Інколи ми спеціально робимо фото нас, щоб вислати батькам, як емоційне підкриплення до ознак того що ми жіві, і що теж важливо для батьків, здорові. Голос по телефону, або букви у вайбері, звичайно, добре, але додати ще трохи відносної візуалізації теж добре. Або якісь там випадкові селфі з новим мейкапом. І батькам приємно і собі самим на згадку :-)

Твій власний блог це ж собі самому, в першу чергу. І в 48 років вже навіть не усвідомлення що ти не долар, а лише натяк на це випадковими рухами, підкриплений набором того що і так зрозуміло за замовчуванням

Станиславів (тепер Івано-Франківськ).1937р. Міжвоєнний період.
з родинного архіву Дем'янчука Романа (пластуна, футболіста, репресованого члена ОУН).

джерело: Тарас Зень

В Левчика, у школі, проводили фотосесію! :-) Наше сонечко таке безтурботне і веселе! Він один із самих молодших у класі і називає вчительку: "моя нова вихователька". Що цікаво, вчителька віку приблизно мого і сестри. А у моєму першому класі була стара ман'ячка-сталіністка, яка брала учнів за шию, якщо вони завинили за щось, і кидала у кінець класу. Або ми ходили маршем, наспівуючи "юних нахимівців". Або просто ти не підготувався до політінформації і тебе при всіх принижували і ганьбили. Тоді батьки раділи, мовляв, наші дітки в їжакових рукавицях! А тепер моя мама бачить свого онука в школі і розуміє, який тоді, коли вчилася я, насправді, був піздець! В мене навіть одна з аватарок у піонерському галстуці, на пам'ять о піздеці. Я щиро, всією душею, бажаю щоб таке ніколи не повторилося з новими поколіннями!

А ще самі молодші учні, у Льовиному класі читають гірше за самих старших. І Левчик розуміє, що читає гірше за старших однокласників. Тому він сказав про це мамі і його вже віддали до репетитора, як і решту самих молодших учнів в класі. Вони стараються, підтягують навички читання. Справа у тому, що українських дітей не вчать всюди бачити конкурентів, ходити по головах і як завгодно, кого ти в конкуренти призначаєш, чавити конкурентів. Хоча б в уявних. А маленьких українців вчать здобувати успіхів справжніми знаннями і реально існуючими гідностями. Що ще цікаво, Льві ніхто не казав що він погано читає. Він сам зрозумів і пішов з проханням записати його до репетитора. Мабуть, так і формуються власні вимоги до себе і уявлення про те, чи ти сам цим вимогам, на справді, відповідаєш :-)

Вийшло витягнути чоловіка на прогулянку у центр, за що він мені потім дякував. Він вже забув це відчуття, коли йдеш з кавою по місту і просто кайфуєш від власного руху в комфортному взутті, береш за руку кохану жінку і разом з неї ловиш ті моменти краси, які обов'язково спіткають будь-кого у Києві, хто готовий дивитися і сприймати. Після прогулянки дозволили собі трохи шопінгу на районі, після чого, на радощах, фотографувалися в сквері, де раніше збиралися футбольні фанати. Там є один заклад, який відремонтували і він тепер має сучасній вигляд, а раніше на його місці був закинутий радянський магазин. Але, коли фанати призначали зустріч, то казали назву того радянського магазину. Нашому другу з Нідерландів, фанату "Динамо Київ", ми вислали фото себе на фоні фасаду будинку, в якому знаходиться вищезгаданий заклад і він нас впізнав, а місце ні, а потім був здивований, коли Сергій сказав що за місце :-)) Але це інше фото

Винайшла дещо нове у малюванні мейк-апу. Стандартна розтяжка від дуже світлого до дуже темного, виявляється, не саме краще рішення. Краще брати тон шкіри, із персиковим відтінком, і виводити до трохи темнішого к зовнішньому краю ока. Втім, і без мейкапу все одне так само добре. Хіба що не так яскраво, а мені і не треба завжди яскраво. Сережа завжди переживає, якщо я пішла гуляти сама і підфарбовую очі, губи. Каже, що довіряє мені і жартує про те, що я так збираюся до когось. Але просить дзвонити у процесі прогулянки. Взагалі, чим частіше дзвониш, тим краще. Сережа схвалює те, що я інколи тренуюся робити мейкап. І погоджується, що палетку тіней Евелін краще замінити на італійські, якщо перші розтушовувати не дуже просто і швидко

На фоні заяв прес-алкаше МЗС росії про те, що нібито ЗСУ викрадають мешканців курської області і вивозять до концтаборів, я згадала як ходила недавно до косметолога Каті, на підтримуючу процедуру. В цей раз ми більше спілкувалися ніж звичайно. За сеанс рф-ліфтингу встигли навіть зачепити тему порівняння наших сіл з російськими "деревнями". Катя бачила відеоматеріали про те, що в них там більшість селян брудні і п'яні, і будинки здебільшого занедбані, якось взагалі все, не лише будинки. В основному з Курської області. Я ж здебільшого бачила фото українців з сіл, датовані приблизно кінцем 19-го, початком 20-го сторіччя. І порівняння, звісно, на користь наших. Катя, звичайно, про це казала не тому, що вона могла мати сумніви щодо обрання напрямку для втечі з Бердянська, просто побачила чергові докази того що вони нам не потрібні не під яким соусом. Навіть якщо б не було потворних порушень Женевської конвенції і іншої гидоти, яку ми, майже кожного дня, чуємо про росіян.

Відвідувати косметологічну клініку можно без проблем у призначений час, вони мають потужний генератор

Порівняння із німецькими фашистами це є не лише асоціації зі звірячою жорстокістю, зарахуванням себе до нації, яку підтримує весь потойбічний світ, параноїдальними ідеями, через які треба переслідувати інші народи. Це ще й естетика, дизайн одягу Хуго Босс, сильні і спортивні, ті що мають помітні воєнні успіхи. Порівняння із фашистами з Німеччини може не лише ображати, а ще й лестити тим, для кого звіряча жорстокість не є чимось неприйнятним, а от порівняння із сильними ну дуже лестить! Єдине що ті переможці програли, з рештою, а естетика це так відносно, що взагалі справа смаку. Хто сильний той і красивий. Хто перший встав того і капці! :-)

А у нас, на решті, похолодало і, як і весною, настав час носити Массімо Дутті і навіть Хілфігер. А ще настав час діставати теплу ковдру. Хоча тільки у вересні виникає це відчуття, що ти прогулюєш уроки серед зелені, яку під'їдає іржа. І навіть ВДНГ осіннє сонечко торкається так обережно і лагідно, ніби говорить, що з часом все засне і потім буде довгий, зимовий сон. А поки що, качатися у гамаку в саду бажань і дивитися на лебедів в ставочку перед рестораном "Прага", це все є таким класним, що скільки там того зимового сну? :-)

Образи

В живих залишився лише чоловік. Євгенія Базилевич та три їхні з чоловіком доньки - Ярина, Дар'я та Емілія - ​​загинули у власному будинку від російської ракети.

Найстаршій доньці був 21 рік

Люблю коли наряди на весілля або випускний можна було б вдягати ще й потім, з інших нагод. Ось і для мого Дня народження підійшла моя весільна блуза zara. Весільні джинси теж були доречні, в різних випадках, але не в цей раз. Я не хотіла бути у всьому білому на мій ДР. Тому з українськими квітами, після масованої ракетної атаки, я фотографувалася в звичайних джинсах з Humana. Потім ми розіслали це фото друзям і родичам, щоб показати букет і іменинницю, тобто мене :-)

У басейні трапилося диво. Ми були спочатку в жаху, але потім все закінчилося добре. Раптом, після чергового купання, вже на шезлонгу, я помітила, що на моєму безіменному пальчику, на правій руці, чогось бракує. Спочатку це було просто відчуття відсутності ваги, а потім я побачила, що немає обручки.

Перша думка: "А її ж дядя Богдан подарував!" О це було б, м'яко кажучи, перед ним незручно... Потім, на Західній Україні обручку знімають лише у одному випадку, коли розлучаються. Ми б не розлучилися б через таке, але все одно неприємно, якщо Сережа ходить в обручці, а я ні. Тож, я вирішила її знайти у будь якому випадку.

Пішла ходити по дну басейна і уважно вдивлятися в дно. Все обійшла, потім побачила що чоловік мій стоїть у басейні, максимально близько до наших місць. Каже, раптом побачив кільце і став на нього. Ми давай пірнати по черзі. То я ставала на кільце і Сергій пірнав, то, навпаки, мінялися і пірнали по черзі. На дні, перед очима, все розпливалося, а ще вода виштовхувала на поверхню.

Сережа вже пішов шукати персонал басейну, а я залишилася стояти на обручці. Почала мерзнути. Як, раптом, до мене підплила жінка, та що купалася разом із підлітками, в яких було дуже дивне волосся, такі кучері, ніби вони мулати, або креоли, або латиноси. Симпатичні і дивні. Жінка українка. Звернулася до мене українською. Сказала, що зрозуміла що ми шукаємо кільце і її хлопці можуть допомогти дістати. І старший підплив, пірнув на саме дно, дуже спритно, і дістав. Я дуже дякувала, побігла шукати чоловіка, щоб відмінити прихід персоналу. І встигла. Сережа сам потім дуже дякував диво-жінці. Вона сказала, що ми дуже гарна пара, побажала нам щастя! :-)

Причому, слід відмітити, що ВДНГ повністю працював на генераторах, але дуже потужних. І жодного разу у басейн не заходили ТЦК. Потім, коли ми вже йшли містом, спека не відчувалася. Принаймні, перші дві години. Ми пройшлися Голосіївський парком, посиділи у ресторані на воді. Зустріли Іллюшу, спілкувалися із ним і Костею, його другом. Потім їхали до дому. Працівників ТЦК на бачили, зате бачили загін військових, які йшли строєм. Вони були у піднесеному настрої, якісь веселі і милі. Хлопці та дівчата

Молоді з Лоц-Кам’янки у національному строї
Наразі є частиною м. Дніпро, вулиця Володимира Мономаха
Початок ХХ ст
Світлина В. Миткина

Нашому Левчику сьогодні виповнюється 6 рочків! Недавно його забирала моя мама із підготовчих занять до школи і побачила таку картину. Донька вчительки навчається у консерваторії і, коли мама зайшла до них, то дівчина грала на фортепіано, а Льова танцював так дуже емоційно, бо, як всі знають, він людина-свято! :-) Ось і сьогодні у нього свято, його особисте. Хоча, останнім часом, він відвідував дні народження друзів, а друзів у нього багато :-)

Крім фото іменинника і друзів, ще деякі фото Роми і маленьких українців з Дніпра, які були із ним в дитячому таборі :-) Ромі пощастило, бо він їхав з другом і подругою, з якими він товаришує постійно, а опинятися в товаристві, лише тих кого не знаєш, йому не прийшлося. Але видно що всі діти подружилися і їм там було весело разом! :-)

У Курській Народній Республіці вщент згорів Кореневський завод з виробництва низьковольтної апаратури.
Вночі його атакували невідомі дрони.

In the Kursk People's Republic, the Korenevsky plant for the production of low-voltage equipment burned to the ground.
At night, he was attacked by unknown drones.

Батьків я не бачила дуже давно, наше з ними спілкування уявлялося, напередодні їх приїзду, якось не дуже визначено. Але все вийшло безпосередньо, із додаванням для них саме тих вражень, що мамо і тато були в захваті! Запропонувати їм прогулянки Києвом рано в ранці, до приходу спеки, було дуже правильним. І, почав, разом зі мною, із вулиці Городецького, а закінчив Подолом, вони були вже в стані накатавшихся на атракціонах дітей, яким тільки залишилося купити по морозиву і відвести до дому спати. Види з Володимирській гірки, з оглядових майданчиків біля Михайлівського собору, скляний місточок, фонтан із рибами, вулиця Десятинна, і, звичайно, Андріївський узвіз, прийшлися їм надзвичайно до души і вони фотографувалися де тільки можна, зі мною і без.

А ще ми гуляли біля Покровського монастиря, бачили Дідорівські ставки, джерело зі святою водою, вікові дуби і, навіть, иву. Підійматися під уклін їм було не так важко як я боялася, що буде в їх віці. Програма і навантаження були саме такі як вони люблять. І архітектура і краєвиди і природа! :-) На поїзд не запізнилися, бутерброди, яки ми для них зробили, не забули! Поїзд до Дніпра з Польщі був більш комфортабельний ніж вони очікували, враження тільки добрі!

I haven't seen my parents for a long time, our communication with them was imagined, on the eve of their arrival, somehow not very definite. But everything turned out directly, with the addition of exactly those impressions for them that mom and dad were delighted with! It was very correct to offer them a walk around Kyiv early in the morning, before the onset of heat. And, he started, together with me, from Horodetskoho Street, and ended in Podol, they were already in the state of children who had ridden on attractions, who only had to buy ice cream and take them home to sleep. The views from the Volodymyr Hill, from the observation decks near the St. Michael's Cathedral, the glass bridge, the fountain with fish, Desyatynna Street, and, of course, the Andriyivsky Uzviz, were extremely dear to them and they took pictures wherever possible, with and without me.

And we also walked near the Pokrovsky Monastery, saw Didorivsky ponds, a spring with holy water, ancient oaks and even a willow. It was not as difficult for them to rise under the bow as I feared it would be at their age. The program and workload were exactly as they like. And architecture and landscapes and nature! :-) They weren't late for the train, they didn't forget the sandwiches we made for them! The train to Dnipro from Poland was more comfortable than they expected, the impressions are only good!

Святкували ми одруження разом з моїми батьками і нашими друзями. Андрій С. подарував мені букет анемонів. Риба з Наталкою принесли набір келихів з чудового тонкого кришталю і їх дзвін був такий ніжний і мелодійний, що всі хто з них пили, звернули на це увагу! Страви в ресторані української кухні були настільки смачні, що вставати зі столу майже і не хотілося. Тільки інколи, коли робили перекур, я виходила разом із курцями. Моїм батькам все дуже сподобалося. І Сережа і друзі, їх жарти, тости. Андрій С. запропонував нам із Сережею дати при всіх один одному обіцянки і випити за це. Сережа обіцяв кохати мене все життя, і бути завжди поруч зі мною. Я обіцяла завжди робити його життя комфортним і дбати про нього. Ще нам бажали поважати один одного і мати спільні захоплення і інтереси. І ще багато чого бажали.

В якийсь момент вимкнули світло і увімкнули генератор, а жива музика із сусіднього залу продовжувала грати. Інколи було чути як за сусідніми столиками бажали незнайомі люди іншим незнайомим людям всього самого доброго і цінного в житті. І повз нас проходили якісь веселі і причепурені люди. Сонечко вже сідало, а можливості приготувати нам останню страву, хачапурі, на кухні ресторану так і не було. Але й без хачапурі всього було вдосталь. Тож із анемонами і бокалами ми неквапливо пішли до дому. По дорозі зустріли йоркширського тер'єра Мію, яка від радощів зустрічи стрибала на мої білі весільні джинси, сповзаючи по ним вниз і знов підстрибучи майже до краю блузки. Це було замість салютів на честь створення нової щасливої сім'ї! Спека потроху спадала. Але купатися на Дніпро так ніхто і не поїхав


We celebrated the wedding together with my parents and our friends. Andriy S. gave me a bouquet of anemones. Ryba and Natalka brought a set of glasses made of wonderful thin crystal and their ringing was so gentle and melodious that everyone who drank from them paid attention to it! The dishes in the Ukrainian restaurant were so delicious that I almost didn't want to get up from the table. Only sometimes, when they had a smoke break, I went out with the smokers. My parents liked everything very much. And Seryozha and friends, their jokes, toasts. Andriy S. suggested that Seryozha and I make promises to each other in front of everyone and drink for it. Seryozha promised to love me all my life and to be always by my side. I promised to always make his life comfortable and take care of him. They also wanted us to respect each other and have common hobbies and interests. And they wanted a lot more.

At one point, the lights were turned off and the generator turned on, while live music from a nearby venue continued to play. Sometimes you could hear strangers at nearby tables wishing other strangers all the best and most valuable things in life. And some cheerful and clingy people passed by us. The sun was already setting, and there was no opportunity to prepare our last dish, khachapuri, in the restaurant's kitchen. But even without khachapuri, there was plenty of everything. So with anemones and glasses we leisurely went home. On the way, they met the Yorkshire terrier Mia, who jumped on my white wedding jeans from the joy of the meeting, sliding down them and jumping up again almost to the edge of the blouse. It was instead of fireworks in honor of the creation of a new happy family! The heat gradually subsided. But no one went swimming in the Dnipro

Фото з невеличкої церемонії, варіант "для двох". І після цього

Тестую камеру в новому телефоні. Для порівняння додаю фото біля КНУ, зроблене на сережин айфон. Таке враження що на фото, зроблених на мій телефон, трохи бракує мадженти в червоному, хоча, на відміну від фото, зроблених на айфоні, нема необхідності додавати інструмент "світло-тіні" і фільтри різкозті, при зменшенні розміру фото. Якщо фотографуєш не на яскравому світлі, то без спалаху негарно, але спалах можна використовувати дуже по різному. Тому що є можливість ставити його ніби в різні ділянки екрану

Тестирую камеру в новом телефоне. Для сравнения добавляю фото возле КНУ, сделанное на сережин айфон. Такое впечатление, что на фото, сделанных на мой телефон, немного не хватает мадженты в красном, хотя, в отличие от фото, сделанных на айфоне, нет необходимости добавлять инструмент "свет-тени" и фильтры резкости, при уменьшении размера фото. Если фотографируешь не на ярком свете, то без вспышки некрасиво, но вспышку можно использовать очень по-разному. Потому что есть возможность ставить ее как бы в разные участки экрана

Иван Давыдов

Запрещенная соцсеть напомнила великое. Это 2014 год. И здесь, конечно, все - и закон, и пророки

Ця війна багатьох українців позбавила кінцівок. Мене ще задовго до війни цікавило, а як люди після ампутацій живуть далі. А якщо це сталося з жінкою? Героїня статті Тетяна пройшла шлях від усвідомлення, що частини її вже не буде, до прийняття себе такою якою вона є. У реабілітаційному центрі їй допомагали психологи і, з рештою, важко заперечити саме факту того, що краса, все одно залишається красою, навіть при дуже різкий зміні обставин. Навіть якщо ви є жертвою військових злочинів рашистів, все одно ви цінні в цьому житті не менше ніж до того. Цінні для ваших близьких и, головне, для себе. А пані Тетяна прекрасна!

У Національному центрі "Незламні" у Львові проходить реабілітацію 71-річна Тетяна Долога з міста Українськ Донецької області. Під час обстрілу жінка втратила ногу, іншу ногу медикам вдалося врятувати.

Історію пацієнтки розповіли у пресслужбі медзакладу.

Тетяна Долога на пенсії продовжувала працювати. Окрім цього, вона доглядала матір та поралася на городі. У квітні 2023 року жінка була на роботі, коли почався обстріл. Російська ракета прилетіла біля ринку, де працювала Тетяна.

"Від влучання дах сусіднього будинку посунувся і впав на металевий контейнер, в якому і перебувала пані Тетяна. Каже, що лівої ноги не стало відразу, а праву — дуже сильно пошкодило. Жінка була при свідомості і добре пам’ятає дорогу до лікарні. Її відразу прооперували. А згодом, аби врятувати праву ногу пацієнтки, лікарі виконали ще низку хірургічних втручань", — розповіли у Національному реабілітаційному центрі.


Эта война многих украинцев лишила конечностей. Меня еще задолго до войны интересовало, а как люди после ампутаций живут дальше. А если это случилось с женщиной? Героиня статьи Татьяна прошла путь от осознания, что части ее уже не будет, до принятия себя такой, какая она есть. В реабилитационном центре ей помогали психологи и, в конце концов, трудно отрицать именно факт того, что красота все равно остается красотой, даже при очень резком изменении обстоятельств. Даже если вы являетесь жертвой военных преступлений рашистов, все равно вы ценны в этой жизни не менее чем до того. Ценны для ваших близких и, главное, для себя. А пани Татьяна прекрасна!


71-летняя Татьяна Долога всю жизнь провела в городе Украинск Донецкой области. После выхода на пенсию женщина продолжала работать и вести активный образ жизни до того момента, пока из-за российского обстрела не осталась без конечности.
Даже на восьмом десятке женщина продолжала работать, ухаживала за мамой и ухаживала за огородом. Однако весна этого года изменила ее жизнь.
Обычным апрельским днем Долога была на рынке, где работает, когда туда прилетела российская ракета. От попадания крыша соседнего дома сдвинулась и упала на металлический контейнер, в котором и находилась Татьяна. Левой ноги не стало сразу, правую — сильно повредило.

По дороге в больницу женщина была в сознании. Всю дорогу Долога выкрикивала «Господи, помилуй!». Татьяну сразу прооперировали в больнице. Однако, чтобы спасти правую ногу, впоследствии понадобился еще ряд хирургических вмешательств.