В Левчика, у школі, проводили фотосесію! :-) Наше сонечко таке безтурботне і веселе! Він один із самих молодших у класі і називає вчительку: "моя нова вихователька". Що цікаво, вчителька віку приблизно мого і сестри. А у моєму першому класі була стара ман'ячка-сталіністка, яка брала учнів за шию, якщо вони завинили за щось, і кидала у кінець класу. Або ми ходили маршем, наспівуючи "юних нахимівців". Або просто ти не підготувався до політінформації і тебе при всіх принижували і ганьбили. Тоді батьки раділи, мовляв, наші дітки в їжакових рукавицях! А тепер моя мама бачить свого онука в школі і розуміє, який тоді, коли вчилася я, насправді, був піздець! В мене навіть одна з аватарок у піонерському галстуці, на пам'ять о піздеці. Я щиро, всією душею, бажаю щоб таке ніколи не повторилося з новими поколіннями!

А ще самі молодші учні, у Льовиному класі читають гірше за самих старших. І Левчик розуміє, що читає гірше за старших однокласників. Тому він сказав про це мамі і його вже віддали до репетитора, як і решту самих молодших учнів в класі. Вони стараються, підтягують навички читання. Справа у тому, що українських дітей не вчать всюди бачити конкурентів, ходити по головах і як завгодно, кого ти в конкуренти призначаєш, чавити конкурентів. Хоча б в уявних. А маленьких українців вчать здобувати успіхів справжніми знаннями і реально існуючими гідностями. Що ще цікаво, Льві ніхто не казав що він погано читає. Він сам зрозумів і пішов з проханням записати його до репетитора. Мабуть, так і формуються власні вимоги до себе і уявлення про те, чи ти сам цим вимогам, на справді, відповідаєш :-)

Зазвичай у бомбосховищі сидимо лише ми і тільки у випадку масованих атак може бути компанія мам з дітьми і інколи чоловіків. Так до нас якось зайшли три сестри, з мамою, татом і Кузею. В нашому під'їзді живе ще одна собака Кузя, руда, поміс пекінеса з кимось ще, явно крупнішим, але така мила! Мов ведмедик :-) Кузя спочатку нервувала, потім заспокоїлася, в тім все одно прагнула уваги. Коли її бачу у магазині, в черзі, одразу на півтону покращується настрій.

А ще, якось ми зайшли в фойе на першому поверсі і побачили що якісь чоловік і жінка сидять із Наталкою, п'ють алкоголь і громко сміються. Просто посидіти тихо на диванчику в стороні в нас не вийшло. Яскраво руда жінка повної статури почала залучати нас в розмову. А головне, презентувати себе як нетрадиційного медика. Її всевидячі очі так і прагнули родивлятися невидимі діагнози. Хоча, скоріш за все, людина вона щира і добра. Віка військова, парамедикиня. Її чоловік теж, але спеціальність я не уточнила. Він величезного росту, в основному мовчить, але видно, що щоб не казала Віка чоловік все схвалює. Її магічне всезнайство трохи дратувало. Але те, що вона має відношення до ЗСУ, навпаки викликало повагу. Про те, що вакциновані, тобто я, скоро помруть, вона заявляла так безапеляційно, ніби перла на тебе буром. Хотілося відсторонитися. А за те, що рятувала життя на війні, навпаки хотілося дякувати. Вона нас запрошувала в Ірпінь, на виставку вишитих картин. Але ми не збиралися їхати так далеко. І ще вони з чоловіком недавна одружилися. Виходить, це вони прикрашали під'їзд букетами з квітів і це, ще до мого Дня народження, Сергій приходив з одним з тих букетів. Йому сказали: бери! :-)

Ставлення Віки до смерті якесь ніби схиблене відносно того як ми сприймаємо в тилу. Ніби це щось буденне чи навіть веселе. Деякі її заяви про те як вона бачить енергетичні потоки в організми не хочеться сприймати в серйоз. Взагалі часто її бачити не хочеться, бо вона прагне насадити постійно щось своє і, як я думаю і відчуваю, мені не потрібне. Але був якось такий випадок. Жінка з двома собаками жалілася конс'єржу що як їх не дресує, все одно вони інколи роблять щось по-своєму. І тут підійшла Віка, звернулася до собак, і вони пішли за нею. А ще я якось її зустріла і мені захотілося відвернутися і вона припинила зі мною вітатися. Чомусь я відчула, що вдячна їй за це. Краще буду відчувати подяку за рятування життів на фронті просто на відстані.

Втім, чоловік Віки вітається з нами завжди

9-го жовтня ЗСУ знищили склад дронів "шахед" у Єйську. Склад налічував близько 400 дронів. З тих пір на території України літав аж один. Тож спали спокійно.

Купили нову обручку, меншого розміру. Сережи запропонував роботу колишній співробітник, хоча тепер не зрозуміло чи є робота чи немає. Втім обручка все одно була потрібна, добре що завжди можна взяти з кредитної картки. Інше питання коли повернем. Батькам нічого не казали, для них це завжди буде та сама обручка :-)

Інший колишній співробітник завітав просто на каву. Старший чоловік, любить рибалку. Каже, зараз взагалі не клює, на тому тижні спіймав тільки одного великого карася. А ще якось витягнув надзвичайно великого рака. Той ухопив клешнями початок кукурудзи, ледве витягли її клещами!

А ще, цими днями, їла на сніданок сухофрукти з Узбекистану.
Сусід з третього поверху їздив на весілля в Ташкент. Старший чоловік. Коли приїхав запрошував Сергія, показував всякі цикавинки. На приклад, стьобаний халат, у якому буде в зимку не холодно курити на балконі. Пригощав солодощами, дав ще з собою, щоб Сережа передав мені. Курага, інжир світлий і чорний, арахис у кунжуті, кристали коричневого цукру, мігдаль

Постійні тривоги, через атаки шахедами, викликали розлади сну на пару днів. Але сьогодні я так добре відіспалася, що прокинулася за 15 хвилин до призначеного часу в Катерини, в клініці. Чоловік не хотів мене будити, тому що був упевненний що косметологія десь у нас у дворах, але я встигла лише просто вмитися водичкою, негайно вдітися і швиденько пострибати до зупинки, відправивши Каті повідомлення у вайбер!

Втім нічого страшного не сталося. Ба більше, Катерина, дізнавшися, що я ще не снідала, пригостила мене кавою із цукерками. А потім відбувся весь необхідний догляд. Повідомив Сережи, що я їду гуляти на Либідську, я якось дуже легко і невимушено опинилася у метро. Частину нашої гілки, від Теремків до Деміївської, відремонтували і Либідська вже не є кінцевою зупинкою із божевільним навантаженням.

Я пам'ятаю, як заходила у метро, коли у перше приїхала у Київ, щоб знімати квартиру сама. Тоді, попри заплановане спілкування, головної подією був Київ, знайомство із ним. Пам'ятаю, як ми чекали поїзда в метро із Дімою В. Вагон тоді нас підхоплював ніби залізний птах і це було диво, коли ми виходили чи то на Золотих воротах, чи то на Майдані. Я вже і Діму В. без особливої нагоди і не згадую, а от Київ і досі викликає в мене дитяче захоплення! :-) Хоча, і на момент першої поїздки, я вже бачила Будапешт, Таллінн і Вену.

Так і сьогодні. Коли я сфотографувала, на решті, не лише Малопідвальну, а й вихід з неї на Прорізну, я подзвонила чоловіку і просто поставила його перед фактом того, що я на Прорізній. На його спробу запросити аргументи, які доводять необхідність такої поїздки я відповіла, що якщо вмієш бачити різні ракурси, складати маршрути, то ще можна дивитися і дивитися і, якщо місто в кілка разів більше ніж Франківськ, то і за п'ять років ненадивишся.

Тільки зовсім вже піздовата мразота могла посміти бомбити це!

Стрімко відвідавши одну із улюблених ділянок центра Києва, купивши "Гауди молодого", 250 грам, в "Королівстві сирів" на колишній Пушкінський, персиковий тренч Sunday Free у бабусі в переході, а потім ще полуниці на Либідській я вже дісталася до дому.

А ще я загубила обручку. Вона з самого початку була трохи завелика.

А ще я згадала, що коли я уперше гуляла центром Києва сама, в моєму щоденнику ще не було групи "Київ", а були лише "путешествия". Тому я це виправила і в групі дописів "Київ" можна подивитися всі фото, які тут є з видами Києва

На фоні заяв прес-алкаше МЗС росії про те, що нібито ЗСУ викрадають мешканців курської області і вивозять до концтаборів, я згадала як ходила недавно до косметолога Каті, на підтримуючу процедуру. В цей раз ми більше спілкувалися ніж звичайно. За сеанс рф-ліфтингу встигли навіть зачепити тему порівняння наших сіл з російськими "деревнями". Катя бачила відеоматеріали про те, що в них там більшість селян брудні і п'яні, і будинки здебільшого занедбані, якось взагалі все, не лише будинки. В основному з Курської області. Я ж здебільшого бачила фото українців з сіл, датовані приблизно кінцем 19-го, початком 20-го сторіччя. І порівняння, звісно, на користь наших. Катя, звичайно, про це казала не тому, що вона могла мати сумніви щодо обрання напрямку для втечі з Бердянська, просто побачила чергові докази того що вони нам не потрібні не під яким соусом. Навіть якщо б не було потворних порушень Женевської конвенції і іншої гидоти, яку ми, майже кожного дня, чуємо про росіян.

Відвідувати косметологічну клініку можно без проблем у призначений час, вони мають потужний генератор

Недавно Сережа розповідав як сів в ліфт з хлопчиком, який попросив йому допомогти занести в ліфт велосипед, а потім допомогти поставити з ліфта на поверх, де хлопчик живе. Я його не пам'ятаю, що не дивно, адже будинок в нас великий. Хлопчик повненький, рудоватий, у окулярах. Сережа запитав, що з ним таке, через що саме йому важко самому заносити велосипед. Хлопчик каже: "У мене бовтик в нозі".
- А що сталося?
- Я такий родився.
Після чого дитина абсолютно позитивним тоном, чемно попрощалася.

Те, що ми інколи проводимо тривоги в фойе внизу, зіграло, з часом, позитивну роль. Ми дізналися, що коли з ранку починається зміна конс'єржки Наталки, то в нашому імпровізованому бомбосховищі утворюється маленький риночок овочів з наталчиного городу. І мешканці нашого під'їзду, які в курсі, навіть чекають початку її зміни, тому що замовляють заздалегідь що їм привезти. Я з початку ставилася скептично, але Сергій мене переконав спробувати купити в неї. І це потім було таке відкриття! Виявляється, те, що ми беремо в магазинах, не може навіть порівнятися з овочами які тільки з землі. Страви, які ми зробили з тих овочів, були надзвичайно смачні. Сережа двічі потім просив Наталку привезти щавелю. Адже він в захваті від зеленого борщу, який я з нього роблю! А ще солодкий перець, морква, картопля, зелень просто супер! Пару раз Наталка дозволяла занести гроші пізніше. Теплий вересень з чудовими смаками, сповненими свіжості! :-)

Ще ми готували журек в чотири руки. Мій чоловік сказав, що самі кращі цицьки у мене. Я знаю, що йому велики не подобаються, але щоб так категорично, такого ще не було. Що я сама краща у світі постійно каже, але про цицьки так, лише зараз. Про інших жінок або ніяк, або "свиня", якщо жінка не подобається як людина і має зайву вагу. Я все одно прошу бути толерантніше, адже не всі можуть так просто схуднути. А Сергій все одно каже як йому хочеться

Наш квартирний хазяїн, старший чоловік, який живе у Кропивницькому, як виявилося, поїхав у Австралію. Поки що на три місяці. Сережа його набрав, щоб запитати, чи погодиться він на компенсацію половини нашого внеску за генератор. А він каже, що зараз у Австралії і в них вже ніч...

Сережа запропонував: "Олексійович, привезіть нам сушену змію!" Він одразу, як з ним познайомився через ріелтора, почав звати його "Олексійович" бо відчув що він нормальна, товариська, добра людина. Завжди нам йшов на поступки. І жодного разу не приїхав із ревізією, хоча порядок в нас завжди ідеальний, але ж звідки він знає? Олексійович колись був начальником чогось у колишньому Кировограді. Ріелторша казала, що це її знайомий і що він не бідна людина. На момент, коли ми тільки почали знімати хату, Іван Олексійович відносно недавно одружився на жінці набагато молодше за себе, яка намагалася заявити нам про себе через телефонні розмови і доводити свою важливість. Тож ця особа якось сказала Сережи, а із квартирними хазяїнами завжди спілкується саме він, вона казала, що вони могли і не робити там такий ремонт, квартиранти все одно все повбивають на хер, але ж Олексійович такий добрий, що зробив як найкраще. Мовляв цінуйте, тремтить! Я зрозуміла, що жінка хазяїна має якесь ущемлене почуття важливості. Ще вона казала, що у будь-який момент може приїхати, разом із чоловіком, із ревізією. але не тільки не приїхала, але й жодного разу більше не брала трубку замість чоловіка, як тоді. Тож більше Сережа її не чув. А зараз Олексійович одразу погодився перевести нам половину внеску за генератор і побажав нам гарного дня, а йому, у відповідь, були бажання доброї ночі!

Мене Сережа підключав до розмови лише раз, коли я помилково перевела більше ніж треба грошей за хату, бо йому було не зручно пояснювати, в загальному, цю ситуацію і я теж чула, що в нашого хазяїна голос доброї людини :-) Хоча з тваринами все одно не можна :-))

У День народження Сережи ми пили горілку "Sobieski". Його майже весь день вітали по телефону друзі і родичі. С хамоном і сиром "Дана блю" польська горілка пилася дуже легко, але я, у якусь мить, відчула що мені досить. Несподівано подзвонила колишня дружина Сережи. Тобто вона його вітала раніше кожний день народження, а тут раптово подзвонила щоб наїхати.

Її звинувачення супроводжувалися невпевненістю у голосі із істеричними нотками. Так буває, коли людина не впевнена у тому що вона морозить, то починає кричати. Мовляв, Сергій не займається вихованням їх сина, не бере на себе витрати, ніби він взагалі ні до чого в житті Іллюши. Погрожувала лишити колишнього чоловіка батьківських прав. І все ніяк не могла зупинитися.

Тоді я попросила в Сережи телефон, сказала хто я і повідомила їй що в нашій сім'ї гроши заробляю саме я. Попросила назвати мені суму грошей, яку, на її думку, я повинна давати їй на утримання сина. І, головне, чому я їй щось винна. При тому що я оплачую йому спортзал, одяг і взуття і даю гроші на обіди. Жіночка щось булькнула і кинула трубку.

Справа у тому, що вона, крім того, що не мусить знімати хату, заробляє раза в два більше за мене. І ще має пенсію державопосадовця за вислугою років. Також не для кого не є таємницею, що вона більше цінує час, який проводить у секті, ніж в навколишньому світі. Секта любить гроши. Тому ніяких аліментів ніхто платити не збирається. Ми даємо гроші напряму дитині. Ну вже стільки скільки можемо. Звісно я запитала цю особу про компенсацію витрат на дитину не для того щоб їй щось давати, а щоб вона зрозуміла що питати нема з кого.
Вибрати момент саме у День народження, щоб зіпсувати настрій, це вже курва 60-го левела. Ну зате навряд вона так скоро подзвонить ще.

А ще наша подруга Аліна і Андрій С. її сусіди. Вони багато мені про неї розповідали, хоча я ніколи і не просила. Тож кажуть, що вона дуже зарозуміла і ніколи не з ким не вітається. Ніби випромінює негатив. Але якось Андрій зустрів колишню жінку Сергія біля метро. Точніше вона до нього підійшла і схопила за руку. Він офігів! Каже мені: "Розумієш, мене тоді за руку схопила бабка! Я давно її не бачив зблизька, а тут раптом зрозумів, що вона вже БАБКА!" Але він тоді, можливо, перебільшував, вочевидь, щоб мені сподобатися

Чемпіонка світу з художньої гімнастики Таїсія Онофрійчук



Аліна Кабаєва у Сіднеї у 2000-му році



Все ж, саме головне у художньої гімнастиці - це легкість!

У басейні трапилося диво. Ми були спочатку в жаху, але потім все закінчилося добре. Раптом, після чергового купання, вже на шезлонгу, я помітила, що на моєму безіменному пальчику, на правій руці, чогось бракує. Спочатку це було просто відчуття відсутності ваги, а потім я побачила, що немає обручки.

Перша думка: "А її ж дядя Богдан подарував!" О це було б, м'яко кажучи, перед ним незручно... Потім, на Західній Україні обручку знімають лише у одному випадку, коли розлучаються. Ми б не розлучилися б через таке, але все одно неприємно, якщо Сережа ходить в обручці, а я ні. Тож, я вирішила її знайти у будь якому випадку.

Пішла ходити по дну басейна і уважно вдивлятися в дно. Все обійшла, потім побачила що чоловік мій стоїть у басейні, максимально близько до наших місць. Каже, раптом побачив кільце і став на нього. Ми давай пірнати по черзі. То я ставала на кільце і Сергій пірнав, то, навпаки, мінялися і пірнали по черзі. На дні, перед очима, все розпливалося, а ще вода виштовхувала на поверхню.

Сережа вже пішов шукати персонал басейну, а я залишилася стояти на обручці. Почала мерзнути. Як, раптом, до мене підплила жінка, та що купалася разом із підлітками, в яких було дуже дивне волосся, такі кучері, ніби вони мулати, або креоли, або латиноси. Симпатичні і дивні. Жінка українка. Звернулася до мене українською. Сказала, що зрозуміла що ми шукаємо кільце і її хлопці можуть допомогти дістати. І старший підплив, пірнув на саме дно, дуже спритно, і дістав. Я дуже дякувала, побігла шукати чоловіка, щоб відмінити прихід персоналу. І встигла. Сережа сам потім дуже дякував диво-жінці. Вона сказала, що ми дуже гарна пара, побажала нам щастя! :-)

Причому, слід відмітити, що ВДНГ повністю працював на генераторах, але дуже потужних. І жодного разу у басейн не заходили ТЦК. Потім, коли ми вже йшли містом, спека не відчувалася. Принаймні, перші дві години. Ми пройшлися Голосіївський парком, посиділи у ресторані на воді. Зустріли Іллюшу, спілкувалися із ним і Костею, його другом. Потім їхали до дому. Працівників ТЦК на бачили, зате бачили загін військових, які йшли строєм. Вони були у піднесеному настрої, якісь веселі і милі. Хлопці та дівчата

Наш омбудсмен зробив заяви для світової спільноти про нові військові злочини росіян. Абсолютно нелюдяні і жахливі. Але в цей час Сава Лібкін, відомий одеський ресторатор, посилає на хуй Артемія Лебедева. Чогось ми всі дуже злі, останні два с половиною роки. Українці з нашої великої багатонаціональної родини...

Our ombudsman made statements to the world community about new war crimes committed by the Russians. Absolutely inhuman and terrible. But at this time, Sava Libkin, a well-known restaurateur from Odesa, is sending Artemiy Lebedev to hell. We are all very angry about something, the last two and a half years. Ukrainians from our large multinational family...

Сьогодні шахедами, яких налетіла дуже велика кількість, був атакований саме Київ. І ми провели в бомбосховищі всю ніч, сім годин. Я потім ще поспала вдома, але десь години за три с половиною. При тому я почуваю себе нормально. Значить, у бомбосховищі я виспалася. Я то спала, то не спала, там на дивані, але тепер відчуваю, що там вийшло поспати достатньо, щоб сумарно вийшло ок. В розумінні росіян, українці, які мусять кудись бігати в ночі, мають це сприймати як належне. І, звичайно, тому що росіянам глибоко начхати на комфорт українців, і до війни теж, і тому що їм самим, якщо цар-батюшка накаже, вони будуть їсти гівно, причому з радістю! Для мене, якщо мене примушують спати не моїй квартирі а десь на першому поверсі, на дивані, нормою життя таке вважатися не може аж ніяк. Для росіян же ж бути терпилою, скоріше за все, є ознакою доброти.

Всі 68 БПЛА, як і балістична ракета, були збиті. Ніч була спокійною, але дуже часто приходили повідомлення про підвищену небезпеку. Але в мене виходить почати нормально робочий день! :-)

Серед знайомих чоловіків, у Києві, воює лише один. Він недавно зустрівся із Сережею. Каже, буває, важко психологічно, але він цілий, живий і не ушкоджений. Ми його якось бачили разом, після футболу, на початку нашого із Сережей знайомства. Вова грає у любительській збірній і давно є частиною компанії вболівальників Динамо-Київ. Вова, скоріше за все, вже скоро буде вдома остаточно. І Рома теж живий, ніколи не був 300-м. От вся статистика. Те що ці люди взагалі в порядку говорить про те, що ними вбита достатня кількість окупантів, щоб продовжувати жити могли саме вони. Тому "Напрасно старушка ждет сына домой, ей скажут, она зарыдает. И волны бегут от винта за кормой и где-то вдали пропадают"

Today, Kyiv itself was attacked by Shaheds, who flew in a very large number. And we spent the whole night, seven hours, in the bomb shelter. I then slept at home, but about three and a half hours. However, I feel fine. So, I slept in the bomb shelter. I sometimes slept, sometimes did not sleep, there on the couch, but now I feel that I got enough sleep there, so that the total turned out to be ok. According to Russians, Ukrainians who have to run somewhere at night should take it for granted. And, of course, because the Russians deeply resent the comfort of Ukrainians, and before the war, too, and because they themselves, if the tsar-father orders it, they will eat manure, and with joy! For me, if I am forced to sleep not in my apartment but somewhere on the first floor, on a sofa, this cannot be considered the norm of life. For Russians, being patient is most likely a sign of kindness.

All 68 UAVs, as well as a ballistic missile, were shot down. The night was calm, but very often there were reports of increased danger. But I manage to start a normal working day! :-)

Among the men I know, in Kyiv, only one is fighting. He recently met with Seryozha. He says that sometimes it is difficult psychologically, but he is whole, alive and unharmed. We once saw him together, after football, at the beginning of our acquaintance with Seryozha. Vova plays in the amateur national team and has long been a part of the Dynamo-Kyiv fans' company. Vova, most likely, will soon be home for good. And Roma is also alive, he was never the 300th. That's all the statistics. The fact that these people are in good order at all means that they killed a sufficient number of occupiers so that they could continue to live. Ago "Напрасно старушка ждет сына домой, ей скажут, она зарыдает. И волны бегут от винта за кормой и где-то вдали пропадают"

У неділю ми зустрілися із подругою Сережи, яка приїхала разом із дітьми з Гданська. У Київ до чоловіка, а потім відвідає рідний Ужгород, де живуть батьки. Аліна, у минулому, професійна тамада, а ще знімалася у серіалах. Взагалі це жінка небесної краси, майже мого віку. Сережа чомусь любить запевняти, що вони завжди були лише друзями і ніколи не спали разом. А я вірю. Мені достатньо і одного разу сказати. Вони познайомилися на заході для дітей. І не були вільні для знайомств. Аліна любить підносити спілкування як свято! Видно, це професійне. Ті, хто в житті мені закидали що я часто граю якусь виставу, були неправі. Я просто хочу отримати максимум доброго від теперішнього часу. Тому я прекрасно розумію поведінку Аліни.
Ми пили каву, час летів непомітно, компліменти і згадки з приємних і позитивних випадків минулого. Потім, вже вдома, Сережа сказав, що я Аліні дуже сподобалася і нас будуть ради бачити на Закарпатті зажди! :-)

Учора ми зустрілися із нею біля косметологічної клініки, адже я порадила їй звернутися до Каті, яка мені робила процедури. Аліна розуміє, що про красу треба дбати, тому вона саме небесної краси :-) Посиділи на сходах офісного центру із кавою. Вона звикла, у європейській країні, що весь міській простір для людини, у першу чергу, тому можна користуватися ним так як тобі зручно, неприпустимих речей не так багато. Адже кожна людина розуміє, що від її поведінки залежить комфорт інших. Отримуєш комфорт, передай іншому. Тільки зовсім кінчені виродки б не вписувалися в цю загальну європейську зону комфорту. Сережа каже, що у мене з'явилася особиста подруга. І байдуже що вона ненадовго!

Аліна сказала, що її чоловіку цікаво побачити мої роботи, якими я заробляю на життя. ЇЇ чоловік видатний фотограф. Зараз на фрілансі. А раніше кілька років працював особистим фотографом Петра Порошенко. Я бачила фото Іллюши, коли він пішов у перший клас, це робив Міша, Алінин чоловік. Мабуть це самий вищій рівень, ловити такі моменти!

Я взагалі-то розумію, що у нас із Сережей нема професійних знимків з одруження, можливо Міша погодиться нам зробити парну фотосесію, можливо, безкоштовно :-)


On Sunday, we met with Seryozha's friend, who came with her children from Gdansk. In Kyiv to see her husband, and then she will visit her native Uzhhorod, where her parents live. Alina, in the past, was a professional toastmaster, and also starred in TV series. In general, this is a woman of heavenly beauty, almost my age. Seryozha for some reason likes to assure that they were always just friends and never slept together. And I believe. It is enough for me to say once. They met at an event for children. And they were not free to meet. Alina likes to treat communication as a holiday! It looks professional. Those who accused me in my life that I often play some kind of play, were wrong. I just want to get the most out of the present. Therefore, I perfectly understand Alina's behavior.
We drank coffee, time flew imperceptibly, compliments and memories of pleasant and positive events of the past. Then, already at home, Seryozha said that Alina really liked me and that they would be happy to see us in Transcarpathia again and again! :-)

Yesterday, we met with her near the cosmetology clinic, because I advised her to contact Katya, who did the procedures for me. Alina understands that beauty needs to be taken care of, that's why she is of heavenly beauty :-) We sat on the stairs of the office center with coffee. She is used to, in a European country, that the entire urban space is primarily for people, so you can use it as you like, there are not many unacceptable things. After all, every person understands that the comfort of others depends on their behavior. You get comfort, give it to someone else. Only complete bastards would not fit into this general European comfort zone. Seryozha says that I have a personal friend. And it doesn't matter that it's not for long!

Alina said that her husband is interested in seeing my works, which I earn a living from. Her husband is an outstanding photographer. Now freelance. Previously, he worked as Petro Poroshenko's personal photographer for several years. I saw a photo of Ilyusha when he went to first grade, it was done by Misha, Alina's husband. Perhaps this is the highest level, catching such moments!

In general, I understand that Seryozha and I do not have professional wedding photos, maybe Misha will agree to do a couple photo session for us, maybe for free :-)

Бути хазяйкою собаки було дуже добре цілих два тижні, але його постійні хазяїни почали вимагати щоб ми її повернули ще в аеропорту. У них відірвалися ручки в сумці, в якій вони везли сувеніри, але ж дуже хотілося разом із валізами везти ще й Прима. В останні хвилини сумку просто штовхали. Прим бігав взад-вперед перевіряючи наявність всіх в групі. Так щоденне милування песиком закінчилося, але я встигла побути собачкиною мамою. Трохи втомилася, але приємно згадати як ми з ним ходили і бігали рано в ранці і бачили всі ці сорти квітів, переважно троянд, які йому хотілося обнюхати, бо тойчик відчував дуже виразні запахи.

Одного разу на нас напала ворона. Тож виявилося, що всі ці чутки про напади ворон на людей в Києві правда. Один раз ворона, яка залицялася до іншої під кущем, звернула увагу на Прима і пішла за ним, розкривши рота. Тоді ми просто пішли не звертаючи на ворону особливої уваги. Нахабна представниця сімейства вранових деякий час нас переслідувала, а потім втратила цікавість. А другий раз ворона атакувала з неба саме мене. Я тоді вийшла гуляти з собачкою с заколкою на голові, ворона підлетіла і клюнула в заколку, а потім усілася на електродротах. Я їй в дуже стислій формі сказала що про неї думаю, а вона щось вигукувала у відповідь. Не те щоб це була реальна загроза, але такого я в своєму житті ще не бачила!

А так дарувати любов, увагу, яку песик з радістю приймає і демонструє свою прихильність, було ну дуже круто! Взагалі ми б не взяли собаку якщо господарі квартири проти тварин, але коли береш на руки Прима, то розумієш, що як би там не склалося, ця собачка має бути нашою! Але власники житла, яке ми знімаємо, живуть в іншому місті і могло якось обійтися. Ось тільки вже не актуально. На прощання ми висловили хазяїнам Прима, що ми з ним гуляли дуже і дуже добре, скільки йому треба, вони ніби прийняли до уваги. Далі будем дивитися


Being the owner of the dog was very good for two whole weeks, but his permanent owners started demanding that we return him at the airport. The handles of the bag in which they were carrying souvenirs broke off, but they really wanted to carry Prim along with the suitcases. In the last minutes, the bag was simply pushed. Prim ran back and forth checking the presence of everyone in the group. So the daily petting of the dog ended, but I managed to be a dog's mother. I was a little tired, but it's nice to remember that we walked and ran with him early in the morning and saw all these varieties of flowers, mostly roses, which he wanted to smell, because the toy could smell very distinct smells.

Once a crow attacked us. So it turned out that all these rumors about crows attacking people in Kyiv are true. Once, a crow courting another under a bush noticed Prim and followed him, opening her mouth. Then we just left without paying much attention to the crow. An impudent representative of the crow family chased us for a while, and then lost interest. And the second time the crow attacked me from the sky. Then I went out for a walk with a dog with a hairpin on my head, a crow flew up and pecked at the hairpin, and then sat on the electric wires. I told her very succinctly what I thought about her, and she shouted something in response. Not that it was a real threat, but I have never seen anything like this in my life!

And giving love and attention, which the dog gladly accepts and demonstrates its affection, was very cool! In general, we would not take a dog if the owners of the apartment are against animals, but when you take Prim in your arms, you understand that no matter what happens, this dog must be ours! But the owners of the housing that we rent live in another city and it could somehow get away. That's just not relevant anymore. In parting, we expressed to Prim's owners that we had a very, very good walk with him, as much as he needed, and they seemed to take it into account. We will see further

У понеділок, 3 червня, речник ОСУВ "Хортиця" розповів про успіхи ЗСУ на Харківському напрямку. Зокрема, за його словами, за добу Сили оборони уразили три склади з боєприпасами, один склад з пально-мастильними матеріалами та 12 бліндажів окупантів.

Під Вовчанськом ЗСУ взяли у полон близько 60 росіян. У місті тривають бої.

80% відео, де працівники ТЦК затримують людей на вулицях, знято на окупованих територіях. Кацапи все намагаються в гротескній формі показувати своїй внутрішній аудиторії, як же ж в нас все погано із мобілізацією, а вони, мовляв, залучають ще 300 000 орків, внутрішня аудиторія кінчає від радості, але наступ на Харків захлинається все більше!

Особисто я за всю війну ще жодного разу не бачила вручень повісток, затримань, тим більш насильницького захоплення і спроб затягти людину у бус. Але в росіян своя реальність. І логика. Є логика нормальна, а є логіка росіян, проте кацапи примудряються робити вигляд ніби про них хтось казав, що логика це є москальська лженаука. Але цим вони себе дуже і дуже лестять. Подалі від фронту, лежачи на диванах


On Monday, June 3, the spokesman of the "Khortytsia" OSU spoke about the successes of the Armed Forces in the Kharkiv direction. In particular, according to him, during the day, the Defense Forces hit three warehouses with ammunition, one warehouse with fuel and lubricant materials, and 12 dugouts of the occupiers.

About 60 Russians were taken prisoner near Vovchansk. Fighting continues in the city.

80% of the videos where TCC employees detain people on the streets were filmed in the occupied territories. Katsaps are trying to grotesquely show their internal audience how bad things are with our mobilization, and they say they are attracting another 300,000 orcs, the internal audience is overjoyed, but the attack on Kharkiv is getting choked up more and more!

Personally, during the entire war, I have never seen the handing out of summonses, arrests, even more violent captures and attempts to drag a person into chains. But the Russians have their own reality. And logic. There is normal logic and there is the logic of the Russians, but the katsaps manage to pretend that someone said about them that logic is a Moscow pseudoscience. But they are flattering themselves with this. Away from the front, lying on sofas

Бажаючи отримати чеки на певну суму грошей від політичних інтересів, на однієї з зустрічей з потенційними донорами за зачиненими дверьми Тамп заявив, що як би росія напала на Україну за часів його президенства, то він давно би вже бомбив москву.

Pre-election promises of Donald Trump

Wanting to receive checks for a certain amount of money from political interests, at one of the meetings with potential donors behind closed doors, Trump said that if Russia had attacked Ukraine during his presidency, he would have bombed Moscow long ago.

Trump is certainly not the first candidate to seek large checks from moneyed interests. Advisers say that Trump regularly makes the same policy promises on the campaign trail that he does behind closed doors with wealthy donors, and evidence has not emerged that Trump has directly linked a specific policy outcome to a specific donation.

Oftentimes, his comments at the events are about foreign policy and topics he discusses at rallies, such as inflation and immigration.

For example, at one event, he suggested that he would have bombed Moscow and Beijing if Russia invaded Ukraine or China invaded Taiwan, surprising some of the donors.

А ще Олаф Шольц заявив, що росія щомісяця втрачає на війні з Україною щонайменше 24 000 солдат. Як повідомляє видання ntv

And Olaf Scholz said that Russia loses at least 24,000 soldiers every month in the war with Ukraine. As reported by the publication ntv

Ось і закінчився курс процедур в косметичній кліниці. Замість карбоксі я обрала рф-ліфтінг, але не мікрогольчатий, а радіохвильовий. Результат був навіть краще ніж очікувала моя медикиня Катя. Катя втікла з окупованих територій, з Бердянську, вона україномовна і дуже красива. Коли обговорює Харків, в якому вона навчалася, то вона ледь не плаче. Ми з нею чекаємо разом перемоги України. Катя красива як німфа, а втім по віку годиться мені в дочки. Вона попередила мене до якого числа треба встигнути сплатити наперед, що попасти в акційний період. Чудова дитина!

Якщо коротко, з цікавих подій, я познайомилася з мамою і бабушкою трьох друзів Сережи. Вона сиділа мов сяюче сонечко на банкеті на честь Дня народження її онука. Людмила Євгенівна за освітою фізик, як мій батько і її подруги, колись давно, були з примату, як моя мама. Вона тільки й чекала співрозмовника щоб згадати минуле. Я їй теж сподобалася. Вона із Сиктивкару. Але вона живе в Києві з часів навчання в КНУ. Російськомовна, але вона в шоці від витівок росіян на війні . Вона б хотіла перемовин і миру, але погоджується з тим що уряд росії не договороспроможний

А ще Левчик вже цікавиться де саме я живу. Після війни він точно хоче приїхати.

Я врятувала азалію від вірної смерті, але про це пізніше.

А камера в мене геть хуйова і результати зйомки непередбачувані при однакових умовах, але інколи щось вийти може! В решті якостей вона набагато краща за попередню камеру, але ось цей момент, на жаль, це мінус


I have completed a course of procedures at a cosmetic clinic. Instead of carboxy, I chose RF-lifting, not microgol, but radio-lifting. The result was even better than my doctor Katya expected. Katya escaped from the occupied territories, from Berdyansk, she speaks Ukrainian and is very beautiful. When she discusses Kharkiv, where she studied, she almost cries. Together with her, we are waiting for the victory of Ukraine. Katya is as beautiful as a nymph, but she is suitable for my daughter in terms of age. She warned me by what date I had to pay in advance to get into the promotional period. A wonderful child!

In short, from interesting events, I met the mother and grandmother of three of Seryozha's friends. She sat like a shining sun at a banquet for her grandson's birthday. Lyudmila Yevgenivna was a physicist by education, like my father, and her friends, once upon a time, were from primates, like my mother. She was just waiting for the interlocutor to remember the past. She liked me too. She is from Syktyvkar. But she has been living in Kyiv since studying at KNU. Russian-speaking, but shocked by the antics of the Russians in the war. She would like negotiations and peace, but agrees with the fact that the Russian government is not capable of negotiation

Levchyk is already interested in where I live. After the war, he definitely wants to come

I saved the azalea from certain death, but more on that later.

And the camera I have is absolutely crazy and the shooting results are unpredictable under the same conditions, but sometimes something can work out! In the rest of the qualities, it is much better than the previous camera, but here is the moment, unfortunately, it is a minus

Голос сумління і дані американської розвідки, все ж, перемогли страх за свою кар'єру. Все ж, виглядати покидьком для всього світу, крім росії, звичайно, і ще кількох диктаторських держав, для віруючої людини виявилося гірше за втрату кар'єри. І це хіба є дивом?

"Історія судить нас за те, що ми робимо. Зараз критичний час. Я міг прийняти егоїстичне рішення і зробити щось інше. Але я роблю тут те, що вважаю правильним. Я вважаю, що надання летальної допомоги Україні зараз є критично важливим", - заявив Джонсон минулого тижня.

Таку різку зміну позицій Джонсон пояснив інформацією розвідки, яку він отримав. Видання називає це "разючим твердженням лідера партії, яка прийняла глибоку недовіру колишнього президента Дональда Трампа до розвідувального співтовариств".
"Я справді вірю цій інформації. Я думаю, що Володимир Путін продовжував би марширувати Європою, якби йому дозволили. Думаю, він міг би наступного разу піти до країн Балтії. Я думаю, що він міг би влаштувати протистояння з Польщею чи одним із наших союзників по НАТО", - говорив Джонсон.

Посилання на New York Times


The voice of conscience and the data of American intelligence, however, defeated the fear for his career. After all, looking like a scumbag to the whole world, except for russia, of course, and a few more dictatorial states, for a believer turned out to be worse than losing a career. And is this a miracle?

"History will judge us for what we do. Now is a critical time. I could have made a selfish decision and done something else. But I'm doing what I think is right here. I think that providing lethal aid to Ukraine now is critically important," - Johnson said last week.

Johnson explained such a sharp change of position with the intelligence he had received. The newspaper called it "a striking statement from the leader of a party that has embraced former President Donald Trump's deep distrust of the intelligence community."
"I really believe this information. I think Vladimir Putin would continue to march through Europe if he was allowed to. I think he might go to the Baltics next time. I think he might have a confrontation with Poland or one of our allies on NATO," said Johnson.

Link to New York Times

Початок квітня виявився аномально жарким! Якщо другого квітня ходити в маєчці, в супереч стереотипній поведінці більшості людей, то це те що явно підіймає настрій, додає здорового стресу і просто кидає тебе в літо через два місяці у перед! :-) Після справ на Подолі я, як завжди, піднялася по Андріївському узвозу до Андріївської церкви, але вже на одному диханні, бо рух знизу догори, завдяки постійним тренуванням, став чимось звичайним. Тільки ходити по Андріївському узвозу завжди як вперше. На Володимирській гірці мені напереріз йшла група молодиків, які явно були товариством для розвитку англійської усної мови. І одна дівчина казала: "It must now just all over!" і тут важко не погодитися

Начало апреля оказалось аномально жарким! Если второго апреля ходить в маечке, вопреки стереотипному поведению большинства людей, то это то, что явно поднимает настроение, добавляет здорового стресса и просто бросает тебя в лето через два месяца вперед! :-) После дел на Подоле я, как всегда, поднялась по Андреевскому спуску к Андреевской церкви, но уже на одном дыхании, потому что движение снизу вверх, благодаря постоянным тренировкам, стало чем-то обычным. Только ходить по Андреевскому спуску всегда как в первые. На Владимирской горке мне наперерез шла группа молодых людей, которые явно были обществом для развития английского устного языка. И одна девушка говорила: "It must now just all over!" и здесь трудно не согласиться

Читання довідника Adobe Illustrator призвело, швидше, до демотивації читання та готовності до практичних занять. Я або це знаю вже, або воно мені не потрібно, або це за швидкістю виконання рівноцінно тому, що я вже й так користуюся, просто інший варіант, альтернатива. Тому я мало-помалу закинула довідник. А після того як мені сказав мій Сергій, що знайома пенсіонерка його друга продає свій хендмейд на західних ринках, я вирішила зайти туди, де я пробувала раніше продавати інтер'єрні наклейки і поцікавитися як справи з мереживами, в тому числі, з ірландськими. І виявилося, що дуже добре і, судячи з кількості продажів у магазинах, що мені сподобалися, і тому, що майстрині з Житомира, сильніші ніж навіть тих, хто із самої Ірландії, не роблять нічого такого чого не змогла б я, то я вирішила відновити свої знання з користування даними сервісами для продажу та посередником Pay Pal та нашими банками.

Продаж інтер'єрних наклейок стався колись, після того, як мене знайшли менеджери поліграфічного підприємства з Омська. До війни, звісно. Я продавала свої малюнки, вставлені фотошопом у спеціальні інтер'єри, мокапи. Менеджер з Омська передавав замовлення кому потрібно в США, там друкували і відправляли замовнику, як правило, теж зі США. Я плачу суму замовлення зі своєї кишені, а різницю одержую із тієї суми що платить клієнт. Спілкуюся періодично з менеджером з Омська, кажу, що кількість продажів поки не те що мені підходить, а він відповідав, що все буде як потрібно, просто півроку має піти на розкрутку! І тоді я розумію, що мені так не цікаво і робити ті трудовитрати що роблю, в розрахунку отримувати тільки через півроку більше, ніж я зараз, просто малюючи ілюстрації, зовсім не про те я подумала, спочатку спілкування з цим росіянином. Так воно й скінчилося. Просто я тепер знаю, що там і як. Я тепер розумію, чому той менеджер, вічний оптиміст, нічого мені не сказав про півроку розкручування на початку нашого спілкування. Тому що йому пофіг, приділяю я тільки один день на тиждень, або весь свій час лістингу для його підприємства. У нього таких як я багато. Просто він товариський такий, йому не шкода надрукованих літер та консультацій. Принесу хоч лише 200 у.о. на місяць і добре :-)

Але там був один момент. Говорливий мій колишній імпресаріо все запевняв, щоб я не звертала увагу на фідбеки від клієнтів, американців. Адже ми ж з вами знаємо, які вони тупі! Ахаха! Ось тоді вже почало пованювати гнильцем і всі мої спроби пояснити, що люди завжди різні і що серед його співвітчизників теж тупих вистачає, не давали результату. Він зі мною погоджувався, але бажання обсірати, тих хто купує у них їхню ж продукцію, було сильніше за нього! Він міг писати у вайбері про це довго, навіть якщо я не відповідаю



Чтение справочника по Adobe Illustrator привело, скорее, к демотивации чтения и готовности к практическим занятиям. Я или знаю уже или не нужно или это по скорости исполнения равноценно тому чем я уже и так пользуюсь, просто другой вариант, альтернатива. Поэтому я мало по-малу забросила справочник. А после того как мне сказал мой Сережа, что знакомая пенсионерка его друга продает свой хендмейд на западных рынках, я решила зайти туда где я пробовала раньше продавать интерьерные наклейки и поинтересоваться как обстоят дела с кружевами, в том числе, с ирландскими. И оказалось что очень хорошо и, судя по количеству продаж в понравившихся магазинах и по тому что мастерицы из Житомира, более сильные чем даже из самой Ирландии не делают ничего такого чего не смогла бы я, то я решила возобновить свои знания по пользованию данными сервисами для продаж и посредником Pay Pal и нашими банками.

Продажа интерьерных наклеек случилась когда-то, после того как меня нашли менеджеры полиграфического предприятия из Омска. До войны, конечно. Я продавала свої рисунки, вставленные фотошопом в специальные интерьеры, мокапы. Менеджер из Омска передавал заказ кому нужно в США, там печатали и отправляли заказчику, как правило, тоже из США. Я плачу сумму заказа из своего кармана, а разницу получаю с той суммы, что платит клиент. Общаюсь периодически с менеджером из Омска, говорю, что количество продаж пока не то что мне подходит, а он отвечал, что все будет, нужно просто полгода должно уйти на раскрутку! И тогда я понимаю, что мне так не интересно и совершать те трудозатраты что совершаю, в расчете получать только через полгода больше чем я получаю сейчас, просто рисуя иллюстрации, вовсе не про это я подумала, вначале общения с этим россиянином. Так оно закончилось. Просто я теперь знаю что там и как. Я теперь понимаю почему тот менеджер, вечный оптимист, ничего мне не сказал про полгода раскрутки вначале нашего общения. Потому что ему пофиг, уделяю я только один день в неделю или все свое время листингам для его предприятия. У него таких как я ведь много. Просто он общительный такой, ему не жалко напечатанных букв и консультаций. Принесу хоть всего 200 у.е. в месяц и хорошо :-)

Но был там один момент. Говорливый мой бывший импресарио, все уверял, чтобы я не обращала внимание на фидбеки от клиентов, американцев. Ведь мы же с вами знаем, какие они все тупые! Ахаха! Вот тогда уже начало пованивать гнильцой и все мои попытки объяснить, что люди всегда разные и что среди его соотечественников ведь тоже тупых хватает, не давали результата. Он со мной соглашался, но желание обосрать, тех кто покупает у них их же продукцию, было сильнее его! Он мог писать по вайберу об этом долго, даже если я не отвечаю