ЗСУ прорвали першу лінію російської оборони поблизу Запоріжжя. На її зведення росіяни витратили 60% свого часу.

Про це розповів командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський в інтерв'ю The Guardian.

«Зараз ми перебуваємо між першою і другою лініями оборони. Я думаю, росіяни вірили в те, що українці не прорвуться через першу лінію. Вони готувалися понад рік і зробили все, щоб добре підготувати цю ділянку», — сказав Тарнавський.

За словами командира, українські війська стримувало величезне мінне поле, тож сапери декілька тижнів розчищали шлях для штурму. Розміновувати доводилося лише піхотою і винятково вночі, адже як тільки там з'являлася будь-яка техніка, росіяни починали її обстрілювати та знищувати.

Зараз окупанти підтягують свої резерви не лише з України, а й з Росії. Українські військові ж наразі закріплюються на нещодавно відвойованих територіях.

БУРЕВІ́Й Кость (справж. – Сопляков Костянтин Степанович; ін. псевд.: Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг; 02. 08. 1888, с. Велика Меженка, за ін. даними – 1880, слобода Євстратовка, Воронез. губ., Росія – 15. 12. 1934, Київ) – письменник, публіцист, театрознавець, політичний діяч. Канд. мистецтвознавства (1934). Освіту здобув самотужки; іспити за гімназію склав екстерном у С.-Петербурзі, де згодом навч. на Вищих комерц. курсах. 1905 вступив до заг.-рос. партії есерів. Тричі був засудж. і засланий у віддал. р-ни Рос. імперії. Від січня 1918 входив до складу ЦК партії есерів, виступав проти узурпації влади більшовиками, був серед організаторів поволзького повстання. Після кількох арештів від 1922 припинив політ. діяльність, брав активну участь у літ.-мист. житті, утверджуючи ідею нац. визволення та відродження України. Жив у Москві, де заснував товариство «СіМ» («Село і Місто»), а також пов’язану з мист. об’єдн. «Березіль» укр. театр. студію, в якій викладав курс історії театру. Зазнав переслідувань за звинуваченнями в укр. бурж. націоналізмі. Серед ранніх літ. творів: «Колчаковщина» (1919), «Поэт белого знамени: А. Блок» (1921), «Распад. 1918–1922: Сб. ст.» (1923; усі – Москва). Переїхавши до Харкова, від 1925 у ж. «Червоний шлях» друкував уривки з роману «Хами», статті про Укр. клуб, Укр. драм. студію та діяльність товариства «СіМ» у Москві. Організовував виставки творів укр. художників, зокрема школи М. Бойчука. Відомі літературознавчі праці: «Європа чи Росія?: Шляхи розвитку сучасної літератури» (1928), в якій виступив опонентом М. Хвильового (однак пізніше став його прихильником); «Три поети» (Х., 1931; про творчість П. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука). Писав гострі сатир. твори – театр. ревю для «Березоля», зокрема «Опортунія» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931). Створив одну з найяскравіших в укр. літ-рі містифікацій – «Зозендропія» // «Авангард», 1929, – виступаючи під іменем поета Едварда Стріхи як адепт (а насправді дотепний пародист) модних літ. прийомів. Автор істор. трагедії «Павло Полуботок» (1928; опубл. – Мюнхен, 1948 та ж. «Березіль», 1991, № 1), монографії «Амвросій Бучма» (Х., 1933). Друкувався також у журналах «Нова генерація», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». Вів літ. полеміку з М. Семенком. Редагував монографії про художників Д. Левицького та М. Самокиша, мемуари П. Саксаганського («Театр і життя», Х., 1932), М. Кропивницького, М. Садовського. За деякими твердженнями, з посиленням репресій перейшов на нелегал. становище, восени 1934 був вистеж. і заарешт. У грудні 1934 із Григорієм Косинкою, О. Влизьком, І. Крушельницьким, Д. Фальківським засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1957. У НКВС було втрачено або знищено спогади Б. «Мертві петлі. 1903–1917». Родина Б. 1949 емігрувала до США, де його донька О. Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятов. спадщини батька – «Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція» (Нью-Йорк, 1955).

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

⚡️ Сили ППО вночі знищили усі 28 крилатих ракет та 15 із 16-ти БПЛА, - головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний

Усього зафіксували 44 російські цілі: ракети типу Х-101/Х-555/Х-55 та «Shahed-136/131»

Я

Сьогодні просиділи в укритті півночі, і навіть чули вибухи, але всі повітряні цілі були знищені. Згодом з'ясувалося що звуки від перехоплення ворожих ракет були досить далеко.

А мені ніщо не заважає ходити по сходах раз на тиждень. І я можу вже спускатися і підійматися на 10 поверхів

А тепер що зробили ми:
Проміжні підсумки (Мирошников):

- ураження кількох ІЛ-76 у пскові

- руйнування заводу мікроелектроніки у брянську

- прильоти у тулі

І це наші дрони ще продовжують літати на болотах. Можливі нові прильоти🔥

Мені подобається, що бойова частина наших дронів стала більшою. Це видно з відео сьогоднішніх прильотів на росії. І це вже не тестові 3-10 кг по "москва-сіті".
Уточнення від Ґрунта:
— Починаючи із 23:55 аеродром у Пскові був атакований невстановленими БпЛА.
Зараз відомо, що 4 транспортних Іл-76 пошкоджені, 2 з яких були охоплені пожежою. Аеропорт Пскова закритий щонайменше на добу. Вцілілі Іл-76 були переміщені на інші аеродроми.
— 01:02 атака Брянська невстановленими БпЛА, щонайменше 3 одиниці. У будівлі слідчого комітету рф в Брянську пролунав вибух, повідомляють росЗМІ.
Починаючи з 01:17 під атакою дронами перебували Орловська, Тульська, Московська, Калузька області. Працювало вороже ППО. Робота московських аеродромів була призупинена.
Також під атакою БпЛА був Севастополь.

.

.

Цензор.НЕТ

В окупованому Криму пройшла спільна спецоперація ГУР МО України за підтримки ВМСУ
Вночі 24 серпня відбулася операція ГУР МО України за підтримка ВМСУ в тимчасово окупованому Криму. Спецпідрозділи на плавзасобах висадились на берег в районі населених пунктів Оленівка і Маяк.
Під час виконання завдання українські оборонці вступили в боєзіткнення з підрозділами окупанта. В результаті, противник зазнав втрат серед особового складу, знищено ворожу техніку. Також в українському Криму знову замайорів державний прапор.
Всі цілі та задачі виконано. По завершенні спецоперації українські оборонці без втрат залишили місце подій. Окупаційна адміністрація Криму не коментує події, попри масові звернення місцевих жителів. Єдине повідомлення стосується начебто «знищення боєприпасів за встановленим графіком».
Українські Сили Оборони і надалі надаватимуть окупантам допомогу в знищенні боєприпасів, техніки та живої сили.

Dakh Daughters

Многая літа тобі, наша рідна, зранена, змучена, але незламна Країно! Найкраща і найкрасивіша!
День твого Народження 24 серпня 1991 року - це поступове, але невідворотне усвідомлення всіма нами відповідальності кожного за своє життя, за життя своїх дітей, своєї громади, свого міста, своєї країни. Незалежність - це про вибір бути відповідальним. Ми його зробили. Тож стоїмо!
Ти щаслива Країна, бо народила таких мужніх Захисників і Захисниць нашої Незалежності.
Сил тобі, Україно! Перемоги!

Поки депутата Тищенко виводять на чисту воду і його спроби вимагати гроші від держави, нібито на боротьбу із колл-центрами, нібито працюючими на країну-агресора, на справді ж виявляються спробами банального рекету, День Незалежності у центрі Києва відзначається відповідними і урочистими заходами. І парад знищенної техники росіян вже розширений до виставки трофейної техники і компонентів озброєння ЗСУ, хоча і шоломи окупантів, із позначкою Z, там теж представлені в асортименті!

Фото, поки що, найбільш претендуючі на те щоб називатися художньою абстракцією, але буде ще :-)

Виставка зайняла вже весь Хрещатик! Все що залишилося від покидьків. Чекаємо нового свята - Дня Перемоги :-)

.

З інстаграмом Сергія Миронова я познайомилася ще до війни. Я була в захваті від того, що є такі кияни, які, незалежно від ціни, ладні відновлювати старий центр міста. В Сергія були послідовники і помічники, такі ж захоплені своєю справою люди. Коли почалося вторгнення орків в Україну, він пішов на фронт. Коли я дізналася що він загинув, було відчуття смерті того, кого знаєш особисто. Я колись постійно бачила його фото, відео, які передавали майже в реальному часі, що він зробив, ті прекрасні архітектурні деталі старих будинків, зокрема, двері, що реставрувалися його спілкою, а тепер цієї дивовижної людини вже нема. Спогади про процес створювання мають тепер крапку, яка нагадує чорну діру. Така ж нескінченно глибока як стародавність Києва

Недавна було в новинах таке що в Херсонесі тепер роблять амфітеатр, попри те що він під охороною ЮНЕСКО. Видно все хочуть довести, що ніякі міжнародні установи їм не указ. Захотіли дітей забрали задля вибивання з їх голів всього українського, захотіли - прилепили до Херсонесу новобудову, яка на фоні напівзруйнованого міста буде виглядати недолуго, крім того, що цього просто не можна робити взагалі.

Херсонес пройшов важкий шлях від демократичного поліса, в якому устрій був врегульований класичною схемою із виборною колегією магістратів до моменту, коли його ділили печенеги, половці і князь Київської Русі. Але спочатку його жителі бажали щоб їх врятували від скіфів, через що вони потрапили під владу Боспору. Влада Боспору їм не сподобалася, покликали римлян. А тоді взагалі стали олігархичним полісом, відданим на поталу тим же боспорцям. І тільки коли боспорці починали зариватися занадто, римляни нахиляли їх до потрібного положення. Так до Київської русі і дотягнули. А тепер залишилися одни руїни, в які нові боспорці, але навряд римляни, ліплять поверх руїн амфітеатр. Античного захотілося.

Це, звісно, сумно. Хіба тільки якщо згадаю товстих і рудих севастопольських котів, трохи веселіше. Хоча можна подивитися і з іншого боку. Херсонес зруйнований на деякий відсоток. Якщо від нього відірвати амфітеатр, він буде зруйнований ще на якійсь відсоток, але не до кінця. І тоді вже допоможе реставрація

Чудовий випуск Ньюспалм, де можна побачити як російські пропагандисти прирівнюють заміну радянського гербу на український тризуб, на щиті Баби Родіни, до згвалтування і, зокрема, можна побачити що депутат Мілонов досі не зникає із інформаційного простору, а вважає що карти таро містять чешуйки і піську сатани, а ще й наша Юля Тімошенко чомусь вважає що два мільярди гривень вистачило б на витрати на ППО і тому "Інформаційний марафон" був влаштований замість ППО.

Кловани на марші, в дурці весело :-)

Попри, вочевидь, безхмарний світ у радянському союзі, який письменники, тим більш дитячі, явно мусили відображати у своїх творах, як і режисери у кіно, у "Тореодорах з Васюківки" є явний акцент на тому що українська мова відрізняється від російської. А в главі "Козацькому роду нема переводу" взагалі села у Київській області виявляються пов'язаними із історією козацтва. Там і Іван Сірко був колись і здавна ходила легенда про сотника Горбушу, а більшість жителів Васюківки і сусідніх сіл була козацького роду. Навіть столітня баба Триндичка. Тільки Яві не пощастило, через що він був дуже засмучений. Але дід Салімон його втішав і казав, що, по-перше, селяни годували козаків, по-друге, якщо небезпека для регіону була серйозна, то в бій йшли всі.

Майже всю книгу відчувається жага подвигу і прагнення значних досягнень. І реакція протилежної статі тут грає не останню роль. Взагалі, час від часу, головні герої стикаються із незрозумілими ще для них проявами майбутнього дорослого життя. От не так вже, в тринадцять років, реагуєш на дівчат як раніше, і новий вид хвилювання інколи явно впливає на хід подій. Але пригоди, в багатьох випадках, смішні. Коли уявляєш що ти лицар у срібних обладунках, або просто герой для всього села, то раптом ти опиняєшся в епіцентрі глузувань і жартів!

Ледь не стали злодіями, але, обійшовши всі київські театри, з рештою, опинившися аж на кіностудії Довженко, все ж повертають годинник власнику, який грав із ними в одній сцені. А коли чекали триумфу і навіть зібрали все село заради сцени із ними у фільмі в кінотеатрі, то виявилося що сцену вирізали, бо вона не клеїлася туди. І знов посмішки односельчан!

Зліти і падіння, викрадання фотоапарату, заради нічного знимку із сорочкою замість привида, постійний пошук пригод і ситуацій для прояву авантюризму! Київські хлопці, з якими билися через образу знайомої дівчини, намагалися справити враження ледь не кримінальних авторитетів, а швидше шпани яка живе по поняттям, просто їх розіграли, але нічна подорож по печерам Лаври була вражаючою! І тут Ява з Павлушею дійсно врятували свого ворога на очах у симпатичної Яві дівчини.

В кінці головною стає цілком доросла історія із участю улюбленої вчительки і відважного сержанта Почаідзе. Запобігаючи викраденню незрівняної Галіни Сидоровни, Ява з Павлушею відкривають шлях на волю проявам кохання. Врятувати їм знов нікого не вдається, але, у результаті, весілля заповнює радісними емоціями всіх персонажів із села весь кінець книги! А ще приїхало пів грузинського села і навіть скоїли пожежу, але всі вижили! :-)

Недавна читала як ЗСУ просуваються на південному напрямку, маючи хоча і не карколомні, але стабільні успіхи, і раптом згадала:

И мы с тобою как в Ассе
Стоим на ялтинской трассе
В магнитофоне порвался пасик
Этих ли я ждал перемен?

І подумала, а як там "Ундервуд"?

Подивилася на їх сторіночку у ФБ і побачила, що а нічого так. У 2014-му вони виступили на підтримку України, з якої вони власне родом, наспівали пісню про Тараса Шевченка і все. Просто виступають зараз в російських клубах і заїбца :-)

За час війни у продажу з'явилися нові торгові марки морозива. Заборонене у будні стає дозволеним на вихідні. Ось, на приклад, Imperium. Шоколад і біла частина скручені у спіраль в рожку. Яка насолода відчувати два смаки по черзі! Наче вони перекручуються, таючі у роті! І вулиця Антоновича тоді раптом грає новими фарбами і більше ідей приходить у голову, щодо всього що раніше потребувало ідей! :-)

Львів початку 80-х був схожий на інші українські міста. Як і всюди у СРСР, його мешканці були змушені вести розмови на кухні. Особливою ж видавалася атмосфера богемності — те, що ми називали «козу водити». Це коли творчий люд, художники, композитори, письменники та поети ходили з однієї кав’ярні до іншої, просто щоб поговорити. У моїй квартирі вони також збиралися. Іншою точкою збору був дім львівського психіатра Олександра Корольова, великого інтелектуала, поціновувача джазу та східної філософії.

Попри те що у Львові, в той час, вже відчувався дух свободи, все одне треба було знаходити якісь компроміси із місцевими контролерами соцтабору. Треба було думати наскільки можна оголювати моделей, або шукати прихист щоб вільно обговорити щось із друзями. Постійний пошук балансу між свободою і слабшаючим впливом диктатури

Коли Путин стверджував що Україну вигадав Ленін, то, виходить, що цей останній генсек, і за одне цар, нічого не знав про УНР і про те, хто такий Павло Скоропадський. Це ж, виходить, що сіренький кдбістський посадовець, дивом вибившийся в керманичи колишньої РФРР, навіть не читав "Білу гвардію" Булгакова. Але й мільони вірнопідданих, виходить, що теж не читали.

Влітку 1918 року на Гомельській телефонній станції стався конфлікт між працівницями та власниками-концесіонерами братами Рукавішніковими.
Зарплата телефоністок на кінець 1917 року становила в перерахунку на українські гроші від 30 до 60 карбованців.
На початку 1918 року більшовики, що захопили місто, наказали концесіонерам підвищити зарплату телефоністок до 110-160 карбованців.
З приходом української влади Рукавішнікови відмовилися виплачувати підвищені зарплати і знизили її на 50%. У відповідь телефоністки оголосили страйк.
Телефони в Гомелі замовкли на 6 днів, а до керівництво станції отримало сотні скарг і претензій.
Начальник станції почав звільняти страйкарів і набирати нових. Роботу станції вдалось частково відновити. Однак звільнені почали боротьбу зі "штрейкбрехерами": новим співробітницям не дозволяли вийти на роботу, перерізали телефонні лінії.
Телеграми з проханням про допомогу на адреси Міністерства праці, Міністерства внутрішніх справ і навіть Голови Ради міністрів Української держави полетіли і від страйкарів, і від підприємців.
На місце був відправлений Чернігівський губернський комісар праці, який раптом став на сторону телефоністок. Звільнені самовільно з'явилися на роботу і "усунули" опоненток.
Брати-бізнесмени оцінили такі дії як захоплення підприємства, звинуватили комісара в "яскравій прихильності до соціалізму і більшовизму".
Конфлікт тривав майже місяць і закінчився перемогою телефоністок - з 1 липня заробітна плата на станції була підвищена удвічі, а керівництво перейшло в руки "комітету телефоністок".
Українська влада намагалася контролювати торговельні (перш за все харчові) потоки, які йшли через Гомель на північ і схід.
На початку літа 1918 року в Гомелі з'явилася українська митниця з призначеним "комісаром з вивезення за кордон, контролю та реєстрації товарів". Цей комісар підпорядковувався Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства торгівлі і промисловості Української Держави.

Приватники-комерсанти здійснювали через Гомель масштабні і прибуткові операції. Так, мінські торговці Арон Гутнер і Лейзер Біргер за одну операцію відправляли до Києва по 2 вагона сірників.
У серпні 1918 року гомельський торговець Бенціон Евентов переправив через місцеву станцію 1900 ящиків махорки для Мінська, Шклова і Толочина.
Наприкінці літа 1918 року Міністерство торгівлі і промисловості вело квоти на цукор, борошно, махорку та ін. Повністю було заборонено вивозити сіль.
Мешканці Гомельського повіту швидко перетворилися на контрабандистів. Вони стали возити українські товари на підрадянську територію.

Ніякі заборони і обмеження не могли перемогти економічних мотивів: вартість солі в Гомелі становила 6 карбованців за пуд, а в Мінську - вже 25, махорка в Гомелі коштувала 250 карбованців, а в Могильові - 550, цукор в Гомелі купували за 160-200 карб. за пуд, а в голодуючій Москві його збували по 700 і навіть одній тисячі карбованців.
До нелегальної торгівлі долучалися і залізничники, і німецькі солдати та офіцери і навіть самі працівники митниці.

Методи контрабандної діяльності описував комісар української митниці Олександр Свірський в доповідній Міністерству промисловості і торгівлі:

"На станції Гомель існує злочинна практика таємної відправки за кордон заборонених до вивозу товарів, переважно цурку.
Завдяки великим хабарям, товар, який відбирається у власників, за допомогою спеціальних експедиторів залізничні станційні агенти вантажать заборонені товари у вагони …
Погрузка без огляду, з відома агентів, робиться так само у двох верстах від станції на робочі поїзди з підвезених по шосе на фурманках товарів, або на станції Уза за кордоном України в 30 верстах від Гомеля на шосе Гомель-Могильов"

Наші котики.

На жаль, поки що не вийшло відвідати його виставку

За повідомленням Національного космічного агентства України, 2 серпня 2023 року о 3 годині 31 хвилині за київським часом із Центру космічних польотів на острові Уоллопс (штат Вірджинія, США) відбувся успішний пуск ракети-носія середнього класу Antares.

Основна конструкція першого ступеня ракети-носія і частина наземного обладнання розроблена Конструкторським бюро "Південне" та виготовлена Південним машинобудівним заводом (Дніпро) в кооперації з українськими підприємствами "Київприлад" (Київ), "Хартрон-Аркос" (Харків), "Хартрон-Юком" (Запоріжжя), "Чезара Телеметрія", "Рапід" (Чернігів) на замовлення корпорації Northrop Grumman (США).

Підготовку Antares, випробування та пуск провели за участі дніпровських та харківських фахівців. Спеціалісти конструкторського бюро "Південне" в режимі реального часу здійснювали технічну підтримку пуску.

У конструкторському бюро "Південне" раніше працювали батько і дід. Вони все життя займалися розробками в авіакосмічної галузі. Коли таке трапляється що я спілкуюся із татом по телефону, він розмовляє зі мною українською. Хоча він так само не вивчав у школі українську як і я, бо був звільнений від цього як син військового. І авіакосмічна галузь змінюється так само

За лаштунками