Перезимували. Першу частину зими перебували в очікуванні блекаутів і навіть було таке що залишалися іноді без світла, а один раз на добу залишилися без опалення і води. Але ж чим більше нам надавали засобів ППО, тим більше кацапи не влучали в ціль, їх ракети збивали, об'єкти інфраструктури відновлювали швидше ніж їх руйнували підараси. І хоча московіти, яких опитують на вулицях москви, вважають що треба нас бомбити цілодобово і каждодневно, ми провели цю зиму в теплі, в добрі і я особисто мала змогу працювати за компом майже весь час. Цілодобово і каждодневно. Я не буду приховувати що живу в одному з тих будинків, які підключені до критичної інфраструктури. І якось жителі будинків які часто почали відключати від електрики навіть підняли публічно питання наведення справедливості. Нас тоді почали відключати раз на тиждень. Але це було всього три-чотири рази. Я, коли обирала на мапі Києва де саме я буду жити, то мене просто притягнуло саме це місце. Незвидки виникло відчуття що мені треба саме сюди! Хоча це не Хрещатик, не Липки, не колишня Фундуклеєвська і навіть не Поділ.

Я багато переживала сум і біль через новини, два рази бачила з вікна влучання ракет і через це відчувала багато злості. Але й приховувати, саме в цю мить, радість від того що перезимували я теж не буду.

Життя триває, віддаємо на потреби ЗСУ все що ми можемо, а московіти хай мріють про те що нас будуть цілодобово бомбити. Хуй їм глотку! Хай їм грець тим блядям! :-)))

Свято вчора вийшло трохи буденним, робочий день все ж і є робочий день. Сережа шукав оптимізації у пошуку товарів і комуникації з постачальниками. Я закінчувала серію об'ємних іконок щоб показати замовнику вже ні аби якій об'єм роботи. А перший продаж ми вже відсвяткували на вихідних, коли взяли вина, сирну і ковбасну нарізку і, на решті, поставили диски з його колекції на нашій апаратурі. Апаратура не пересічна, тепер, навіть коли ми розпродали деяку частину, отримати класний звук не проблема. Так ось, ми спочатку слухали стародавній арт-рок і ще я познайомилася із гуртом “Спейсі”, а потім дістали не менш вже стародавній “Єйс оф бейс”. Оце вже як не крути ознака дев'яностих. І згадка про юність для мене, а для нього про період розквіту, коли з ресторанного й весільного музику він перетворювався на успішного бізнесмена і тоді Сергій один з перших в Україні відвідував пляжи в Румунії. Курорти Венус, Юпитер і Нептун просякнуті сонцем і музикою гурту “Ace of base”. Як я тепер дізналася, шведського гурту. В мене завжди було відчуття що співає хтось подібний на наших продавців з речових ринків, простий й грубий. Але це шведи, які спочатку співали у церковному хорі. На youtube мені подобається як відбувається перехід від “What she want” до “La Isla Bonita“ Мадонни. Ті прості й грубі часи вже існують лише як пам'ятник. І слава богу.

А ми із Сережею танцювали, чи як він каже, трясли ластами, просто у двох, наче на просякнутих сонцем пляжах Румунії. Злегка п'яні і веселі. І з відчуттям свята :-)

Росіяни вкрали мелодію, під час Другої світової виникла всім відома радянська пісня "Священная война”. Це один з багатьох випадків коли росіяне перетворили початково українську пісню на відомий радянський хіт. На приклад “Ой мороз”, “З під вражої охрани”, “В саду осіннім айстри білі”. Але саме крадіжка мелодії “Повстань, Народе мій!” найбільш обурює. Бо мелодія цієї пісні передає силу бажання перемогти саме кацапів. Прагнення свободи від московського ярма!

Написана вона у 1919 році у лавах криворізьких повстанців Української Народної Республіки.

Крилаті слова цієї могутньої пісні, як зазначав у своїх спогадах Юрко Степовий, полинули у навколишній простір, коли колона повстанців рушила з Кривого Рогу через міст на Захід у напрямку Єлисаветграда.
Уривок з повісті Юрка Степового «В Херсонських степах», в якому йдеться про цю повстанську пісню, розміщено в збірнику документів і спогадів «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (Київ: «Незборима нація» – «Просвіта», 1997 / Упорядники Гребенюк Г.С., Коваль Р.М., Коротенко В.В.).

Костянти́н Ю́рійович Песту́шко (псевдонім Кость Степовий — Блакитний) - український військовий діяч, командир Середньодніпровської армії УНР 1919 р, атаман. Атаман Степової повстанської дівізії (20-30 козаків) головний атаман Холодного яру.

Сама ж книга Юрка Степового «В Херсонських степах» уперше вийшла друком в українській діаспорі Німеччини (Мюнхен: Культура, 1947).

Намагаючись розшукати саму пісню, відомий український кобзар Тарас Силенко почав переглядати публікації, спогади, документи, пісенники періоду УНР і подальших визвольних змагань. І таки знайшов! У 25-му томі «Літопису УПА», присвяченому пісням Української Повстанської Армії, наводиться віршована основа зазначеної пісні з нотами – щоправда під заголовком «Ось день війни народної» («Літопис УПА», том 25, стор. 59 – 60). І найбільш повний варіант з нотами знайшовся у пісеннику «Пісня – то моє життя» (стор. 450) та деяких інших пісенних виданнях. Награна мелодія пісні відразу нагадала музикантові добре відомий радянський марш воєнних років.
«Мелодія була схожа, але не зовсім тотожна, – пояснює Тарас Силенко. – Народній пісні все ж таки більш притаманна певна варіативність».

«Священная война» – свідомий плагіат чи підсвідоме запозичення? Проводячи дослідження на цю тему шляхом порівняльного аналізу, запропонованого у фейсбучній групі «Світова музична класика – українською», відомий український композитор і піаніст Андрій Бондаренко зазначив, що мелодія радянської пісні є більш унормованою, більш академічною. «Унормувати, академізувати – для успішного випускника консерваторії це діло звичне, – підкреслив музикант і композитор, – а ось навпаки – фрагментувати, фольклоризувати… я не уявляю, хто міг би це зробити в першій половині XX сторіччя».
Отже, експерти схиляються до думки, що музичною основою створеної за доби сталінізму композиції «Священная война», авторство якої офіційно приписується росіянам Василю Лебедєву-Кумачу (слова) й Олександру Александрову (мелодія), є народжена в боротьбі з більшовизмом пісня українських повстанців під назвою «Повстань, народе мій». Про це на своїй сторінці у Facebook вперше повідомив журналіст, краєзнавець, популяризатор історичної спадщини Євген Букет, посилаючись на дослідження кобзаря Тараса Силенка.



Коли ж почалася вже російсько-Українська війна 24 лютого 2022 року, артисти Івано–Франківського драмтеатру заспівали пісню «Повстань, народе мій». У їхньому виконанні звучить її осучаснена версія, в якій поєднали обидва тексти українською та російською мовами. Перед виступом йде вступ від Юрія Андруховича, де він каже що це пісня повстанцев з УНР дуже коротко, але по суті, без спроб комусь щось довести.



Російською:

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой.
С рашистской силой темною
И с путинской ордой.

Українською:

Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
За Україну — в смертний бій!
Свята війна горить!
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!
Підемо в бій з ворожими
Полками орд чужих.
Ми віримо, що зможемо
Звільнити край від них.
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.

Приспів.

Не смеют крылья черные
Над Родиной летать.
Поля ее просторные
Рашистам не занять.

Приспів.

Не нам неволя й панщина,
Імперськая тюрма.
Б’ємось проти кремлівського
Московського ярма

Ця мелодия встановлена на телефоні в нашого друга, який працює в СБУ. Сережа бачиться з ним, зазвичай, раз чи два на рік щоб разом випити. А останній раз Андрій-мент приходив для того щоб ми його навчили користуватися додатком одного з сайтів знайомств. На той момент він ще не хотів руйнувати свою сім'ю. Але ж його дружину давно не цікавить секс, власна зовнішність і якість відносин. Я не схвалюю коли зраджують таємно, за спиною, але ж мене попросили, я показала як встановлювати і як користуватися додатком. На прощання він запитав що я п'ю і більше ми його не бачили. Але недавно, через інших друзів, до нас дійшли чутки, що мент живе у Телека на дачі. І він сам потім, по телефону це підтвердив і сказав, що з сім'єю вже все. Оскільки нерухомості в нього, як це часто буває в корінних киян, вистачає, я упевнена, що дача в Телека нормальна. Але факт, що мента таки, на решті, спалили має місце бути.

Чоловік мій згадує, що коли він тільки розлучився з дружиною, його всі жаліли, пропонували пожити в них, мент мріяв як він теж розлучиться і вони разом будуть до кінця днів бухати і трахатися з дівками. А Сережа хотів саме мати сім'ю. І тепер спостерігає за тим як розлучаються з дружинами його друзі, а він сам навпаки, каже, знайшов своє кохання зі мною і що я найкраща з усіх жінок! :-) А одружений він був вже кілька разів, у тому числі, і на дуже красивих жінках. Так, деякі види мистецтва я довела до неперевершеного рівня коли вже переїхала у Київ, але для нього головне що я дійсно хороша людина, адекватна, порядна і чесна.

Ще Сережа каже, що коли він до Андрія підходить, при зустрічі, то наспівує мелодію пісні, чи то "Вбий в собі москаля" чи то "Прощай".

Коли її тільки написав Антін Мухарський (Орест Лютий) то хтось ще думав, що є росіяни яких можна в чомусь переконати, можливий діалог, тому ніби було рішення проблеми, мовляв, вбий в собі москаля, як звіра, і все буде нормально. Але останні кілька років доводять що вести діалог нема з ким, що нікого там ні в кого нема вдома. А пісня, на слова Мухарського, все одно добра, бо смішна, тому що він майстер смішних пісень



И оригинал :-))))

Я взагалі тексти американських пісень на слух майже ніколи не розумію, коли хочу дізнатися про що пісня, шукаю переклад. В цій пісні зміст такий, що якщо до міста приходить Джо із джинсовими очима, то всі починають бухати, веселитися, кохатися направо і наліво і ніхто не хоче одружуватися. Я вже не хочу щоб джинсовоокий Джо приходив особисто до мене, але знаю що у мене тут є френди яким така концепція життя до вподоби. Хай кожен живе так як йому до вподоби! :-)

Що цікаво, росіяни перекладають не джинсовоокий, а "з ватними очима". Для них, в контексті ситуації в пісні про Джо, головний плейбой сюжету має бути саме з ватними очима :-)))

За великим рахунком, я цього напрямку поки що добре і не знала. Хоча серед фолку інших країн є улюблені речі вже давно

коли під ранок спалювали на величезному багатті дерев'яного чоловічка



Ва́тра — «вогнище», «багаття». Слово має праслов'янське або дакійське походження

Суровікін обіцяв взяти Бахмут до нового року і всю Донецьку область до 24-лютого 2023 року. Суровікіна призначали замість того, хто погано проводив спецоперацію. Тепер на місце Суровікіна призначили Герасимова, якій дуже не подобається російським ультранаціоналістам через погане ведення війни в Україні. Суровікін пійшов на хуй. Взагалі нагадує басню Крилова "Квартет"

Виконує пісні переважно російською мовою (за винятком пісень «Анжелі», «Намалюй», «Сумую я за Львовом», «Львівський дощ» та «Пам парам пам»; остання увійшла до альбому «Через чужі окуляри» (2006) гурту «Скрябін»)

Monsieur Periné — колумбійський музичний гурт, заснований 2007 року в місті Богота. Стиль групи поєднує такі жанри, як джаз, поп і свінг. До складу групи входили вокалістка Каталіна Гарсія (Catalina Garcia), басист Девід Гонсалес (David González); гітарист Ніколя Хунка (Nicolás Junca) та інші.

Гурт отримав премію Латиноамериканське Греммі (2015)

Антон Вельбой народився у селі Грунь Охтирського району Сумської областім в родині сільських музикантів. Мати закінчила клас фортепіано, батько грав на гітарі на весіллях. Вельбой — справжнє прізвище музиканта. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Режисер естради». Під час навчання працював муляром, аніматором, MC, актором.

2019 року, навчаючись на третьому курсі, Антон Вельбой взяв участь у 10-му сезоні українського телевізійного шоу «X-Фактор» (тренер — Настя Каменських). У шоу виконував російськомовні пісні, увійшов у фінал, де заспівав власну пісню «Вітер» і посів 3-тє місце.

Але справжню відомість йому, все ж, принесла саме пісня "Гуси", на яку було знято чудовий кліп. Як би не неповторний український колорит можна було б говорити про вторинність і конвеєрність подібного музичного виробу. Ну мовляв таки собі "Іванушки інтернешнл". Але ж ні. І хоча в нього особливо яскравих два кліпа, а решта, все ж, продукція для клубної молоді, це саме неповторна українська щирість і мистецтво виражати почуття, чого не скажеш про тих же Іванушок з 90-х