Попередній допис нагадав мені як в дитинстві, ще за часів дитячого садочку, мені батьки зробили костюм принцеси, не той що був із фіжмами і стоячим мереживним коміром, а просто маленьке синє-червоне оксамитове платтячко, із рукавчиками-ліхтариками і жовта корона із оксамитового картону. Я давно це не згадувала, але зараз уявила як не хотіла знімати цю корону, а за одне й платтячко, навіть коли мене вкладали спати. Вочевидь, прийшлося задіяти репресивні методи проти мене, але моя пам'ять зберегла лише позитивні факти про цей випадок :-)

В переході, біля Либідської, побачила як продають мотузкових ляльок, зайчиків, котиків і інших персонажів. Поки йшла повз, згадала тих ляльок що були в моєму дитинстві. Це були ляльки-рукавички, а не мотузкові, але це той же сенс влаштування домашнього театру. Для того щоб бути ляльководом п'ять років ще замало, якщо думати про Левчика, а ставити Рому в незручне становище не хочеться. Якщо даруєш ляльку тому, в кого є молодший брат або сестра, то він стає заручником свого дитячого мистецтва. А молодший повз волі стає ябедою. Пошук ричагів впливу на ляльковода зводиться до доносу, причому неправдивого. Але наївна віра в продовження вистави, як ні в чому не бувало, властива лише для тих в кого причинно-наслідковий зв'язок ще не працює. Я була ляльководом і здібність моєї сестри до доносів тоді була розвинена в рази. Але починалося все надзвичайно добре! У мене був кайф від вигадки казки, в неї кайф, як я тепер можу визначити, від інтерактивності того що відбувається. Проект почав псуватися коли виявилося, що я не безперервно хочу показувати їй театр.

Але ж раптом, вже тут і зараз, виявилося, що найкращі іграшки це ті яких навпаки не було в твоєму дитинстві. І не тьмяний спогад, про те як пильні коробки зі старими песиками, мавпочками і левами вирушили за невидиму межу кінця існування, вочевидь, не встигаючи за своїм господарем йти по дорозі часу, а уявлення майбутнього моменту отримання ляльки, про яку мрієш, навпаки грає постійно чистими фарбами! Тут ідеться про Барбі. В мене ніколи її не було. Але раптом, спочатку під час прогулянки по блошиному ринку, я помітила таких барбі, які були сучасницями мого дитинства. І в мене з'явилася думка про те що в моїй колекції іграшок ще є місця. Мої батьки-інженери просто не заробляли тоді на Барбі і тоді це було реально не дешево. А зараз я сама можу собі купити! Мене зупиняє та ж причина, що й зупиняє придбання домашньої тварини. З'ємна хата. З хати поїдеш і треба буде перевозити все що в ній є нашого. Хоча котика або собачку просто не можна заводити. Хіба Ілля прийде як-небуть ще із Примом, довгошорстним, надзвичайно розумним і хитрим, той-тер'єрчиком.

А щодо Барбі, то я, коли шукала подарунки племінникам, у великих супермаркетах, то побачила що зараз набагато більше варіантів і вони саме сучасні, модно вдягнені для нашого часу. Я вже не хочу ляльку з блошиного ринку, я хочу нову, недавна зроблену, яка не пам'ятає нещастя існування у 90-ті. До того ж, вона вже не на підборах, а у зручному взутті. Сама красива, з тих що я бачила, була Барбі-мулатка, або латинська Барбі. А ще це образ більш незалежної жінки, яка в змозі все гарне, що в неї є, здобути сама. Я хочу ляльку, про яку мріяла в дитинстві, але мене не тягне назад в минуле

Ще недавна мені здавалося, що на читання книг нема часу, а вчора я зрозуміла, що почала читати у чотири рази швидше ніж два роки тому. Скоріш за все, за вхідні дочитаю "Тореадорів із Васюківки". Ось Ява з Павлушею риють підкоп під свинарником, намагаючися збудувати першу станцію метро у рідному селі, а ось вже вони бачать на власні очі Київ і "інтелигентно" кидають п'ять копійок в турнікет справжнього метро, бо розуміють, що там зайцем не прострибнеш!

Ось вже дзвонять у двері першого явиного кохання на нинішній Парковій, а ось намагаються зняти біль в накручених вухах, прикладаючи по морозиву, скоріш за все, в тому ресторані що був раніше над станцією Хрещатик! :-)

Так дивно відстежувати відповідність сучасним назвам всіх цих Калініна, Кірова... Але саме це відчуття першого знайомства з Києвом мені настільки близько, ніби я там теж гуляю із ними! І нехай трьошка це зараз вже гривень 200, але хиба ж питання у грошах! Ми купуємо зараз так само емоції! Київ так само найкраще місто на Землі! :-)

А техніка читання яку я якось озвучила знайомому театрознавцю і кінокритику, виявилася неправильною. Тобто неправильною для моїх потреб і кількості вільного часу. Пробувати опиратися лише на голосні було хибним кроком. Спочатку опираєшся поглядом на уявні скорочення як у конспектах, а потім на лише самі асоціації, уявні позначки, згадки для бокового зору. Йти по середині рядка, підхоплюючи бокові частини боковим зором, теж не найкраще по швидкості що може бути.

А "Тореадори з Васюківки" мені необхідні зараз, бо саме в моєму дитинстві не було геть української дитячої літератури. І по відчуттям світ у цій книзі надзвичайно щасливий і комфортний! Це, чесно кажучи, те що треба! :-)

Коли я ще тільки навчилася читати, мені батьки подарували, між "Алісою в країні чудес" і "Чародієм зі Смарагдового міста", не художню книгу, але цікаву. "Краса людини в мистецтві". Живопис і скульптура різних епох і напрямків. Але саме в тому віці одним з улюблених авторів був Леонардо да Вінчі. Красу Джоконди мені тоді зрозуміти було доволі важко, а ось портрет дами із горностаєм дуже подобався! Деякі картини саме епохи відродження давали взагалі відчуття комфорту і спокою. Темні стіни і, при цьому, такий врівноважений вираз обличчя людей не їх фоні, або фрагмент пейзажу за спиною, у віконечку, завжди такий приємний і ідилічний. Я тоді ще не знала що живопис того часу так чи інакше мав зв'язок із присутністю бога в житті людей того часу, або що таке ескапізм, але якось відчувала що там щось дуже хороше в тих картинах. Коли дивишся ніби ти там, ти є горностаєм на руках у дами :-)

“Дама з горностаєм” – один із чотирьох портретів Леонардо і перша картина епохи Відродження, на якій жінка втілює особистість та розум, а не лише красу.

На полотні зображено молоду кохану міланського герцога Лодовіко Сфорца Чечілія Галлерані. Горностай був тотемною твариною роду Сфорца і був зображений на їх гербі. Стрічка на лобі жінки називається фон'єрка.

Да Вінчі малював картину у три етапи. Спочатку лише жінку, потім домальовував горностая. Потім збільшив тварину, змінивши колорит картини.

Розмір картини: 54×40 см

Картина зберігається у Національному музеї Чарторийських у м. Краків (Польща).

“Даму з горностаєм” до Польщі привіз князь Адам Єжи Чарторийський: він придбав картину близько 1800 року – ймовірно, в Італії. Він подарував полотно своєї матері, княгині Ізабеллі Чарторійській, яка у 1801 році відкрила у Пулавах перший у Польщі публічний музей.

На сьогоднішній день справжньою залишилася лише частина картини, решта була неодноразово відретушована: весь фон був затемнений, сукня була змінена, а прозора вуаль, яку носила жінка, була перефарбована у поєднанні з кольором волосся.

З тих пір я встигла полюбити абстрактне мистецтво, зрозуміти його більшу прогресивність у порівнянні із фігуративним мистецтвом, зокрема майстрів з Баухаусу, але я досі відчуваю затишок темряви в засвоєних раніше просторах, тих що я повністю контролюю. У шістнадцять років я завжди слухала музику лежа на підлозі в темряві. Відчуття наче покладаєш себе у воду :-)

У 2019-му році, після всіх подорожей і зустрічей во всіх цих неймовірних містах, ми простилися з С. На цей раз остаточно, спокійно, без образ і скандалів, за взаємною згодою, як Улай і Марина Абрамович. Але зараз я дуже сподіваюся, що в тебе все добре. Якщо ти ще живий, просто маякни якось!

Просто словами не передати як болить в середині за Одесу! Це кохане місто, яке я відвідувала безліч разів, лише за тим щоб відчути радість, чи то від зустрічі, чи то від подорожі разом, чи просто щоб злитися з Одесою в одне на свій День народження, ще не здогадуючись що зустріну там ще й нове кохання. А зараз бачу лікування російських пропагандонів від того що зруйнували спадщину ЮНЕСКО, мовляв в Спасо-Преображенському соборі переховувалися іноземні найманці, а ще у Будинку вчених на Сабаніївському мості і в кількох ще пам'ятках архітектури...

Ще не було жодного разу щоб я не була в захваті від краси Одеси, і щоб не відчувала поцілунків, не чула компліментів, не переживала щось особливе. А зараз зграя ман'яків захуярили в прекрасне місто онікси і калібри, та ще намагаються видати ці ракети за українські, хоча вже всім відомо що причина цих влучань в неточності Х-22, росіяне цілили в портову інфраструктуру, але промазали, влучили в Грецьку, в Сабаніїв міст, в Єврейську, в Арнаутську вулиці.

Хочеться обійняти Одесу разом з одеситами і котами. Пам'ятаю як в останнє дивилася на неймовірний початок Малоразліївської, як звідти вийшла дівчина неймовірної краси, а я пішла в бік вокзалу, де мене чекали щоб проводити на поїзд.
Одеса, дивовижна Одеса... знов фашисти поранили твоє прекрасне обличчя і закликають ще раз бомбити Л'вів!

Натомість, в ночі, здетонував ще один склад боєприпасів у Криму, перекрили трасу Джанкой-Симферополь. А ще посадили Гіркіна, загребли Бородая, влучили безпілотниками по московській інфраструктурі. І свіжі мемчики не примусили себе чекати дуже довго.

Для покращення настрою є речі опціональні, а є базові, без яких опціональні можуть бути не дуже ефективними. Ф. Ніцше стверджував що фізична культура тіла, рухи, гімнастика впливають на духовний стан і допомагають розвитку інтелекту. Я б сказала, що турбота про власне тіло, вміння дарувати задоволення у вигляді корисних рухів своєму тілу, впливає на, в цілому, психічний стан. Ще, мабуть, варто зізнатися що коли я ходила до психолога на консультації, то вона сказала що в мене є дар, який в наш час не часте явище. Це абсолютно здорова психіка. Бо вміння обирати самотність замість товариства людей які не влаштовують, це дано далеко не всім. І при цьому почуватися комфортно. Є спадкові психічні проблеми, вади, а в мене робота опіоїдних рецепторів, краща ніж у решти людей, мабуть, теж спадкова. Думаю від покійного діда, від спілкування з яким я відмовилася через переконання. Я і далі не вибачаю людям ватних поглядів і українофобських переконань. А діду міг з комфортом проводити тижні один на дачі і я бачила це, як йому добре самому. Але коли я уїжджала жити у Київ, не з ким, крім племінників і сестри, не попрощавшися, я знала що він знає, що я роблю те, що в нього не вийшло. Кинути все к йобаній матері і уїхати жити в Київ, місто яке він теж любив і де жила жінка яку він кохав. Де він би був ще більш щасливий ніж коли живе сам.

Я про це думаю інколи. Якщо діду бачить мене звідкись, якщо ці казки про загробне життя правда, то він радіє за мене

:-)

Після мониторингу спортивних клубів в нашої місцевості ми вирішили що купувати абонемент заради тренажерів нам не підходить, а с басейном трохи задорого. Саме той вид занять щоб підходив нам обом ми не знайшли. Я шукала тільки для того щоб ходити у двох. Самій кудись іти на фітнес мені не потрібно. Всі вправи і асани я роблю вдома. До того ж, таки здійснила одну з порад з книги Софії Вендровски "100 хвилин краси і здоров'я" і почала ходити спеціально по сходам вниз і до гори. В нашому будинку сходи в достатньо доброму стані щоб мені це було візуально комфортно. Вісім поверхів у низ і назад. Для моїх колін, які залишаються злегка повнуватими при будь якій вазі, це справді добре рішення.

Якось ідея підтримання себе взагалі у формі передалася і друзям Сережи, тому вони разом, гуртом, ідуть вниз до Деміївській пішки, а потім до дому на гору. Але ми із ним ще ходимо разом в ліс. До ставків. А там ловлять рибу, в тому числі, закидують спінінги на хижака. Ми хочемо піти разом на рибалку. В лісі підйоми і спуски як раз підходять для кардионавантажень і це те що нам треба! :-)

Наш будинок не такий новий, як той в якому ми знімали квартиру до того, але старіший за попередній лише на 5-7 років. Побудований за часів Януковича. Десь починає бути видно вплив часу, десь все ще справляє враження абсолютного добробуту.

Книга "100 хвилин краси і здоров'я" мені потрапила у руки ще коли я була дитиною. І не всі поради на даний час в змозі тягатися із сучасною б'юті-індустрією, але ця книга є частиною мого виховання. Вивчення культури догляду за своїм тілом. Як вчила колись дуже давно жінок Таїс Афінська :-)

Коли ми у перше завітали разом з Сережей до дядька Богдана, він запитав від якого слова походить моє російське прізвище. Я сказала що від назви збору податків на Київській Русі. Йому відповідь сподобалася :-))) І колекція вин в нього відмінна!
Зараз дядя Богдан старший в родині. Може просто переїбати своїм авторитетом. Я бачила як він поводиться у випадках коли йому хтось новий не подобається. А я сподобалася. Ще він сказав, що я вродливіша за мою сестру. Ну деякі речі, як на мене, занадто. Але, в цілому, він прикольний, начитаний, завжди шукає що почитати нове :-)

ЧТО ТАКОЕ СССР

СССР - это не автоматы с газировкой, а ГУЛАГ и 4 миллиона доносов.
CССР - это маразматики у власти и бедность, как норма жизни.
СССР - это лицемерие. При показном антизападничестве поездка за границу - это поощрение, а вещь из-за границы - небывалая удача.
СССР - это одинаковость во всём. В одежде, в еде, в песнях, в мыслях.
СССР - это дефицит и отсутствие всякого прогресса.
СССР - это коммунальные квартиры, где одна кухня и один коридор на всех. Где слово "сосед" приобретает особый смысл.
СССР - это запрет на выезд за границу, это тюрьма за валютные операции, это запрет на любую политическую деятельность вне рамок компартии.
СССР - это запрет на частное предпринимательство. Запрет на частную собственность, как таковую. У человека нет и не должно быть ничего личного, своего. Человек принадлежит общественному, а не себе.
СССР - это всепроникающая цензура и никакой свободы мнения и распространения информации.
СССР - это постоянно враньё, серость и забитость.
читать подробнее

Ось і пройшов ровно рік з тих пір як орди орків почали масовано валити на нашу землю. Тому що кацапи є гівном. І завжди ним були. Я ніколи не забуду той гострий біль після повідомлень про звірства у Бучі. Усвідомлення того що ті тварюки просто катували і розстрілювали в потилиці мирних мешканців просто за те, що їм, кацапам, не вдалося захопити Київ, здійснити одвічну мрію їх маленького ботоксного опудала, недофюрера. Знущання над дітьми, старшими людьми, гвалтування бесзахисних жінок назавжди буде в пам'яті всього світа, тієї його частини що є загальною адекватною нормою для нашої планети. Віра в безкарність в шанувальників недофюрера поступово розтане як брудний залежалий березневий сніг, а сором прийде на її місце:

Виталий Портников

Марширующий скелет

От выступления Владимира Путина перед Федеральным собранием, от его появления на концерте в Лужниках ожидали новых припадков злодейства, новых сенсационных заявлений, новых обещаний войн и конфликтов. В самом деле, ведь для чего-то же послание откладывалось целых два года, чтобы в момент появления Путина перед депутатами произвести эффект политического взрыва.

Но вместо взрыва получился хлопок. Путин, по большому счету, прочел прошлогодний текст, который вполне мог бы прозвучать, если бы не было войны против Украины. Теперь, собственно, понятно, чего ожидал диктатор. Победы. Он хотел выступить перед откормленной челядью с рассказом о том, как присоединил Украину за три дня. А когда стало ясно, что его "блицкриг" позорно провалился, решил дождаться хоть какого-нибудь разгромленного города, чтобы вновь выглядеть собирателем земель".

Но поскольку никакого успеха не было и нет, Путину пришлось вскарабкиваться на трибуну - просто для того, чтобы приехавший в Европу к годовщине путинской агрессии Байден выглядел "догоняющим", "отвечающим", "реагирующим". Неудивительно, что и тут Путин, этот великий стратег всех времен и народов, опять просчитался. После приезда Байдена в Киев "догоняющим" и "отвечающим" оказался уже сам российский президент. Этот приезд - вечная гордость Байдана и вечный позор Путина, который рассчитывал еще год тому назад принимать парад на Крещатике. Но вечный город, переживший в своей долгой истории не одну агрессию с севера, и на этот раз оказался в исторической недосягаемости. Маленький бессмысленный диктатор с пустыми амбициями так и остался в Москве.

Мы нередко сравниваем Путина то с Гитлером, то со Сталиным. И сравниваем заслуженно: злодеяния путинской России вполне сопоставимы с преступлениями гитлеровского Рейха и сталинского СССР. Русские убивают, насилуют, грабят, пытаются уморить мирных граждан голодом и холодом - а большинство их населения яростно аплодирует убийцам и, кажется, в восторге от того, что вновь живет в стране, единственное предназначение которой - уничтожать других.

Единственное отличие Путина от других убийц и тиранов - так это то, что те знали, зачем они творят зло и насилие. И Сталин, и Гитлер были политическими революционерами. Они творили страшное, кровавое, беспросветное будущее - но будущее.

Путин - серый невежественный обыватель, который забрался в гитлеровский бункер и натянул сталинские сапоги. Будущее его не интересует. Он хочет в прошлое. Он хочет не построить, а восстановить то, что давно истлело. Когда-то, уже после войны, авторы знаменитых шаржей на фюрера Кукрыниксы продолжали рисовать карикатуры на Гитлера, только изображали его марширующим скелетом. Путин - ровно такой же марширующий и выступающий скелет. Живым человеком он считается по какой-то нелепой ошибке. Ничего живого в нем просто не наблюдается, как, впрочем, и в стране, которую он возглавляет.

И когда мы говорим, что война России против Украины - это типичная война зла с добром, мы должны добавить, что это еще и борьба смерти с жизнью, это сражение мертвецов, боготворящих прошлое, с людьми, которые стремятся в будущее.

Но эта война, запланированная в Кремле как бенефис марширующего скелета, завершится его окончательной гибелью.

Малюнок Альоші Ступіна

Свято вчора вийшло трохи буденним, робочий день все ж і є робочий день. Сережа шукав оптимізації у пошуку товарів і комуникації з постачальниками. Я закінчувала серію об'ємних іконок щоб показати замовнику вже ні аби якій об'єм роботи. А перший продаж ми вже відсвяткували на вихідних, коли взяли вина, сирну і ковбасну нарізку і, на решті, поставили диски з його колекції на нашій апаратурі. Апаратура не пересічна, тепер, навіть коли ми розпродали деяку частину, отримати класний звук не проблема. Так ось, ми спочатку слухали стародавній арт-рок і ще я познайомилася із гуртом “Спейсі”, а потім дістали не менш вже стародавній “Єйс оф бейс”. Оце вже як не крути ознака дев'яностих. І згадка про юність для мене, а для нього про період розквіту, коли з ресторанного й весільного музику він перетворювався на успішного бізнесмена і тоді Сергій один з перших в Україні відвідував пляжи в Румунії. Курорти Венус, Юпитер і Нептун просякнуті сонцем і музикою гурту “Ace of base”. Як я тепер дізналася, шведського гурту. В мене завжди було відчуття що співає хтось подібний на наших продавців з речових ринків, простий й грубий. Але це шведи, які спочатку співали у церковному хорі. На youtube мені подобається як відбувається перехід від “What she want” до “La Isla Bonita“ Мадонни. Ті прості й грубі часи вже існують лише як пам'ятник. І слава богу.

А ми із Сережею танцювали, чи як він каже, трясли ластами, просто у двох, наче на просякнутих сонцем пляжах Румунії. Злегка п'яні і веселі. І з відчуттям свята :-)

Коли я була ще зовсім юною і тусовалася з хіппі в місцях де можна здобути заборонені речовини такі як канабіс, то мені подобалося жити поза правилами суспільства. Наприклад гуляти ночами з друзями. І вдягатися не так як прийнято в декого на районі. Але ця модель поведінки і зовнішній вигляд не подобався такої категорії населення як гопота або менти.

Моїх друзів били гопники і менти, а мене один раз тільки побили менти, бо я дівчина, а наші дніпропетровськи гопники дівчат не били. Але все одно ми залишалися самими собою! Це був на справді корисний досвід, коли тебе б'ють або просто тиснуть на тебе щоб змусити відмовитися від власної ідентичності, ти все одно залишаєшся тим хто ти є!

Місце де ми збиралися вважалося нами самими намоленим. Чого, як я зараз подумала, не вдавалося гопникам ще, так це зігнати нас з цього місця. Воно просто зникло само собою з незалежних від гопників причин як Макондо в романі Маркеса. Бо всьому свій час.

Так і я збираюся тут писати майже кожного дня, крім вихідних, до перемоги України. Потім знов почну писати сюди не часто.

Я завжди була дуже принциповою людиною і ніколи не соромилася визнавати те що я злопам'ятна

.

"У цей момент ваш дух, сила вашого духу , наче світло. Це світло всього світлу .І я молюся, щоб воно було досить яскравим , аби провести вас крізь цю темряву "- сказав він

Я в нього дивилася "Волк з Уолл-стрит", "Авіатор" і "Острів проклятих". Пам'ятаю як після останнього я стала активно вживати як жарт "и достоевщинка в глазах"

коли під ранок спалювали на величезному багатті дерев'яного чоловічка



Ва́тра — «вогнище», «багаття». Слово має праслов'янське або дакійське походження

Вернуться в СССР можно достаточно просто. Устраиваетесь на работу в любой умирающий НИИ. Отключаете интернет и мобильные телефоны, оставляете на телевизоре только Первый канал Российского телевидения. Заменяете туалетную бумагу газетами. Для пропитания покупаете докторскую колбасу хорошего качества, хлеб, молоко, морскую капусту в консервах, бутылку недорогой водки, сырок плавленый, макароны и чай самого плохого качества, пиво разводите водой, овощи только гнилые, из фруктов только яблоки. Перед покупкой чего либо, для имитации очереди, просто постойте перед магазином от 20 до 2000 минут Если есть возможность, то можно найти и чинить жигули-"копейку". На работу только в трамвае. Качественную одежду не носить. Обувь должна всегда промокать. Зубы попросить лечить без обезбаливающего. И самое главное это ощущение бессмысленности и бесконечной тоски. Если удастся его воспроизвести то будет почти полное погружение в СССР. Собственно, всем молодым кретинам, защищающим то чего они не знают и никогда не видели, очень рекомендую устраивать такие эксперименты несколько раз в год.

"А в тюрьме тепло, там на обед макароны!"

Пам'ятаю як, у дитинстві, дід брав мене на рибалку. Він ловив карасів у ставку, а я іноді жаб. Хотіла із ними товаришувати. А жаби зі мною не хотіли, верещали так що було чути у селі і рота розтуляли ширше за самих себе. Мені дід давав іноді вудочку і мене дуже хвилювала мить коли клює. Тягнеш швиденько, як тільки можеш, а там водорість! Але карасів до дому везли повне ведерко.

В цю суботу я згадала це хвилювання. А ще красива природа, красивий чоловік, який впевнений що кохає мене, і риболовні снасті зараз вже інші, з прибомбасами й, коли клює, бубонці вже дзвонять!