словам сестры, все делается, чтобы он себя не чувсnвовал чем-либо обделенным. Даже большую часть вины за происходящее, кажется, перекладывают на него. Он становится, не настолько положительным как был раньше в описании того как он живет сестры. А я его понимаю. И когда я ей это говорю, она сразу начинает линять с темы, говорить, что не нужно думать будто это у него серьезно. Ну, что могу делать в данной ситуации? Не будить же агрессивное темное начало в нежой любящей матери. Только понимать. Все же, семья - это когда у вас есть соседи по ячейке общества, но если повезет, конечно, то близкие люди

Пообщавшись с С., я все больше склоняюсь к мысли о приобретении страхового полиса. Единственная проблема тогда, которая может быть - это неспособность набрать номер в телефоне, но тогда уж и родственники, семья, не помогут

Замечательное путешествие на Западную Украину, в итоге, завершилось артритом. Но не таким, когда не можешь пошевелиться. Меры я принять успела, хотя многие дела пришлось отложить на потом. Вспоминаю моего дедушку больного артрозом и читаю о профилактике. Пишут, что если соблюдать все рекомендации, до крайности и оперативного вмешательства точно не дойдет. Выходит, мой дедушка слишком поздно начал делать упражнения и лечить свою болезнь. Насколько я помню, он и диету никогда не соблюдал. И интернет для него так и остался неведомой новомодной херней неизвестно для чего созданной

10 августа 2018-го года на свет появился Лев Александрович К. Абсолютно новенький крошка-пыщка :--)