Мама Сережи дуже любить спілкуватися телефоном і зрозуміло, що без всіх цих дзвінків, які вона здійснює протягом дня, їй буде просто нудно. Зрозуміло, що їй потрібно визнання, а ще бути в курсі всього що робить Сережа. Що вже приховувати... Якщо визнання я могу додавати до всього того що робить для неї її величезна родина, а також знайомі і сусіди, то бути шпигуном, який перебуває постійно на зв'язку, я категорично не погоджуюся! І оскільки їй вже кілька разів ставало погано, а потім раптом вона одужувала, то мені вже почало здаватися, що вона каже що їй зле, лише для привернення уваги. Чоловік помер доволі вже давно, а знов заміж Валентина Григорівна не хоче, хоча компліменти від чоловіків час від часу отримує і є за що, попри вік. Тому, більше за все, родина, яка влаштована за клановою структурою, мусить приділяти увагу саме в тій кількості, в який від Валентини Григорівни є на цю увагу запит. Взагалі, в основному, говорить вона, а слухаю

Хибні недомагання може і продовжувалося деякий час, але сережиной мамі, на цей раз, схоже дійсно стало погано. Щось в грудях пече, лікарі кажуть, що це серйозно, але лікується. Отже я зрозуміла, що в цьому випадку треба їй дзвонити частіше. І вчора розмовляли із нею довго, бо вона не хотіла мене відпускати, наче з того боку зв'язку ковтала повітря щоб не припинялася розмова. Вже і спогади з минулого згадала і як її люблять сусіди і як, на ринку, пропонують постояти біля прилавку, бо вона приносить удачу! Мені було приємно чути ці докази того як в Івано-Франківську люди взагалі проявляють емпатію до тих кого просто знають, хто не є їх родиною! А ще, хоч в неї є риси характеру які інколи важко терпіти, сережина мама все одно ось таке ясне сонечко, яке і приносить удачу і просто дає навколишньому світу той позитив, за якій її абсолютно щиро, без користі для себе, люблять люди!

На остаток вона прислала фото, на яких ялинкові іграшки, під які їй подарували заготовки і вона сама їх розписала! Дерев'яні, ніби під ретро, в народному стилі, я ще таких не бачила! Крім розмов по телефону, решту часу, Валентина Григорівна займається творчістю. Але якщо б вона ще й якось неочікувано вийшла заміж, було б ще краще. Шкода що вона не вірить у кохання після 60 років...


Мама Сережи очень любит общаться по телефону и понятно, что без всех этих звонков, которые она совершает в течение дня, ей будет просто скучно. Понятно, что ей нужно признание, а еще быть в курсе всего, что делает Сережа. Что уж скрывать... Если признание я могу добавлять ко всему, что делает для нее ее огромная семья, а также знакомые и соседи, то быть шпионом, который находится постоянно на связи, я категорически не соглашаюсь! И поскольку ей уже несколько раз становилось плохо, а потом вдруг она поправлялась, то мне уже стало казаться, что она говорит, что ей плохо, только для привлечения внимания. Муж умер довольно давно, а снова замуж Валентина Григорьевна не хочет, хотя комплименты от мужчин время от времени получает и есть за что, несмотря на возраст. Поэтому, больше всего, семья, устроенная по клановой структуре, должна уделять внимание именно в том количестве, в котором от Валентины Григорьевны есть на это внимание запрос. Вообще-то, в основном, говорит она, а слушаю.

Ложные недомогания может и продолжалось некоторое время, но сережиной маме, на этот раз, похоже действительно стало плохо. Что-то в груди жжет, врачи говорят, что это серьезно, но лечится. Так что я поняла, что в этом случае нужно ей звонить чаще. И вчера разговаривали с ней долго, потому что она не хотела меня отпускать, будто с той стороны связи глотала воздух, чтобы не прекращался разговор. Уже и воспоминания из прошлого вспомнила и как ее любят соседи и как на рынке предлагают постоять у прилавка, потому что она приносит удачу! Мне было приятно слышать эти доказательства того, как в Ивано-Франковске люди вообще проявляют эмпатию к тем, кого просто знают, кто не является их семьей! А еще, хоть у нее есть черты характера которые иногда тяжело терпеть, сережина мама все равно вот такое ясное солнышко, которое и приносит удачу и просто дает окружающему миру тот позитив, благодаря которому ее совершенно искренне, без корысти для себя, любят люди!

Напоследок она прислала фото, на которых елочные игрушки, под которые ей подарили заготовки и она сама их росписала! Деревянные, как бы под ретро, в народном стиле, я еще таких не видела! Кроме разговоров по телефону, остальное время Валентина Григорьевна занимается творчеством. Но если бы она еще как-то неожиданно вышла замуж, было бы еще лучше. Жаль, что она не верит в любовь после 60 лет...

Рома отримав третє місце на змаганнях по стрибкам у довжину і дуже радий цьому! А ще мені прислали його нові работи із художньої школи. Мені подобається його почуття кольору і мультяшності! :-)

Рома получил третье место на соревнованиях по прыжкам в длину и очень рад этому! А еще мне прислали его новые работы из художественной школы. Мне нравится его чувство цвета и мультяшности! :-)

Вчора я дзвонила мамі і раптом почула в телефоні дуже знайомий дитячий голос. Левчик почав розповідати що збирається їсти піццу яку щойно зпекла Віка (бабушка і дедушка ми вже не говоримо). Я кажу: “Це ж круто, фаст фуд, як у Макдональдсі майже!” Льова впізнає знайомий бренд і починає вигадувати: “І гамбургери Віка зпекла і сендвичи!” Говорить з сильнім, дитячим акцентом. Додає: “Калтоплю Флііі, Чізбулгел!”. Залишилося тількі побажати “Смачого!”. Крім того, я дізналася що Льова теж захоплено малює, на це його надихнула поїздка на турбазу, де він товарищував із тваринами в зоопарку. Намалював єнотів, курок і дівчаток яки із ним дружили! Єнотів синім, невідомий вид тварини (ми не можемо з'ясувати хто це) - померанчовим. А всю решту коричневим коліром. Можу припустити, що коричневим він малював те що добре знайоме як категорія. Дівчата, курки — це те що він знає як категорію. А єнотів бачив уперше! І вони мають буті сині. А інша, невідома нам, дорослим, тварина, яскраво-померанчева.

Рома зайнявся скульптурою дуже серйозно! Подейкують, він закінчує ліпити завдання, яким дуже захоплений! І скоро я побачу фото :-)

Вчера я звонила маме и вдруг услышала в телефоне знакомый детский голос. Левчик начал рассказывать что собирается есть пиццу, которую только что испекла Вика (бабушка и дедушка мы уже не говорим). Я говорю: "Это же круто, фаст фуд, как в Макдональдсе почти!" Лева узнает знакомый бренд и начинает придумывать: "И гамбургеры Вика испекла и сэндвичи!" Говорит с сильным, детским акцентом. Добавляет: "Колтоплю Флии, Чизбулгел!". Осталось только пожелать "Приятного аппетита!". Кроме того, я узнала, что Лева тоже увлеченно рисует, на это его вдохновила поездка на турбазу, где он дружил с животными в зоопарке. Нарисовал енотов, курочек и девочек, которые с ними дружили.! Енотов синим, неизвестный вид животного (мы не можем выяснить кто это) – оранжевым. А все остальное коричневым цветом. Могу предположить, что коричневым он рисовал то, что хорошо знакомо как категория. Девочки, курицы — это то, что он знает как категорию. А енотов видел впервые! И они должны быть синие. А другое, неизвестное нам, взрослым, животное, ярко-оранжевое.

Рома занялся скульптурой очень серьезно! Говорят, он заканчивает лепить задание, которым очень увлечен! И скоро я увижу фото :-)

Юний митець, автор мультяшної скульптури і котик :-)

Мій старший племінник вже відвідує перші зайняття в нульовому класі художньої школи. І це є підготовчий курс до першого класу. Завдання намалювати ескіз на тему "домашній улюбленець" він виконав так, що одразу зрозуміло що це на ліжку, під моїм алоє, спить кицька Фелька. Наступне завдання розфарбувати цю жанрову сцену. Вже є предмет "лепка". Рома це обожнює! І я тепер знаю, що всіх мультяшних персонажів він вигадав сам. Я думала можливо десь підгледів чи до набору для лепки з пластику додавалися схеми-малюнки, але ж ні, це саме плід його уяви. В моєму дитинстві був подібний на його малюнки диснеївський Гуффі, але Рома росте на зовсім інших мультиках.

От, на приклад, молодший, Лео, він вже не черепашка, а Залізна людина! І костюм йому купили шикарний, чому він страшенно радіє! :-) Космічні світи помагають малюкам відчувати себе крутезними! І, мабуть, вони поступово усвідомлюють, що це є нормою, а не винятком на фоні відносно сірої маси

В переході, біля Либідської, побачила як продають мотузкових ляльок, зайчиків, котиків і інших персонажів. Поки йшла повз, згадала тих ляльок що були в моєму дитинстві. Це були ляльки-рукавички, а не мотузкові, але це той же сенс влаштування домашнього театру. Для того щоб бути ляльководом п'ять років ще замало, якщо думати про Левчика, а ставити Рому в незручне становище не хочеться. Якщо даруєш ляльку тому, в кого є молодший брат або сестра, то він стає заручником свого дитячого мистецтва. А молодший повз волі стає ябедою. Пошук ричагів впливу на ляльковода зводиться до доносу, причому неправдивого. Але наївна віра в продовження вистави, як ні в чому не бувало, властива лише для тих в кого причинно-наслідковий зв'язок ще не працює. Я була ляльководом і здібність моєї сестри до доносів тоді була розвинена в рази. Але починалося все надзвичайно добре! У мене був кайф від вигадки казки, в неї кайф, як я тепер можу визначити, від інтерактивності того що відбувається. Проект почав псуватися коли виявилося, що я не безперервно хочу показувати їй театр.

Але ж раптом, вже тут і зараз, виявилося, що найкращі іграшки це ті яких навпаки не було в твоєму дитинстві. І не тьмяний спогад, про те як пильні коробки зі старими песиками, мавпочками і левами вирушили за невидиму межу кінця існування, вочевидь, не встигаючи за своїм господарем йти по дорозі часу, а уявлення майбутнього моменту отримання ляльки, про яку мрієш, навпаки грає постійно чистими фарбами! Тут ідеться про Барбі. В мене ніколи її не було. Але раптом, спочатку під час прогулянки по блошиному ринку, я помітила таких барбі, які були сучасницями мого дитинства. І в мене з'явилася думка про те що в моїй колекції іграшок ще є місця. Мої батьки-інженери просто не заробляли тоді на Барбі і тоді це було реально не дешево. А зараз я сама можу собі купити! Мене зупиняє та ж причина, що й зупиняє придбання домашньої тварини. З'ємна хата. З хати поїдеш і треба буде перевозити все що в ній є нашого. Хоча котика або собачку просто не можна заводити. Хіба Ілля прийде як-небуть ще із Примом, довгошорстним, надзвичайно розумним і хитрим, той-тер'єрчиком.

А щодо Барбі, то я, коли шукала подарунки племінникам, у великих супермаркетах, то побачила що зараз набагато більше варіантів і вони саме сучасні, модно вдягнені для нашого часу. Я вже не хочу ляльку з блошиного ринку, я хочу нову, недавна зроблену, яка не пам'ятає нещастя існування у 90-ті. До того ж, вона вже не на підборах, а у зручному взутті. Сама красива, з тих що я бачила, була Барбі-мулатка, або латинська Барбі. А ще це образ більш незалежної жінки, яка в змозі все гарне, що в неї є, здобути сама. Я хочу ляльку, про яку мріяла в дитинстві, але мене не тягне назад в минуле

Ще раз хочу зазначити що я теж козацького роду, але січове прізвище бабці моєї мами, по зрозумілим причинам, мені не дісталося :-)

За повідомленням Національного космічного агентства України, 2 серпня 2023 року о 3 годині 31 хвилині за київським часом із Центру космічних польотів на острові Уоллопс (штат Вірджинія, США) відбувся успішний пуск ракети-носія середнього класу Antares.

Основна конструкція першого ступеня ракети-носія і частина наземного обладнання розроблена Конструкторським бюро "Південне" та виготовлена Південним машинобудівним заводом (Дніпро) в кооперації з українськими підприємствами "Київприлад" (Київ), "Хартрон-Аркос" (Харків), "Хартрон-Юком" (Запоріжжя), "Чезара Телеметрія", "Рапід" (Чернігів) на замовлення корпорації Northrop Grumman (США).

Підготовку Antares, випробування та пуск провели за участі дніпровських та харківських фахівців. Спеціалісти конструкторського бюро "Південне" в режимі реального часу здійснювали технічну підтримку пуску.

У конструкторському бюро "Південне" раніше працювали батько і дід. Вони все життя займалися розробками в авіакосмічної галузі. Коли таке трапляється що я спілкуюся із татом по телефону, він розмовляє зі мною українською. Хоча він так само не вивчав у школі українську як і я, бо був звільнений від цього як син військового. І авіакосмічна галузь змінюється так само

Я дарую іграшки племінникам ще й тому що зараз війна і їх дитинство має бути більш наповненим радісними моментами. І ось недавна шукала трансформерів, радилася із сестрою, а вона показала Льові і виявилося, що трансформери вже не цікаві йому і його одноліткам, бо зараз таки мультсеріали, що тренди вже змінилися кардинально. З одного боку, зробити сюрприз не вийшло, з іншого - і слава богу!

В тренді зараз м'які іграшки подібні на мульт "Університет монстрів" який я подивилася в минулому році. Зокрема Доктор Флафіпантс. А я думала, що крутіше Мегатрона не існує...

Якось я дзвонила мамі і вона казала, що Рома, на уроці малювання в школі, намалював персонаж із відомої казки, яку вчителька не впізнала, тому поставила йому трійку, через що він засмучений. Потім надіслала мені у вайбер малюнок. На малюнку во всі тридцять п'ять зубів розтягнув посмішку Чеширський кіт. І якійсь фантастичний годинник був в нього за спиною. Дзвоню мамі і кажу, що тільки розумово відстала людина може не впізнати на цьому малюнку Чеширського кота! Потім Ромі: "Сонечко, це сама краща ілюстрація до "Аліси в країні чудес" яку я бачила в житті і твоя вчителька просто не розуміється на ілюстраціях!".

Як виявилося, вчителька того самого радянського формату коли впізнаваними були скоріше Незнайка і Матроскін, а Чеширський кіт якщо і був, то американська посмішка не була його характерною рисою, і вираз очей був іншим

Дзвонила щоб привітати маму із Днем народження. Я ледве закінчила вітання, як трубку стали виривати в неї з рук мої племінники. Вони хотіли почути тьотю Юлю! Я слухала уважно їх прояви безтурботного дитинства.

Діти багато що роблять понарошку. Якщо роміна реальність ще може включати в себе плани які треба здійснювати якось покроково, є поняття втілення, то Левчик поняття "втілення" ще не має. Живе у казковому світі ігор і тут сфера впливу взагалі необмежена і повна влада над його реальністю. Справа у тому що понарошку може бути усе що завгодно. Він буде расти, і поступово розуміти різницю між реальністю і його дитячим світом, а поки що він могутній як бог і може все що завгодно :-)

А ще "Тореодори з Васюківки"!

Іллюша приходить до нас не часто, зазвичай, в теплу пору року. І перед тим як приходив останній раз я його давно не бачила. Його переживання щодо того, що він не буде таким високим як більшість однокласників, виявилися марними. Він зараз вище за батька, а його батько такий самий на зріст як Челентано, тобто вище мене на 1 см :-) І раптом з майже блондина він став майже брюнетом. Його сині очі тепер ще виразніше. Приходили разом з другом за риболовними принадами. Ми йому інколи переводимо гроші на морозиво, його мати чомусь на морозиво не дає, хоча одягає його дуже дорого. Якось він із нею посварився і хотів жити в нас, але ж ми б не змогли купувати йому взуття за 7000. Мабуть тому передумав. Мати Іллюші працює в міській адміністрації і одночасно відвідує якусь дивну індуїстську-буддистську секту. Коли не перебуває в астралі займається сином, коли перебуває він робить що хоче. Але на морозиво ще не заробляє. Коли він уходив, пообіцяв що наступного разу прийде разом із Примом. Оце буде свято! :-)

Мій старший племінник, Рома, якось відвідав ізостудію і зрозумів що малювати йому подобається більше ніж точні науки. Взагалі росте мрійливим інтровертом. Сестра вирішила віддати його в ту саму художню школу, в яку ходила я. Може вона не знає, що людина в художній школі стає такою якою не була до. Але я вважаю, це класно. Художка змінює людей назавжди. І коли в нього буде живописна практика, нам точно буде про що з ним поговорити.

А молодший племінник, Левчик, росте войовничим і трохи хуліганистим малим. Він звідкись навчився матюкатися і, коли починається тривога, він біжить у коридор, погрожує комусь у напрямок стелі і каже: "Я вас, російських сук, постріляю!" Враховуючи всю ситуацію загалом, я не засуджую цю дитину. Устами малюка висловлюється істина.

Я якось вирішила ознайомитися із творчістю Брітні Спірс. Взагалі з тими музикальними напрямками 90-х, які я не слухала раніше. І одна пісня мені дуже сподобалася. Чи навіть дві. Брітні в деяких кліпах, попри юний вік, виглядає цілком відбувшеюся співачкою, дуже професійною. А те що одне заходить, а друге ні, ну це як з Ді Капріо. В одних фільмах відчуваєш його крутизну, в інших не торкає. Спірс у перекладі на українську мову означає "списо". А ще я продовжую купувати духи її бренду і знайома купила цей аромат для доньки яка вчиться в останньому класі середньої школи

Я якось зрозуміла, що хоча відповідність розумовим критериям має певне значення, головне відчуття, наскільки добре з людиною. В мене взагалі, поки в я Києві, якось поступово змінилися пріоритети і, на приклад, здібність до емпатії в чоловіка стала важливіше рівня інтелекту. З інтелектом і так все ясно, із людиною набагато дурніше за себе не проведеш більше години. Інтелект не треба підносити до критерия. А ось помічати схильна людина до емпатії чи ні, ще треба вміти. Весело разом чи ні, а ще нікуди не дінеш те що я за ознакою характеру сприйняття візуал, а не тактил або аудіал, припустимо. Я люблю красиве і нічого не можу з цим зробити. Яскравий приклад те наскільки мені необхідно щоб центр міста де я живу був не просто красивий, а дуже красивий! Так само і чоловік. Я якось зрозуміла, що прокидаючись у ранці хочу бачити красиве. А ще емоційна сумісність і звичайно секс. Ще, все ж таки, розмір має значення. І, як показує мій досвід, на приклад, чоловіки з Західної України в цьому сенсі, м'яко кажучи, на висоті! І, до того ж, не приписують собі зайві сантиметри, на відміну від тих же росіян.

Взагалі, у сукупності всього вище згаданого, коли на першому місті відчуття, почуття, і естетика, виявляється, що навіть коли людина постійно намагається тебе контролювати і тобі добре з нею, то це не так важко - дотримуватися загально встановлених правил. Стосунки з обов'язками і хоча я сама перед собою чудово розумію що якщо я обов'язки на себе беру, я їх дотримуюся, мене взагалі не харить те що мені дзвонять з ціллю бути в курсі де я і що роблю. І я сама дзвоню для того самого, щоб перевірити де мій чоловік, з ким і що робить. І не можу сказати, що мені це неприємно. Ми постійно один в одного на зв'язку.

Єдине що задовбало і дійшло до крайньої точки кипіння, це те що мама Сережи не просто хотіла спілкуватися, а бути в курсі про всі наші дії, і саме неприємне, щоб я повідомляла їй, окремо від Сережи, про те що він робить. Щоб перевірити чи каже він їй правду. З початку я просто сказала що не хочу бути інформатором і думала, що цього достатньо. Она певний час не дзвонила, а потім, коли почали спілкуватися із нею знов, вона, так само як раніше, почала запитувати, чи Сережа вдома, або дає поради коли не просять порад. Так ніби з висоти свого досвіду вона може мені їх роздавати пачками. Тепер я взагалі не відповідаю на її повідомлення і хай думає що хоче. Навіть коли вона присилає позитивні листівочки "З добрим ранком", або присилає вітання зі святами, я просто мовчу. Неповага до особистих меж після кількох попереджень це червоний штрафний квіток! :-) Скамійка запасних і все.

А палатку ми вирішили не брати. Бо база відпочинку, яку ми знайшли, дає рівень комфорту помітно вищій, до того ж там є басейн, альтанки і ставки які саме для рибної ловлі :-)

Для покращення настрою є речі опціональні, а є базові, без яких опціональні можуть бути не дуже ефективними. Ф. Ніцше стверджував що фізична культура тіла, рухи, гімнастика впливають на духовний стан і допомагають розвитку інтелекту. Я б сказала, що турбота про власне тіло, вміння дарувати задоволення у вигляді корисних рухів своєму тілу, впливає на, в цілому, психічний стан. Ще, мабуть, варто зізнатися що коли я ходила до психолога на консультації, то вона сказала що в мене є дар, який в наш час не часте явище. Це абсолютно здорова психіка. Бо вміння обирати самотність замість товариства людей які не влаштовують, це дано далеко не всім. І при цьому почуватися комфортно. Є спадкові психічні проблеми, вади, а в мене робота опіоїдних рецепторів, краща ніж у решти людей, мабуть, теж спадкова. Думаю від покійного діда, від спілкування з яким я відмовилася через переконання. Я і далі не вибачаю людям ватних поглядів і українофобських переконань. А діду міг з комфортом проводити тижні один на дачі і я бачила це, як йому добре самому. Але коли я уїжджала жити у Київ, не з ким, крім племінників і сестри, не попрощавшися, я знала що він знає, що я роблю те, що в нього не вийшло. Кинути все к йобаній матері і уїхати жити в Київ, місто яке він теж любив і де жила жінка яку він кохав. Де він би був ще більш щасливий ніж коли живе сам.

Я про це думаю інколи. Якщо діду бачить мене звідкись, якщо ці казки про загробне життя правда, то він радіє за мене

А тим часом мій молодший племінник разом з друзями косплеїть супергероїв! Наш Лео черепашка-ніндзя і, як розповідала моя сестра, вони, час від часу, б'ються між собою, але все одно почуваються одним хлоп'ячим товариством :-))

Святкувати Великдень сама я б не стала, але оскільки для мого чоловіка це як дитяче свято для дитини, треба дотримуватися атрибутів. Ну ніби раз треба повітряну кульку, прапорець, квіти, чешки, білі шкарпеточки, то, виходить, треба, зробимо :-)) Аби дитина була щаслива і не гірша за решту дітей. Тому в нас був урочистий сніданок із пасочками, орнаментованими яєчками, ковбасними і сирними нарізками, хроном з бурячком і канапками з ікрою :-) Сніданок готував Сережа, я просто вийшла до сніданку не в домашньому одязі, а у светрі і штанах :-) А урочисту вечерю вже готувала я, приблизно те саме, але ще й з салатиком. Привітала маму Сережи. Всі були раді і задоволені! Люди із Західної України дотримуються традицій більш старанно ніж із Центральній. Тепер я граю із ними в одну гру! :-) Дванадцять страв на Святий вечір, урочистий сніданок і вечеря на Великдень

В неділю до нас приїжджала сестра Сережи Наталя і подарувала нам вербу і ще букет нарцисів :-) Гастрономічні задоволення з пивом, закусками, зокрема, смаженою картоплею в барі Tennessee на Теремках. І ось ми чекаємо таксі під дощем. Не встигаю навіть подзвонити мамі бо вже пізно. Заїжджати у Тарасівку, як на мене, було вже зайвим і особисто мені тоді не було в кайф, але, в цілому, враження позитивні. Наталка дуже хвалила мою шурпу, хоча й Сережа одразу був в захваті від неї! Хвалився потім перед друзями, в яких дружини не напружуються взагалі щоб готувати :-) Неділя пролетіла так швидко, мов постріл. Залишилися тільки котики, які є гілками верби у келиху, і ще трохи шурпи :-)

.

Вихідні накрив мрячий дощ, але, попри все, я побачила Арсенальну, Липську і через Дарвіна вийшла до Бесарабської площі. Там постояла кілька хвилин, милуючися видом на початок бульвару Шевченко і потім пішла на метро. В кінці Хрещатика побачила через вікно як у магазині "Сяйво книги" спілкуються люди в розмовному клубі, для тих хто хоче розмовляти українською але соромиться. Приємно було бачити натхненні, захоплені обличчя! Ще я у перше заплатила банківською картою в метро. До того робила це лише в автобусах або тролейбусі.

Вдома був вже повний холодильник їжі, але я вже все пробувала раніше, тому мені спокійно залишилася та маленька частка із якої буду їсти я. Мама Сережи знов прислала квіти. Просто так. Я не могла не подякувати. І тепер треба набирати землю для крихітних фіалочок. Під дощем :-)

Коли гуляла ще у "Парку вічної слави", який ще не перейменували, раптом відчула що я щаслива лише від того що бачу на просвіт гілки кущів з набухающими бруньками! Прямуючи до готелю Салют, випадково купила ще сережки з перлин які виявилися навіть краще тих що я загубила. Бачити центр Києва це вже щастя. Можливо тому що є той хто чекає мене вдома і мені точно щось передали у посилці :-). Але присутність людей може бути минимальна, а Києвом я ніяк не можу надихатися і надивитися на нього! :-)

Взагалі біля Арсенальної відновив роботу музей вінтажних речей, костюмів, аксесуарів 19-го і 20 століть, який недавно був визнаний кращим в Європі, тільки в неділю він не працював. Сережу таке теж цікавить. І він хоче піти зі мною. Взагалі ще хочется на весні гуляти у Лаврі. Бо упереджень перед красою в мене нема. Але поки звідти виженуть московських попів може і персики відквітнуть. А бачити метушню релігійних фанатиків не хочеться взагалі